Читать книгу Канбан. Успішні еволюційні зміни для вашого технологічного бізнесу - Дэвид Дж. Андерсон - Страница 7

Застосування системи «барабан – буфер – канат» в Microsoft спрацювало відмінно. Опір був незначним, продуктивність зросла більш як втричі, час виконання задачі скоротився на 90 %, а передбачуваність підвищилася на 98 %. Восени 2005 року я повідомив про досягнуті результати на конференції в Барселоні[7], а взимку 2006 року зробив ще одну доповідь. Моя робота привернула увагу Дональда Рейнертсена, який спеціально завітав до мене в офіс в Редмонді. Він спробував переконати мене, що майже все готово до цілковитого переходу на канбан.

Канбан – японське слово, що дослівно перекладається як «сигнальна картка». У промисловому виробництві ця картка використовується, аби дати сигнал попередньому етапу процесу, що треба виробити ще одну партію продукії. Робітники на кожному етапі процесу не можуть працювати, доки не отримають сигнал – канбан-картку – від наступного етапу процесу. Хоч мені і був відомий принцип цього механізму, я мав сумніви щодо його користі або навіть життєздатності в інтелектуальній праці, особливо у сфері розробки ПЗ. Я розумів, що канбан забезпечує сталий темп, але не знав про його гарну репутацію як метода стимулювання покрокового поліпшення процесів. Я не знав, що Таїті Оно, один із творців виробничої системи Toyota, зауважив: «Два основні принципи системи виробництва Toyota – це JustinTime і автоматизація за участю людини, або автономізація. Для управління системою використовується інструмент – це і є канбан». Інакше кажучи, канбан життєво важливий для процесу кайдзен («безперервного вдосконалення»), що застосовує Toyota. Це механізм, що змушує всю систему працювати. Уже зараз, маючи п’ятирічний досвід, я сприймаю це як абсолютну істину.

На щастя, Дон надав переконливий, хоч і зрозумілий лише спеціалістам аргумент: канбан дозволяє більш елегантно відновити роботу після зупинки вузького місця, ніж «барабан – буфер – канат». Однак розуміння таких тонкощів необов’язкове для опанування цією книжкою.

Знову проаналізувавши реалізоване в Microsoft рішення, я зрозумів: якби ми одразу спроєктували його як канбан-систему, результат був би аналогічним. Мені здалося цікавим те, що два різні підходи ведуть до того самого результату. Отже, оскільки виходив той самий процес, я не відчував себе зобов’язаним сприймати його виключно як результат впровадження системи «барабан – буфер – канат».

Я надав перевагу терміну «канбан» перед цим складним словосполученням. Він використовується в ощадливому виробництві (те саме, що й «виробнича система Toyota»). Ця сукупність знань зазнала значно більшого поширення і визнання, ніж власне теорія обмежень. Канбан, незважаючи на своє японське походження, менш метафоричний, ніж «барабан – буфер – канат». Це слово легше вимовляти, пояснювати і, як виявилося згодом, викладати і впроваджувати. Саме тому воно й закріпилося.