Читать книгу Лише час підкаже - Джеффри Арчер - Страница 8

Преподобний Семюел Оукшотт, оксфордський маґістр, стояв посеред сцени, широко розставивши ноги. Він доброзичливо оглядав свою паству, бо, схоже, саме він був директором школи Святого Беди, котрий оцінював учнів. Гаррі сидів у першому ряду та глипав на лячну постать, що височіла над ним. Доктор Оукшотт був заввишки понад шість футів, мав на голові густу сиву чуприну та довгі густі бакенбарди, які робили його ще неприємнішим. Глибокі блакитні очі пронизували присутніх, і він, здавалося, ніколи не моргав, а павутина ліній на чолі натякала на велику мудрість. Він прочистив горло перед тим, як звернутися до хлопців.

– Друзі бедіанці, – почав він свою промову. – Ми знову зібралися разом на початку нового навчального року, без сумніву, готові зустрітися з усіма прийдешніми викликами. Старші хлопці, – він звернув увагу на задні ряди, – не можуть гаяти час надаремно, якщо сподіваються, що їм запропонують місце в школі на їхній вибір. Ніколи не погоджуйтесь на інше місце. Для середніх класів, – його погляд помандрував на середину зали, – це час, коли ми виявимо, хто з вас призначений для чогось більшого. Коли ви повернетесь наступного року, то станете старостами, наглядачами, старшинами або капітанами команди. Чи просто будете серед тих, хто лише просиджує штани?

Кілька хлопців схилили голови.

– Наш наступний обов’язок полягає в тому, щоб привітати новаків і зробити все можливе, щоб вони почувалися, як удома. Вони долучаються до естафети, яка розпочинає довгий марафон. Якщо темп виявиться занадто вимогливим, одного чи двох із вас можуть відправити на лаву запасних, – попередив директор, свердлячи поглядом три перші ряди. – Школа Святого Беди – не для легкодухів. Тому не забувайте слова великого Сесіля Родса[11]: «Якщо вам пощастило народитися англійцем, ви вже витягли щасливий квиток у лотереї життя».

Зібрання вибухнуло спонтанними оплесками, коли директор покинув сцену, а за ним потягнулася вервечка викладачів, котрих він повів проходом посередині та вивів із великої зали на вранішнє сонце. Гаррі затамував подих і вирішив не засмучувати директора. Він вийшов із зали за старшими хлопцями, але тієї миті, коли ступив на дитинець, усе його захоплення вмент вивітрилося. В одному кутку товпилися хлопці старших класів, встромивши руки до кишень, аби продемонструвати, що вони тут головні.

– Ось він, – сказав один із них, вказуючи на Гаррі.

– То ось як виглядає вуличний жебрак, – озвався інший.

Третій, у котрому Гаррі впізнав Фішера, старосту, який чергував напередодні, додав:

– Він тваринка, тому наш прямий обов’язок – забезпечити, щоб він повернувся до свого природного середовища якомога швидше.

Джайлз Беррінґтон побіг за Гаррі.

– Якщо їх ігнорувати, – сказав він, – їм скоро набридне, і вони візьмуться за когось іншого.

Гаррі не повірив і побіг у клас, де зачекав, доки Беррінґтон і Дікінс не приєднаються до нього.

За мить до кімнати увійшов пан Фробішер. Першою думкою Гаррі було, чи й він думає про нього, як про вуличного жебрака, недостойного місця в школі Святого Беди?

– Доброго ранку, хлопці, – привітався пан Фробішер.

– Доброго ранку, сер, – відповіли учні, поки їхній класний керівник займав своє місце перед дошкою.

– Ваш перший урок цього ранку, – повідомив він, – історія. Оскільки я прагну якнайшвидше познайомитися з вами, то почнімо з простої перевірки, щоб дізнатися, як багато ви вже навчилися, або, можливо, мало. Скільки дружин мав Генріх VIII?

Кілька рук піднялися вгору.

– Еббот, – сказав він, поглянувши на список на своєму столі та вказуючи на хлопчика в першому ряді.

