Читать книгу Код да Вінчі - Дэн Браун - Страница 19

– Де Ленґдон? – спитав Фаш.

– Усе ще в туалеті, мсьє, – відповів лейтенант Колле.

Фаш гмикнув.

– Хай посидить там, – сказав він, глянувши на червону цятку за плечем Колле. Об’єкту стеження, загалом, має надаватися максимальна свобода, щоб приспати його відчуття небезпеки. Ленґдон мав поводитися так, як йому комфортно. Одначе він там майже десять хвилин.

«А це задовго».

– Капітане, – звернувся до нього один з агентів, – гадаю, вам самому варто було б відповісти на цей дзвінок.

– Хто це? – спитав Фаш.

Агент нахмурився.

– Директор департаменту дешифрування.

– То що?

– Це стосується Софі Неве, мсьє. Тут не все гаразд…

За кілька хвилин Фаш закінчив розмову і, підійшовши до Колле, наказав йому додзвонитися до агента Неве. Коли той не зміг зв’язатися з нею, Фаш почав метатися по кабінету.

– Що значить не відповідає? Ви ж телефонуєте на мобільний? Я знаю, він при ній.

– Може, в неї сіла батарейка. Або не чує дзвінка. А що хотіли в дешифрувальному? – насмілився спитати лейтенант.

Фаш обернувся.

– Сказати, що вони не знайшли ніяких посилань щодо драконового диявола і кульгавих святих. А також вони хотіли сказати нам, що ідентифікували прогресію Фібоначчі, але підозрюють, що тут у неї не вкладено ніякого особливого змісту.

– Але ж вони вже послали до нас агента Неве, щоб вона нам це повідомила, – здивувався Колле.

Фаш похитав головою.

– Вони не посилали агента Неве.

– Що?

– Як каже завідувач, він викликав увесь відділ прийти і глянути на зображення, які я йому надіслав, і коли прийшла агент Неве, вона кинула погляд на фотографії Соньєра і на код та пішла з офісу, не сказавши ні слова. Завідувач сказав, що його не здивувала її поведінка, бо, певна річ, вона була засмучена.

– Засмучена? Чого б це?

Фаш помовчав хвилину.

– Я не знав цього і, здається, завідувач відділу так само, поки один співробітник не повідомив йому, що Софі Неве є, очевидно, онукою Жака Соньєра.

Вони не встигли обміркувати цієї новини, бо в темряві порожнього музею заревів сигнал тривоги.

– Велика галерея, – закричав один із агентів, – чоловічий туалет!

Розбито вікно в чоловічому туалеті?

Фаш підбіг до Колле.

– Де Ленґдон?

– Усе ще в туалеті, – Колле вказав на миготіння червоної цятки на екрані його ноутбука, – але ж, Боже мій! – вигукнув він, втупившись очима в екран. – Розбите вікно в чоловічому туалеті? Ленґдон іде до підвіконня!

Фаш зірвався з місця. Вихопивши револьвера з кобури, капітан вилетів з кабінету.

Колле бачив на екрані, що мерехтлива точка дісталася до підвіконня, а потім вчинила щось абсолютно неочікуване. Точка опинилася за межами будівлі.

– Ісусе! – він звівся на ноги. Порухавши мишкою, Колле відкалібрував програму стеження. Збільшивши масштаб, він міг бачити точне розташування сигналу.

Той завмер у центрі майдану Каррузель. І більше не рухався.

Ленґдон вистрибнув!

Радіоповідомлення для Фаша перекрикувало сигнали тривоги.

– Він вистрибнув! – закричав Колле. – Сигнал свідчить, що він на площі Каррузель!

Фаш чув ці слова, але вони не мали для нього сенсу. Він усе біг. Цей коридор, здається, ніколи не закінчиться. Пробігаючи біля тіла Соньєра, він побачив нарешті вогники перегородки в самому кінці крила Денон.

– Зачекайте, – по радіо до нього знову долинув голос Колле, – він рухається! Боже мій, він живий! Ленґдон рухається!.. Він прямує по Каррузель! Зачекайте!.. Він набирає швидкість. Рухається занадто швидко!

Добігши до перегородки, Фаш проповз під нею і вбіг до туалету.

