Читать книгу Робінзон Крузо - Даниэль Дефо, Данієль Дефо - Страница 15

30 вересня 1659 року

Наш корабель потрапив у шторм і сів на мілину біля невідомого узбережжя. Було ухвалене рішення пересісти в шлюпку та спробувати дістатися берега, проте нас спіткала катастрофа – шлюпка перекинулась і екіпаж загинув. Живим залишився тільки я, нещасний Робінзон Крузо. Мене, напівживого, хвилі викинули на острів, який я назвав островом Розпачу.

Нічого, крім загибелі, чекати не доводилося – голодний, обірваний, знеможений, без найменшої надії на чиюсь допомогу, я проклинав свою нещасну долю. Коли зсутеніло, я все ж таки знайшов у собі сили відшукати міцне дерево, залізти на нього і влаштуватися на ночівлю. Я боявся бути роздертим хижаками. Буря на морі вщухла, задощило, але я міцно проспав усю ніч.

1 жовтня

Я прокинувся рано і здивувався, побачивши, що перебуваю в такому місці, звідки добре видно наш корабель. Незабаром я зрозумів, що, дочекавшись відпливу, зможу до нього щасливо добутися. Я надзвичайно зрадів, але водночас і засмутився. З одного боку, я тепер міг перевезти на берег уцілілі продукти й необхідні мені речі; проте, думав я, якби команда залишилася на судні, можливо, усім пощастило б уникнути загибелі. Ми б перечекали бурю і знайшли спосіб дістатись якоїсь заселеної землі. Мені було до болю шкода моїх товаришів… Я спробував потрапити на корабель, і моя вилазка закінчилась успішно. Дощило весь день, але вітер зовсім ущух.

2 – 24 жовтня

Цими днями я був зайнятий тим, що доправляв на берег усе, що могло б стати мені у пригоді для життя на незаселеному острові. Я стежив за припливами й відпливами і вчився будувати плоти. Поряд із періодами ясної погоди часом довго дощило – у цих широтах такої пори настає сезон дощів.

20 жовтня

В одному з моїх останніх рейсів пліт перекинувся, і все, що було на ньому, пішло на дно. Проте оскільки це сталося неподалік берега, я дочекався відпливу і, хоча й було тяжко, зміг підняти з дна більшу частину залізних виробів.

25 жовтня

Шквальний вітер стрясав острів цілу ніч, а вранці я побачив, що наш корабель рознесло на друзки, – поблизу обмілини, на яку він сів, плавали тільки уламки, а частина остова виступала з води, тільки коли починався відплив. Увесь день я клопотався на березі над урятованим мною добром – укривав парусиною та брезентом, щоб злива нічого не пошкодила.

26 жовтня

Вирушив на пошуки зручного місця для житла і надвечір, нарешті, знайшов те, що мені треба. Біля підошви пагорба я накреслив півколо великого діаметра, щоб спорудити огорожу. Це буде подвійний, укріплений зовнішнім насипом частокіл.

26 – 30 жовтня

Старанно працював, попри зливи. Переносив своє майно з берега на нову ділянку. Почав будувати огорожу.

31 жовтня

Уранці пройшов із рушницею по околицях, сподіваючись підстрелити якусь дичину на обід, а воднораз роздивився місцевість. Дістав дику козу, дитинча якої ув’язалося за мною. На жаль, вигодувати козеня-сисунця мені не вдалося.

1 листопада

Поставив під схилом пагорба просторий намет, закріпив усередині підвісну койку і вперше солодко проспав у ній цілу ніч без сновидінь.

2 листопада

Зібрав і склав в одному місці все добуте мною на кораблі дерево: ящики, дошки й бортову обшивку, а також колоди, з яких я будував свої плоти.

3 листопада

Підстрелив двох птахів, дуже схожих на качок; їхнє м’ясо виявилося ніжним і смачним. Пообідавши, почав майструвати стіл.

4 листопада

Свій час я розподіляю таким чином: зранку, якщо гарна погода, вирушаю години на дві полювати. Підстреливши здобич, повертаюся додому й готую їжу. Потім їм, відпочиваю. По обіді, коли спадає волога спека, беруся до роботи. Такого розпорядку дня я намагаюся дотримуватися постійно. Столярую і, хоча спочатку я був невмілим майстром, згодом помітно просунувся в цьому ремеслі. Гадаю, що з кожним на моєму місці сталося б те саме.

