Читать книгу Код да Вінчі - Дэн Браун - Страница 17

Час настав.

Виходячи з чорного «ауді», Сайлас відчував себе сповненим сили, а нічний вітерець розвівав його простору сутану. Грядуть великі зміни.

– Hago la obra de Dios, – прошепотів він, рухаючись до входу в церкву. – Я роблю Божу справу.

Він підняв свій білий, як у фантома, кулак і тричі постукав у двері. Через якусь мить засуви величезної дерев’яної брами почали рухатись, і сестра Сандрін привітала його. То була невеличка жінка зі спокійними очима, і Сайлас знав, що зможе легко здолати її, але він поклявся не застосовувати сили, поки це не стане необхідним. Вона служниця храму, і то не її вина, що братство обрало її церкву схованкою для наріжного каменя. Її не варто карати за гріхи інших.

– Ви американець? – спитала вона, заводячи його до храму. У нішах нефів було тихо, як у могилі, єдиною ознакою життя тут був слабкий запах ладану, який лишився після вечірньої меси.

– Я родом француз, – відповів Сайлас, – прийняв чернецтво в Іспанії, а зараз вчуся в Сполучених Штатах.

Черниця кивнула.

– І ви ніколи не були в Сен-Сюльпіс?

– Я зрозумів, який це страшний гріх.

– Вона краща вдень.

– Не сумніваюсь. Одначе я дуже вдячний вам, що ви надали мені цю можливість вночі.

– За вас просив абат. Напевне, у вас є дуже могутні друзі.

«Ти навіть не уявляєш, які могутні», – подумав Сайлас.

Ідучи за сестрою Сандрін до бічного нефа, він був вражений, наскільки аскетичною виявилася Сен-Сюльпіс. Усередині було порожньо й холодно, оздоблено дуже скромно, що нагадало йому аскетичні собори в Іспанії. Коли він дивився на височенне склепіння з опорами, йому здалося, ніби він стоїть під перевернутим величезним кораблем.

«Добре порівняння», – подумав він. Корабель цього братства скоро перекинеться і піде на дно. Йому хотілося взятися до роботи і хотілося, щоб сестра Сандрін пішла звідти.

– Мені прикро, сестро, що вас розбудили через мене.

– Не страшно. Ви ж ненадовго в Парижі. Звідки ви б хотіли почати огляд?

Сайлас не відводив очей від вівтаря.

– Не треба екскурсії. Я можу все оглянути сам.

– Мені не важко, – відповіла вона.

Сайлас зупинився. Вони дійшли до переднього ряду, і вівтар був лише за п’ятнадцять ярдів. Він обернувся своїм масивним тілом до невеличкої жінки і відчув, як вона відсахнулась, коли зазирнула в його червоні очі.

– Не хочу видаватися нечемним, сестро, але я не звик заходити в Дім Господній задля екскурсії. Я б хотів помолитися, а вже потім оглянути церкву, – і він м’яко поклав свою важку руку їй на плече. – Сестро, прошу вас, вертайтесь до ліжка. Молитва вершиться на самоті.

– Як бажаєте, – але їй було не по собі.

Сайлас забрав руку з її плеча.

– Добрих снів вам, сестро. Нехай Бог береже вас.

– І вас так само.

Коли сестра Сандрін пішла вгору сходами, Сайлас став навколішки перед першим рядом, відчуваючи, як волосяниця вп’ялась йому в ногу.

«Господи, тобі моя ця робота…»