Тепер звук сирен зовсім перекрикував радіотелефон:

– Він має бути в машині! Я гадаю, він у машині! Я не можу…

Слова Колле розчинилися в ревінні сигналізації, коли Фаш увірвався до чоловічого туалету з револьвером напоготові. Здригаючись від пронизливого виття, він оглянув приміщення.

Там було порожньо. Фаш умить спрямував погляд до вибитого вікна. Підбіг до нього і визирнув через край. Ленґдона ніде не було видно.

Знову виник голос Колле, а виття сирен нарешті припинилося.

– Рухається на південь, усе швидше, перетинає Сену по мосту Каррузель!

Фаш глянув праворуч. Єдина машина на мосту Каррузель – величезний трейлер з причепом, який їхав на південь від Лувру. Причеп було накрито вініловим тентом, який здаля був схожий на гігантський гамак. Фаш здригнувся, уявивши собі, як трейлер, певне, лише на якусь мить зупинився на червоне світло прямо під вікном туалету.

«Божевільний ризик», – подумав Фаш. Ленґдон не міг знати, що там, під тентом. Стрибок з висоти сорока футів? То було божевілля.

– Він повернув праворуч, до мосту Сент-П’єр, – повідомив Колле.

Звичайно ж, трейлер, який проїхав по мосту, сповільнить швидкість і поверне праворуч до мосту Сент-П’єр. Здивований, Фаш дивився, як трейлер зникає за рогом.

«Зараз усе скінчиться», – був переконаний Фаш. За кілька хвилин трейлер буде оточений. Він передав по рації Колле:

– Підженіть мою машину з-за рогу. Я хочу бути там, коли його заарештують.

Поквапливо рухаючись Великою галереєю, він думав, чи лишився Ленґдон живим після стрибка.

Але справа не в цьому.

Ленґдон утік! Отже, він справді винний.

За якихось п’ятнадцять ярдів від туалетів Ленґдон і Софі стояли в темному кутку Великої галереї, притискаючись спинами до однієї з великих перегородок, яка ховала туалети від галереї. Вони ледь встигли сховатися, коли Фаш промчав неподалік них із револьвером і влетів до туалету.

Попередні шістдесят секунд пролетіли, наче в імлі.

Ленґдон стояв у туалеті, не бажаючи тікати з місця злочину, якого він не чинив, а Софі розбиралася із сигналізацією на дзеркальному вікні.

– Невелике зусилля, – сказала вона, ігноруючи дзвінок мобільника, – і ви зможете вибратися звідси.

Зусилля? Ленґдон тривожно визирнув з вікна.

Там, на вулиці, зупинилася на червоне світло величезна вісімнадцятиколісна вантажівка.

Ленґдон сподівався, Софі не подумала про те, про що подумав він.

– Софі, то не вихід. Якщо я стрибатиму, то…

– Дайте сюди «жучок».

Приголомшений Ленґдон засунув руку до кишені й копирсався там, поки не намацав маленький металевий диск. Софі взяла його і вмить кинулась до умивальника. Схопила брусок мила і великим пальцем втиснула в нього «жучок». Тільки-но диск увійшов у м’яку поверхню, вона проштовхнула його глибше, щоб він звідти не випав.

Вручивши мило Ленґдону, вона витягла з-під умивальника важку циліндричну урну для сміття. І, перш ніж Ленґдон зміг висловити протест, Софі побігла до вікна, тримаючи урну перед собою, як стінобитну зброю. Спрямувавши днище урни в центр вікна, вона вибила скло.

Сигнали тривоги заверещали на таких децибелах, що аж заболіли вуха.

– Дайте сюди мило! – гукнула Софі, ледь перекрикуючи сирени.

Ленґдон простяг їй мило.

Взявши мило в долоню, вона прицілилась на покривало вісімнадцятиколісної вантажівки, яка спокійно стояла собі внизу. Тільки-но світлофор став зеленим, як Софі глибоко зітхнула і жбурнула мило в ніч за вікном.

Мило полетіло вниз, упало на блакитну вінілову поверхню, яка накривала вантаж у трейлері, і ковзнуло всередину, коли вантажівка рушила з місця.

– Вітаю! – сказала Софі, потягши його до виходу. – Ви щойно втекли з Лувру.

Вибігши з чоловічого туалету, вони сховалися в темряві, коли повз них промчав Фаш.