5 листопада

Узяв із собою на полювання собаку. Підстрелив дику кішку, її м’ясо не годилося в їжу, зате шкурка була м’якою та пухнастою. Я майже завжди знімав шкуру з добутого звіра, висушував і зберігав її. Повертаючись уздовж берега моря, бачив безліч різноманітних морських птахів; серед них я впізнав тільки чайку, фаетона й олушу – решта були мені невідомі. Мій пес стрибав по мілководді та гавкав на зелену черепаху, з м’яса якої можна приготувати чудовий суп. Одначе спіймати у воді таку черепаху нелегко, треба дочекатися, коли вона вибереться на прибережний пісок, щоб відкласти яйця. Удалині помітив двох тюленів, які пірнали й гралися.

6 листопада

Після звичайної ранкової прогулянки взявся обробляти стіл. Працю закінчив, але лишився нею не зовсім вдоволений. Проте за кілька місяців так набив руку, що зміг виправити всі свої помилки.

7 листопада

Погода потроху встановлюється. Працюю над стільцем. Наступні три дні й частину понеділка, залишивши неділю для відпочинку, продовжував це заняття. Найскладнішим виявилося надати стільцеві потрібну форму та висоту. Кілька разів усе доводилося починати заново. Слід зазначити, що згодом я припинив дотримуватися неділі, тому що якось забув позначити її у своєму календарі та збився в підрахунках.

13 листопада

Знову падав тихий теплий дощ, після якого повіяло свіжістю. Потім хмари згустилися, загуркотів грім і почалася коротка, але сильна гроза. Я злякався, що мій порох може спалахнути, якщо в нього влучить блискавка. Після грози я вирішив висипати його з бочки, поділити на невеликі частини й сховати в різних місцях. Утрата відразу всього пороху могла позбавити мене можливості полювати й поповнювати запаси провізії.

14 – 16 листопада

Увесь цей час я виготовляв ящики і шив мішечки для зберігання пороху. Потім наповнив їх і сховав якомога далі один від одного. Цими ж таки днями вбив великого, невідомого мені птаха, м’ясо якого виявилося дуже смачним.

17 листопада

Почав був розширювати печеру в схилі пагорба за наметом, але тимчасово припинив цю справу. Мені бракує місця в коморі, але для такої роботи потрібні хоча б заступ, кирка, а також тачка або великий кошик, а в мене їх немає. Довго розмірковував, чим усі ці знаряддя замінити. Спробував довбати стіну залізною ломакою, але ломака важкувата для такої роботи, і тому треба надто багато зусиль і часу. Повернувся до намету й ліг спати засмучений, тому що не уявляв, як вийти з цього становища.

18 листопада

Відшукав у лісі невелике вічнозелене бакаутове дерево, яке в Бразилії називають «залізне». Із його неймовірно міцної деревини виготовляють деякі частини кораблів. Дуже важко, але зрубав його, затупив сокиру – слава Богу, що вона в мене не одна. Відколов від стовбура годящий за розміром брус і насилу дотяг його до ділянки, оскільки він був надзвичайно важкий. Та заступ я все-таки зробив! Це заняття забрало в мене купу часу й сил; гадаю, ні в кого в світі не було такого заступа, і навіть держак вийшов не гіршим за ті, які роблять в Англії. Заступ, хоча й недовго, прослужив мені вірою і правдою.

Мені все одно бракувало кошика або тачки. Сплести кошик не було з чого – я поки що не зустрічав в околичних гаях годящих гнучких прутів; змайструвати тачку я б міг, одначе виготовити колесо для неї мені було несила. Довелося замінити тачку коритом на взір тих, у яких муляри тримають вапно. На це пішли дошки, які я прихопив із корабля. Завдяки кориту було набагато простіше видаляти вириту землю з печери. Усе разом – бакаутовий рискаль і корито – відібрало в мене майже чотири дні, якщо не брати до уваги ранкових годин, які я присвячував полюванню.

23 листопада

Поглиблював нішу в печері. Ця робота тривала вісімнадцять днів, поки я не побачив, що тут може вільно вміститися все моє майно. У мене є льох, тепер буде й комора; ба більше, я розширив заглиблення настільки, що його можна використовувати і як склад для речей, і як кухню, і навіть як їдальню. Я, як і раніше, живу в наметі, проте в разі сильних дощів можу сховатися набагато надійніше. Для найспекотнішої пори року трохи згодом я спорудив широкий навіс на своєму подвір’ї.