Читать книгу Проект «Україна». 30 червня 1941 року, авантюра Ярослава Стецька - Данило Яневський - Страница 40

Готувалися ці п'ять з половиною тисяч бойовиків, очевидно, просто перед носом у місцевих осередків НКВС, НКДБ, партійних, радянських, комсомольських активістів та всієї мережі їх добровільних помічників та інформаторів. Натомість Наркомат держбезпеки, який безпосередньо опікувався викорененням ворожого до СРСР «елемента», зокрема українського націоналістичного підпілля, оперував якісно іншими даними. В «Доповідній записці НКДБ УРСР першому секретареві ЦК КП(б)У Хрущову про заходи по ліквідації бази ОУН у західних областях УРСР» (документ датовано «не раніше 15 квітня 1941 р».) чорним по білому написано: «Основну силу ОУН складає ядро нелегалів, який у теперішній час у західних областях УРСР нараховано 1000 осіб».[54] Підписав документ міністр держбезпеки УРСР, один з найактивніших катів українського народу, українець Павло Мешик.

У той самий час, у тому самому місці, ті самі українські націоналісти (правда, лише ті, хто визнавали за легітимного керівника ОУН Андрія Мельника) мали цілком інші проблеми. Наведу висновок сучасного дослідника, який, у свою чергу, посилається на свідчення провідного діяча «мельниківської» частини Організації Петра Мірчука. Останній і собі, посилаючись «на невказані джерела», заявляв, «що ПУН видав навіть наказ про саморозпуск ОУН на Західній Україні». Можливо, висловлює у зв'язку з цим припущення Т. Гривул, таке твердження базовано на свідченні видання «За українську державність!», яке, своєю чергою, навело вказівку секретаря ПУН Ярослава Барановського Володимирові Тимчію, тогочасному провіднику Крайового проводу ОУН ЗУЗ: «розпустити організацію, бо ситуація "безвиглядна"». Дата – літо 1941 р. (виділення наше. – Д.Я.).[55]

«Літо» – період досить тривалий. Особливо літо 1941-го. На кінець серпня ситуація від початку червня відрізнялася радикально. Але, як мені здається, не настільки, аби «розпускати» цілу організацію в ключовому для ОУН терені!