Читать книгу Повне зібрання творів - Антуан де Сент-Экзюпери, Antoine De Saint-exupéry - Страница 60

Я сказав їм: «Не соромтеся своєї ненависті». Адже через неї вони засудили до смерті сто тисяч людей. І разом з іншими, мов худоба, вони пішли до в’язниць із табличками на грудях, які вирізняли їх. Я прийшов, захопив в’язниці й вивів на вулиці ту юрбу. Вона не видалася мені відмінною від інших. Я слухав, чув і розглядав визволених. Бачив, як вони поділяють свій хліб, як і решта людей, і тиснуться, як і решта, навколо хворих дітей. Заколисують їх і чатують над ними. Бачив, що вони, як і решта, страждають від мук самотності, коли самотні. І, як і решта, плачуть, коли котрась жінка за грубими мурами починає відчувати прихильність до якогось іншого в’язня.

Адже я пам’ятаю, що розповідали мені мої тюремники. Я попросив, щоб мені привели того, хто напередодні скористався своїм ножем, увесь закривавлений своїм злочином. Я сам допитував його. Я прихилився не до нього, що вже був у лабетах смерті, а до непроникності людини.

Адже життя пускає коріння, де може. У вологій розколині скелі з’являється мох. Приречений, звичайно, наперед стати жертвою першого сухого пустельного вітру. Але мох ховає свої спори, які не вмирають, і хто вважатиме за марну появу цієї зелені?

Отже, я дізнався від свого в’язня, що з нього глузували. Від цього страждали і його марнославство, і його гордощі. Марнославство і гордощі приреченого на смерть.

Я бачив, як вони мерзнуть і туляться докупи. Вони були схожі на всіх овець на землі.

Я звелів, щоб прийшли судді, й запитав їх:

– Чому ці в’язні відірвані від народу, чому носять на грудях таблички приречених на смерть?

– Це правосуддя, – відповіли вони мені.

Я думав:

«Звісно, правосуддя. Адже правосуддя, на їхню думку, – знищити мерзоту. На їхню думку, навіть існування негрів – теж несправедливість. А також існування принцес, якщо вони чорнороби. Та існування художників, які не тямлять у малярстві».

Тож я відповів їм:

– Я прагну, щоб було справедливим звільнити їх. Намагайтеся зрозуміти цю думку. Бо інакше, якщо вони вирвуться з в’язниць і пануватимуть, у них своєю чергою теж з’явиться необхідність ув’язнити і знищити вас, і я не думаю, що імперія виграє від цього.

Саме тоді переді мною постало з усією очевидністю криваве безумство ідей, і я звернувся до Бога з такою молитвою:

«Невже ти дурний, що змусив повірити їх у власний жалюгідний белькіт? Хто навчить їх не мови, а того, як слід уживати мову! Бо зі страхітливої плутанини слів, зі словесного вітру вони виснували необхідність тортур. Із незграбних, непослідовних і неефективних слів народилися ефективні знаряддя тортур».

А водночас це все видалося мені наївним і сповненим бажання народитися.