Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 18

Коли хочеш видаватися розумним, інколи трапляється трохи прибрехати. Я був не дуже чесний, розповідаючи вам про ліхтарників. Я ризикую дати хибне уявлення про нашу планету тим, хто не знає її. Люди на Землі займають дуже мало місця. Якби два мільярди жителів Землі стали, збившись докупи, немов на мітингу, вони б легко помістилися на майдані завдовжки двадцять миль і завширшки двадцять миль. Людство можна було б зосередити на найменшому острівці Тихого океану.

Дорослі, звичайно, не повірять вам. Вони вважають, ніби займають багато місця. Їм мариться, ніби вони не менш важливі, ніж баобаби. Тож порадьте їм зробити підрахунок. Дорослі обожнюють цифри, і ця пропозиція сподобається їм. Але не марнуйте свого часу на цю марудну роботу. В цьому немає потреби. Ви ж вірите мені.

Маленький Принц, опинившись на Землі, дуже здивувався, не побачивши нікого. Він уже злякався, що помилився й потрапив не на ту планету, як раптом у піску ворухнувсь жовтий, наче місяць, обручик.

– Добрий вечір! – про всяк випадок привітався Маленький Принц.

– Добрий вечір, – відповіла змійка.

– На яку я планету впав? – запитав Маленький Принц.

– На Землю, в Африці, – відповіла змійка.

– Ох!.. Тож на Землі нікого немає?

– Тут пустеля. В пустелях немає нікого. Земля велика, – відповіла змійка.

Маленький Принц сів на камінь і звів очі до неба:

– Я запитую себе, – мовив він, – чи справді зорі сяють тому, щоб кожен міг коли-небудь знову знайти свою. Поглянь на мою планету. Вона якраз над нами… Але ж яка далека!

– Гарна, – похвалила змійка. – Чого ти прибув сюди?

– Я не порозумівся з однією квіткою, – відповів Маленький Принц.

– Ух! – зітхнула змійка.

Обоє замовкли.

– А де люди? – нарешті озвався Маленький Принц. – У пустелі трохи самотньо.

– Серед людей теж самотньо, – з притиском мовила змійка.

Маленький Принц пильно подивився на неї:

– Дивна ти тварина, – зрештою сказав він, – тоненька, мов палець…

– Але могутніша за палець короля, – заявила змійка.

Маленький Принц усміхнувся:

– Ти не могутня… ти навіть лап не маєш… навіть не здатна мандрувати…

– Я здатна завезти тебе далі, ніж будь-який корабель, – заперечила змійка і, мов золотий браслет, обвила кісточку Маленького Принца. – Доторкнувшись до людини, я повертаю її землі, з якої вона вийшла, – казала далі змійка. – Але ти чистий і прибув із далекої зорі…

Маленький Принц мовчав.

– Мені жаль тебе, такого кволого, на цій гранітній Землі. Я можу допомогти тобі коли-небудь, якщо надто тужитимеш за своєю планетою. Я можу…

– Ох! Я зрозумів тебе дуже добре, – сказав Маленький Принц, – але чому ти завжди говориш загадками?

– Я розгадую їх усі, – запевнила змійка.

Обоє замовкли.