Читать книгу Лише час підкаже - Джеффри Арчер - Страница 13

– Чи готові ви постати перед екзаменаторами, юначе? – запитав Старий Джек.

– Не настільки готовий, наскільки мені б хотілося, – відповів Гаррі. – До речі, я дослухався до вашої поради і перевірив екзаменаційні роботи за останні десять років. Ви мали рацію, існує певна закономірність, деякі з тих самих запитань з’являються через ті самі проміжки часу.

– Гаразд. А як у вас із латиною? Ми не можемо дозволити собі її не скласти, навіть якщо всі інші предмети вдасться скласти на відмінно.

Гаррі всміхнувся, коли Старий Джек сказав «ми».

– Завдяки Дікінсу я набрав шістдесят дев’ять відсотків минулого тижня, хоча й відправив Ганнібала форсувати Анди.

– Якісь шість тисяч миль похибки, – засміявся Старий Джек. – То що, на вашу думку, стане вашою ахіллесовою п’ятою?

– Сорок випускників школи Святого Беди, які складатимуть той самий іспит, не кажучи вже про двісті п’ятдесят представників інших шкіл.

– Забудьте про них, – порадив Старий Джек. – Якщо продемонструєте те, на що здатні, вони перестануть бути проблемою.

Гаррі мовчав.

– А як почувається ваш голос? – поцікавився Старий Джек, який завжди міняв тему, коли Гаррі бавився у мовчанку.

– Нічого нового, про що варто розповісти, – відказав Гаррі. – Лише за кілька тижнів зможу дізнатися: стану тенором, баритоном чи басом. І навіть тоді не буде жодної гарантії, чи залишиться він настільки ж добрим. Одне певне: Бристольська ґімназія не запропонує мені хорову стипендію, доки я – кінь зі зламаною ногою.

– Та годі вам, – підбадьорив Старий Джек. – Не так уже й все кепсько.

– Навіть іще гірше, – заперечив Гаррі. – Якби я був конем, мене б пристрелили і позбавили болю.

Старий Джек засміявся.

– І коли ж іспити? – запитав він, хоча й так уже знав відповідь.

– У четвер за тиждень. Ми почнемо із загальних знань о дев’ятій годині, й упродовж дня буде іще п’ять інших тестів, а закінчиться все о четвертій англійською мовою.

– Добре, що закінчувати доведеться вашим улюбленим предметом, – сказав Джек.

– Будемо на це сподіватися, – зітхнув Гаррі. – Але помоліться, щоб там було запитання про Діккенса, бо про нього вже три роки не питали, тому я прочитав усі його книжки після вимикання світла.

– Веллінґтон писав у своїх мемуарах, – поділився Старий Джек, – що найгірший момент будь-якої кампанії – чекати сходу сонця напередодні битви.

– Погоджуюся із Залізним герцогом, бо це означає, що я не висипатимуся упродовж наступних двох тижнів.

– Тим більше буде причин не прийти до мене наступної суботи, Гаррі. Вам треба краще використовувати свій час. У будь-якому разі, якщо я правильно запам’ятав, це ж ваш день народження?

– Звідки ви дізналися?

– Зізнаюся, що не прочитав про це на шпальті «Таймс». Але торік він випав на той самий день, тому я впав в азарт і купив для вас невеличкий подарунок.

Старий Джек узяв згорток, запакований у минулотижневу газету, і подав його Гаррі.

– Дякую, сер, – сказав хлопець, розв’язуючи мотузку.

Він розгорнув газету, відкрив маленьку темно-синю коробочку і з недовірою поглянув на чоловічий годинник «Інґерсолл», який раніше бачив у вітрині крамниці пана Дікінса.

– Дякую, – повторив Гаррі, вдягаючи годинник на зап’ястя.

Він якийсь час не міг відвести від нього очей і лише дивувався, як Старий Джек дозволив собі витратити шість шилінґів.

* * *

У день іспитів Гаррі прокинувся задовго до того, як сонце зійшло. Він відмовився від сніданку на користь перегляду деяких старих тестів із загальних знань, перевіряючи столиці країн, починаючи з Німеччини й закінчуючи Бразилією, всі дати урядування прем’єр-міністрів від Волпола до Ллойд-Джорджа і правління монархів від короля Альфреда до Ґеорґа V. Годиною пізніше він відчув, що готовий зустрітися з екзаменаторами.

Він знову сидів у першому ряду, між Беррінґтоном і Дікінсом. «Чи це востаннє?» – питав він себе. Коли годинник на вежі вдарив десять разів, кілька викладачів пройшлися рядами між столами, роздаючи тести із загальних знань сорока знервованим хлопцям. Точніше, тридцятьом дев’ятьом знервованим хлопцям і Дікінсу.

Гаррі повільно читав запитання. Коли дійшов до сотого, то нарешті дозволив посмішці вигулькнути на своєму обличчі. Відтак узяв ручку, занурив перо в каламар і взявся писати. За сорок хвилин він знову дійшов до сотого запитання. Знов зиркнув на годинник: у нього ще залишалося десять хвилин, аби перевірити свої відповіді. Він зупинився на тридцять четвертому запитанні і ще раз переглянув свою відповідь. Олівера Кромвеля чи Томаса Кромвеля відправили до лондонського Тауера за зраду? Він згадав про долю кардинала Вулсі і вибрав чоловіка, який зайняв його посаду лорда-канцлера.

Коли годинник вдарив знову, Гаррі дійшов до дев’яносто другого запитання. Він кинув швидкий погляд на свої останні вісім відповідей, перш ніж роботу вихопили з його рук, а чорнило ще не висохло на останній відповіді – Чарлз Ліндберґ.

