Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 16

Шоста планета була вдесятеро більша. На ній жив літній добродій, що писав грубезні книжки.

– Ти ба! Ось і дослідник! – вигукнув він, помітивши Маленького Принца.

Маленький Принц сів на стіл і перепочивав. Він був у таких далеких мандрах!

– Звідки ти прибув? – запитав його літній добродій.

– Що за книжка така товста? – запитав і собі Маленький Принц. – Що ви тут робите?

– Я географ, – відповів літній добродій.

– А що таке географ?

– Учений, який знає, де є моря, річки, міста, гори та пустелі.

– Цікаво, – протягнув Маленький Принц. – Бодай нарешті якийсь справжній фах! – І озирнувся на планету географа. Маленький Принц ще ніколи не бачив такої величної планети. – А ваша планета гарна. Тут є океани?

– Я про це ще не знаю, – відповів географ.

– Ох! (Маленький Принц був розчарований). А гори?

– Я про це ще не знаю, – пролунала та сама відповідь.

– А міста, річки і пустелі?

– Теж не знаю.

– Таж ви географ!

– Авжеж, – кивнув географ, – але не дослідник. Я не маю жодного дослідника. Не географ вирушає рахувати міста, річки, гори, моря, океани та пустелі. Географ – надто важлива постать, щоб тинятися. Географ не покидає свого кабінету. Але приймає там дослідників. Розпитує їх і записує їхні спогади. Якщо спогади котрогось із них видаються географу цікавими, він наказує з’ясувати стан моралі дослідника.

– Навіщо?

– Дослідник, який бреше, занапащає географічні книжки. А також дослідник, який забагато п’є.

– Чому? – дивувався Маленький Принц.

– Бо в пияків двоїться в очах. І тоді географ позначає дві гори там, де є тільки одна.

– Я знав одного чоловіка, – мовив Маленький Принц, – що був би поганим дослідником.

– Можливо. Отже, коли мораль дослідника видається доброю, його розпитують про зроблені відкриття.

– І ми це побачимо?

– Ні. Це надто складно. Від дослідника вимагають подати докази. Якщо йдеться, наприклад, про відкриття великої гори, вимагають, щоб він приніс звідти велике каміння.

Географ раптом стрепенувся:

– Стривай, ти ж прибув здалеку! Ти дослідник! Ти опишеш мені свою планету!

Географ, розгорнувши реєстр, заточив олівець. Розповіді дослідників записують спершу олівцем. А щоб записати чорнилом, чекають, поки дослідник подасть докази.

– Ну? – заохочував географ.

– Ох! У мене, – відповів Маленький Принц, – не дуже цікаво, бо все малесеньке. Я маю три вулкани. Два вулкани діють, один погас. Але ж ніколи не знаєш, що може трапитися.

– Ніколи не знаєш, – повторив географ.

– А ще я маю квітку.

– Ми не реєструємо квітів, – мовив географ.

– Чому? Ця квітка найгарніша!

– Квіти ефемерні.

– Що означає «ефемерні»?

– Книги з географії, – пояснював географ, – найцінніші з усіх книжок. Вони ніколи не стають застарілі. Яка-небудь гора вкрай рідко зрушує з місця. Океан украй рідко висихає. Ми пишемо про вічне.

– Але згаслі вулкани можуть прокинутись, – урвав його Маленький Принц. – Що означає слово «ефемерний»?

– Згас вулкан чи прокинувся, нам, географам, байдуже. Для нас має значення тільки те, що це гора. Вона не змінюється.

– Але що таке «ефемерний»? – повторив Маленький Принц, що ніколи не зрікався свого вже поставленого запитання.

– Це слово означає: такий, якому невдовзі загрожує зникнення.

– Моїй квітці невдовзі загрожує зникнення?

– Звичайно.

«Моя квітка ефемерна, – подумки сказав собі Маленький Принц, – і має лише чотири колючки, щоб боронитися від світу! А я покинув її самотню на своїй планеті!»

У серці Маленького Принца вперше озвався жаль. Та невдовзі хлопчик знову збадьорився:

– Що ви порадите відвідати? – запитав він.

– Планету Земля, – навіть не вагався географ. – Про неї ходять добрі чутки.

Маленький Принц покинув планету географа, думаючи про свою квітку.