Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 22

Саме тоді з’явився лис.

– Добрий день! – привітався він.

– Доброго здоров’я! – чемно відповів Маленький Принц, озирнувшись, але нікого не побачивши.

– Я тут, – озвався голос, – під яблунею.

– Хто ти? – запитав Маленький Принц. – А ти гарний.

– Я лис, – відповів лис.

– Ходи пограйся зі мною, – попросив Маленький Принц. – Мені страшенно сумно.

– Я не можу гратися з тобою, – заперечив лис. – Я не приручений.

– Ох! Вибач! – збентежився Маленький Принц. Але після роздумів додав: – А що означає слово «приручити»?

– Ти не тутешній, – здогадався лис. – Чого ти шукаєш?

– Я шукаю людей, – відповів Маленький Принц. – Що означає «приручити»?

– Люди, – пояснив лис, – мають рушниці й полюють. А це страшенно прикра річ! Люди розводять ще й курей. Це єдине, чим вони переймаються. Тож ти шукаєш курей?

– Ні, – заперечив Маленький Принц. – Я шукаю приятелів. Що означає «приручити»?

– Це дуже забута дія. Вона означає «створити зв’язки».

– Створити зв’язки?

– Звичайно, – кивнув лис. – Ти для мене тільки хлопчик, достоту схожий на сотню тисяч хлопчиків. Я не маю потреби в тобі. Ти теж не маєш потреби в мені. Я для тебе тільки лис, схожий на сотню тисяч лисів. Але, якби ти приручив мене, ми відчували б потребу один в одному. Ти був би для мене єдиним у світі. Я був би для тебе єдиним у світі…

– Я починаю розуміти, – задумався Маленький Принц. – Є одна квітка… мабуть, вона приручила мене…

– Можливо, – погодився лис. – На Землі всяке можна побачити…

– Ох! Це не на Землі, – зітхнув Маленький Принц.

Лис, здається, дуже зацікавився:

– На іншій планеті?

– Так.

– А на тій планеті є мисливці?

– Ні.

– Це вже цікаво! А кури?

– Ні.

– Ніде немає досконалості, – зітхнув лис.

Але згодом повернувся до своєї ідеї:

– Моє життя нудне. Я полюю курей, люди полюють мене. Всі кури однакові, та й люди всі однакові. Тому мені нудно. Та, якби ти приручив мене, моє життя немовби осяяло сонце. Я б здалеку чув, як ти ступаєш, упізнавав би твою ходу, відмінну від будь-чиєї іншої ходи. Хода інших людей заганяла б мене під землю. Твоя виманювала б із нори, наче музика. Ось поглянь! Бачиш отам пшеничні ниви? Я хліба не їм. Пшениця мені без потреби. Пшеничні ниви ні про що не нагадують мені. І це сумно! А от у тебе золотаве волосся. Тож як було б чудово, якби ти приручив мене! Золотава пшениця нагадувала б мені про тебе. Я любив би слухати, як шелестить вітер у колоссі…

Лис замовк і довго дивився на Маленького Принца:

– Будь ласка… приручи мене! – благав він.

– Я б із радістю, – мовив Маленький Принц, – але часу в мене обмаль. Я маю знайти собі приятелів і хочу багато зрозуміти.

– Не приручиш – не зрозумієш, – прорік лис. – Люди вже не мають часу розуміти бодай що-небудь. Вони геть усе купують у крамницях уже готове. А от крамниць, де торгують приязню, не існує, тож люди вже не мають приятелів. Якщо хочеш мати приятеля, приручи мене!

– А що треба робити? – запитав Маленький Принц.

– Треба бути дуже терплячим, – повчав лис. – Спершу ти посидиш трохи поодаль від мене, отак, у траві. Я дивитимусь на тебе кутиком ока, а ти мовчатимеш. Мова – джерело непорозумінь. Але щодня ти зможеш сідати трохи ближче…

Наступного дня Маленький Принц знову прийшов на те місце.

– Приходити краще однієї години, – давав настанови лис. – Якщо, наприклад, ти прийдеш о четвертій годині пополудні, я ще з третьої почну почуватися щасливим. Що ближче підступатиме година, то щасливіший я буду. А вже о четвертій розхвилююсь і забігаю: я з’ясую ціну щастя! Та, якщо ти ходитимеш байдуже коли, я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце… Треба дотримуватись ритуалів.

– Що таке ритуал? – запитав Маленький Принц.

– Це теж дуже забуте явище, – пояснив лис. – Це те, завдяки чому один день відрізняється від решти днів, одна година – від решти годин. Скажімо, в моїх мисливців є певний ритуал. Щочетверга вони танцюють із сільськими дівчатами. Отже, четвер – розкішний день! Я гуляю аж до винограднику. А якби мисливці танцювали байдуже коли, всі дні були б однакові і б не мав жодного вихідного.

Отак Маленький Принц приручив лиса. А як наблизилась пора вирушати:

– Ох! – простогнав лис. – Я плакатиму.

– Тут ти сам завинив, – сказав Маленький Принц. – Я не бажав тобі лиха, але ж ти хотів, щоб я приручив тебе…

– Авжеж, – погодився лис.

– Але ж ти плакатимеш! – скрикнув Маленький Принц.

– Авжеж, – кивнув лис.

– У такому разі ти нічого не здобув!

– Здобув, – заперечив лис. – Завдяки золотавій пшениці.

А згодом додав:

– Піди ще раз поглянь на троянди. Ти збагнеш, що твоя – єдина у світі. Потім повернись і попрощайся зі мною, і я подарую тобі одну таємницю.

Маленький Принц пішов дивитися на троянди.

– Ви анітрохи не схожі на мою троянду, ви ще ніхто, – казав він їм. – Вас ніхто не приручив, і ви нікого не приручили. Ви такі, як був мій лис. То був лис, схожий на сотні тисяч інших лисів. Але я зробив його своїм приятелем, і він тепер єдиний у світі.

Троянди засоромились.

– Ви гарні, але пусті, – додав Маленький Принц. – За вас не підеш на смерть. Звичайний перехожий, безперечно, подумає, що моя троянда схожа на вас. Але вона одна має більше значення, ніж ви всі, бо саме її я поливав. Саме її накривав ковпаком. Саме її затуляв ширмою. Саме на ній повбивав гусінь (крім двох чи трьох, щоб літали метелики). Саме її я слухав, як вона нарікала, вихвалялась чи навіть інколи мовчала. Бо то моя троянда.

Маленький Принц знову прийшов до лиса:

– Прощавай! – мовив він.

– Прощавай! – зітхнув лис. – А ось і моя таємниця. Вона дуже проста: бачать насправді тільки серцем. Очі головного не бачать.

– Очі головного не бачать, – повторив Маленький Принц, щоб запам’ятати.

– Саме час, який ти змарнував на свою троянду, надає їй такого великого значення.

– Саме час, який я змарнував на свою троянду… – повторив Маленький Принц, намагаючись запам’ятати.

– Люди забули цю істину, – напучував лис, – а ти не повинен забувати її. За тих, кого приручив, ти відповідаєш довіку. Ти відповідаєш за свою троянду…

– Я відповідаю за свою троянду… – повторив Маленький Принц, щоб запам’ятати.