Упродовж двадцятихвилинної перерви Гаррі, Джайлз і Дікінс повільно простували полем для крикету, де Джайлз за тиждень до цього набрав сотню перебіжок.

– Amo, amas, amat, – торочив Дікінс, безперервно повторюючи відмінки, ні разу не звірившись із підручником з латини Кеннеді.

– Amamus, amatis, amant, – бубонів Гаррі, коли вони повернулися до екзаменаційної зали.

Коли Гаррі за годину віддавав тест із латини, то був упевнений, що набрав більше, ніж необхідні шістдесят відсотків, і навіть Джайлз виглядав задоволеним собою.

Коли вони втрьох попрямували до трапезної, Гаррі обійняв Дікінса за плече і сказав:

– Дякую, друзяко.

Після того як Гаррі пізніше цього ж дня прочитав завдання з географії, то подумки подякував своїй таємній зброї. Старий Джек упродовж багатьох років передав йому багато знань, ніколи не примушуючи почуватися, що сидиш в аудиторії.

Під час обіду Гаррі не торкнувся ні ножа, ні виделки. Джайлз подолав половину свинячої відбивної, а Дікінс з’їв геть усе.

Історія була першим випробуванням того дня, яке не викликало у Гаррі якоїсь тривоги. Генріх VIII, Єлизавета, Релі, Дрейк, Наполеон, Нельсон і Веллінґтон усі вкупі вирушили на поле бою, а Гаррі знову відправив їх назад.

Математичний тест був набагато легшим, ніж він очікував, а Джайлз навіть подумав, що встиг би набрати іще одну сотню.

Під час останньої перерви Гаррі повернувся до свого класу і переглянув твір, який написав про Девіда Копперфілда, впевнений, що не спіткнеться на своєму улюбленому предметі. Він повільно йшов до екзаменаційної зали, знову і знову повторюючи улюблене слово пана Голкомба: «Сконцентруйся».

Він поглянув на останній тест цього дня, аби виявити, що цей рік був присвячений Томасу Гарді та Льюїсу Керроллу. Він читав «Мера Кастербріджа» та «Пригоди Аліси в Дивокраї», але Божевільний капелюшник, Майкл Генчард і Чеширський кіт не були йому настільки ж відомі, як Пеґґоті, доктор Чілліп і Баркіс. Його перо повільно дряпало сторінку, а коли годинник пробив слушну годину, він аж ніяк не був упевнений, що написав усе правильно. Вийшов надвір під вечірнє сонце, відчуваючи, що трохи пригнічений, хоча з облич його суперників було зрозуміло, що ніхто не думав, що це буде легке завдання. Це змусило хлопця замислитися, чи в нього ще лишився шанс.

* * *

Потім сталося те, що пан Голкомб часто описував як найгіршу частину будь-якого іспиту, – дні нескінченного очікування того, як результати офіційно вивісять на шкільній дошці оголошень; час, коли хлопці врешті-решт роблять те, про що пізніше пожалкують, майже так, ніби хотіли втекти, а не дізнатися про свою долю. Одного хлопця спіймали, коли він дудлив сидр за велосипедним складом, інший курив «Вудбайн» у вбиральні, а третього бачили, коли виходив із місцевого кінотеатру після вимикання світла в спальні.

Джайлз не набрав жодної перебіжки наступної суботи, вперше за сезон. Коли Дікінс повернувся до бібліотеки, Гаррі довго гуляв, перебираючи кожну відповідь у своїй голові знову і знову. Це ситуацію не покращило.

У неділю вдень Джайлз влаштував собі довге тренування із сіткою. У понеділок Дікінс неохоче передав свої обов’язки новому бібліотечному ментору, а у вівторок Гаррі прочитав «Подалі від шаленої юрми»[25] і голосно вилаявся. У середу ввечері Джайлз і Гаррі забалакалися після опівночі, а Дікінс міцно спав.

* * *

Задовго до того, як годинник на вежі вдарив десяту вранці у четвер, сорок хлопчиків уже блукали дитинцем, тримаючи руки в кишенях, голови схилені – усі чекали, коли з’явиться директор. Хоча кожен із них знав, що доктор Оукшотт не вийде ні на хвилину раніше й ні на хвилину пізніше. За п’ять на десяту більшість поглядів напружилися в очікуванні, коли відчиняться двері будинку директора. Решта зосередилися на годиннику у великій залі, бажаючи, щоб хвилинна стрілка рухалася трохи швидше.

Коли ж пролунав перший дзвоник, преподобний Семюел Оукшотт відчинив вхідні двері і вийшов назовні. В одній руці він тримав аркуш паперу, а в іншій – чотири кнопки. Цей чоловік нічого не залишив поза увагою. Коли ж він дійшов до мети свого шляху, то відчинив хвіртку і пройшов дитинцем у звичному темпі, ні на кого навколо не звертаючи уваги.

Хлопці швидко розійшлися, створюючи коридор, щоб не ускладнювати директорові ходу. Той зупинився перед дошкою оголошень, коли вдарило вдесяте. Він вивісив результати іспитів на дошці і пішов без жодного слова. Сорок хлопчиків кинулися вперед, утворюючи тісняву навколо дошки оголошень. Ніхто не був здивований тим, що Дікінс очолив список із дев’яносто двома відсотками й отримав стипендію Пелоквіна Бристольської ґімназії.

Джайлз аж підстрибнув, навіть не намагаючись приховати своє полегшення, коли побачив шістдесят чотири відсотки навпроти свого прізвища. Вони обоє обернулися в пошуках товариша. А Гаррі стояв сам-один, далеко від юрби.