– Шість, сер, – негайно відповів той.

– Гаразд, але чи може хтось їх назвати? Кліфтон?

– Катерина Арагонська, Анна Болейн, Джейн Сеймур, а потім ще одна Анна, – сказав він і задумався.

– Анна Клевська. Чи може хтось назвати решту двох?

У повітрі залишилася лише одна рука.

– Дікінс, – сказав Фробішер, звірившись із документом.

– Катерина Говард і Катерина Парр. Анна Клевська і Катерина Парр пережили Генріха.

– Дуже добре, Дікінсе. А тепер повернімо годинник на кілька століть назад. Хто командував нашим флотом у Трафальгарській битві?

Всі руки в класі стрибнули догори.

– Метьюз, – сказав учитель, киваючи особливо наполегливій руці.

– Нельсон, сер.

– Правильно. А хто тоді був прем’єр-міністром?

– Герцог Веллінґтон, сер, – сказав Метьюз, уже не настільки впевнений.

– Ні, – сказав пан Фробішер, – не Веллінґтон, хоча він і був сучасником Нельсона.

Вчитель оглянув клас, але тільки руки Кліфтона і Дікінса залишалися піднятими.

– Дікінс.

– Пітт-молодший, у 1783–1801 і 1804–1806 роках.

– Дуже гарно, Дікінсе. А коли був прем’єр-міністром Залізний герцог[12]?

– З 1828-го по 1830 рік, і знову 1834-го, – відповів Дікінс.

– А хто може мені сказати, якою була його найвідоміша перемога?

Уперше піднялася рука Беррінґтона.

– Ватерлоо, сер! – заволав він ще до того, як пан Фробішер устиг вибрати когось іншого.

– Авжеж, Беррінґтоне. І кого ж побив Веллінґтон під Ватерлоо?

Беррінґтон мовчав.

– Наполеона, – прошепотів Гаррі.

– Наполеона, сер, – упевнено промовив Беррінґтон.

– Правильно, Кліфтоне, – усміхнувся Фробішер. – А Наполеон також був герцогом?

– Ні, сер, – сказав Дікінс після того, як уже ніхто не прагнув відповісти на це запитання.

– Він заснував першу Французьку імперію та призначив себе її імператором.

Пан Фробішер не був здивований реакцією Дікінса, оскільки той був стипендіатом, але був вражений знаннями Кліфтона. Адже той був стипендіатом хору, і за багато років педагог переконався, що обдаровані хористи, як і талановиті спортсмени, рідко демонстрували глибокі знання в інших галузях. Кліфтон довів, що є винятком із цього правила. І пану Фробішеру було цікаво дізнатися, хто навчав цього хлопчика.

Коли дзвоник задзеленчав про закінчення заняття, пан Фробішер оголосив:

– Ваш наступний урок – географія з паном Гендерсоном, а він не той викладач, хто любить змушувати себе чекати. Тому рекомендую під час перерви дізнатися, де саме розташований його клас, і розсядьтесь по своїх місцях задовго до того, як він увійде до кімнати.

Гаррі вирішив триматися Джайлза, який, здавалося, знав, де міститься все. Коли вони разом перетинали дитинець, Гаррі помітив, що деякі хлопці стишували свої голоси, коли проходили повз них, а один чи двоє навіть обернулися, щоб поглянути на нього.

Завдяки незліченним суботнім ранкам, проведеним зі Старим Джеком, Гаррі почувався впевнено на уроці географії, але в математиці, останньому вранішньому уроці, ніхто не міг зрівнятися з Дікінсом, і навіть учитель був змушений визнати його тямущість.

Коли вони втрьох сіли обідати, Гаррі відчув, як сотні очей спостерігають за кожним його рухом. Він зробив вигляд, що не помічає цього, і просто копіював усе, що робив Джайлз.

– Приємно знати, що можу тебе чомусь навчити, – сказав Джайлз, коли чистив яблуко своїм ножем.

Гаррі сподобався його перший урок хімії пізніше того ж дня, особливо коли вчитель дозволив йому запалити пальник Бунзена[13]. