Читать книгу Спотикаючись об щастя. Позитивна психологія - Дэниел Гилберт - Страница 9

Очевидна відповідь на це питання: про майбутнє думати приємно. Ми маримо про завершальний виграшний гоум-ран[40] на дружньому пікніку, про позування з представником лотерейної комісії та величезним виграшним чеком або про жарти з гарненькою касиркою в банку. Ми робимо так не тому, що чекаємо або хочемо, щоб це справдилось, а тому, що сам процес уявлення можливостей приносить задоволення. Дослідження підтверджують те, про що ви, можливо, здогадуєтеся: коли люди мріють про майбутнє, вони уявляють себе радше щасливими та переможцями, аніж невправними чи невдахами[41].

Думки про майбутнє й справді бувають такими приємними, що іноді ми охочіше мислимо їх, ніж намагаємося реалізувати. В одному дослідженні піддослідним сказали, що вони виграли безкоштовний обід у казковому французькому ресторані, і запитали, коли вони хочуть туди піти. Зараз? Увечері? Завтра? Хоча насолода від наїдків була очевидною та спокусливою, більшість вирішила відкласти відвідини принаймні до наступного тижня[42]. Чому? Бо, чекаючи тиждень, вони не лише кілька годин просто ковтали устриці й попивали Chateau Cheval Blanc’47, але ще й цілих сім днів до події смакували. Завчасне задоволення подвоює насолоду. Деякі події насправді приємніше уявляти, ніж самостійно переживати. Більшість із нас може пригадати ситуацію, коли ми кохалися з бажаним партнером або споживали неприпустимо смачний десерт і водночас розуміли, що уява була кращою за втілення мрії. І в такому разі людина навіть може відкласти подію назавжди. Наприклад: охочим в одному дослідженні запропонували уявити, ніби вони прохають про побачення з особою, в яку вони втелющились. І ті, хто мав найбільш вишукані й чарівливі фантазії про свою любку, кілька місяців найменше хотіли це здійснити[43].

Схоже, що нам подобається розважатися в найдосконаліших уявленнях про завтра, а чом би й ні? Зрештою, ми бережемо у фотоальбомах світлини з відпустки в тропіках і днів народження, а не ДТП й відділення екстреної медичної допомоги, бо хочемо почуватися щасливими, гуляючи алеєю пам’яті. Тож чом би нам не бажати того ж, гуляючи проспектом уяви? Уявляючи щасливе майбутнє, ми почуваємося щасливими, але наслідки бувають і непередбаченими. Як виявили дослідники, коли людям нескладно уявити якусь подію, вони переоцінюють імовірність того, що вона насправді станеться[44]. Через те що переважно уявляємо значно більше хороших подій, ніж поганих, ми схильні переоцінювати ймовірність того, що з нами стануться хороші події. І це робить нас непоправними оптимістами стосовно майбутнього.

Наприклад, студенти американського коледжу сподіваються жити довше, довше перебувати в шлюбі й більше подорожувати Європою, ніж пересічні студенти[45]. Вони вірять, що в них народяться обдаровані діти, з’являться власні будинки, а їхні світлини опублікують у газетах, і майже не ймуть віри в можливість майбутніх інфарктів, венеричних хвороб, проблем з алкоголем, ДТП, пародонтиту. Американці різного віку вважають, що їхнє майбутнє – це поліпшене сьогодення[46]. І хоча громадяни в інших країнах не такі оптимістичні, вони теж схильні уявляти майбутнє ліпшим, ніж у своїх сучасників[47]. Таких надто оптимістичних уявлень про майбутнє нелегко позбуватись. Люди, що пережили землетрус, на якийсь час починають реалістичніше оцінювати ризик загинути в черговій катастрофі. Але вже за кілька тижнів навіть ті, хто пережив землетрус, повертаються до звичайного безпідставного оптимізму[48]. Насправді події, що суперечать нашим оптимістичним очікуванням, часом роблять нас більш, а не менш оптимістичними. В одному дослідженні показано, що хворі на рак оптимістичніше оцінюють своє майбутнє, ніж здорові[49].

Звичайно, майбутнє, яке наш мозок наполегливо моделює, не завжди пов’язане з вином, поцілунками та смачними двостулковими молюсками. Часто-густо воно приземлене, дражливе, дурне, неприємне або й страшне. І тих, хто прагне вилікуватися й припинити про таке думати, майбутнє зазвичай тривожить, а не викликає приємність. Як хиткий зуб спонукає розгойдувати його язиком, так і ми радше уявляємо собі всілякі трагедії та нещастя. Дорогою до аеропорту ми малюємо варіант майбутнього, в якому літак відлітає без нас і зривається зустріч із важливим клієнтом. Дорогою на проханий обід створюємо сценарій майбутнього, де гості вручають господині по пляшці вина, а ми стоїмо розгублені з порожніми руками. Дорогою до медичного центру малюємо сценарій, в якому лікар вивчає рентгенівський знімок наших грудей, супиться й каже щось зловісне, як-от: «Поговорімо, який у вас вибір». Такі видива справді лякають нас. То чому ж ми продовжуємо їх створювати?

На те є дві причини. Перша: передбачення неприємних подій може послабити їхній вплив. Приміром, в одному дослідженні охочих піддавали 20 розрядам струму, про які щоразу попереджали за три секунди[50]. Деяким піддослідним (група розрядів високої напруги) давали 20 потужних розрядів у праву щиколотку. Решті піддослідних (група низької напруги) давали три сильні розряди і 17 слабких. Попри те що вольтаж у другої групи був менший, серцебиття та спітнілість у них були більші й вони говорили, що боялися дужче. Чому? Тому, що друга група одержувала розряди різної потужності та з різними інтервалами, що позбавляло її змоги передбачити майбутнє. Виходить, що три потужні розряди, які неможливо передбачати, болючіші, ніж 20, які передбачити можна[51].

Друга причина, з якої ми мучимо себе уявленням неприємностей, така: страх, неспокій, тривожність нам корисні. Ми мотивуємо працівників, дітей, подружжя і домашніх тварин чинити правильно, драматизуючи наслідки неправильної поведінки. Ми й себе мотивуємо, уявляючи неприємності завтра, якщо сьогодні перегріємося на сонці або переїмо еклерів. Прогноз таким чином стає «попередженням про страх»[52], мета якого не передбачити майбутнє, а радше запобігти йому. І дослідження показали, що така стратегія є ефективним способом мотивувати людей поводитися розсудливо й завбачливо[53]. Тобто іноді ми уявляємо похмуре майбутнє, щоб просто нагнати холоду.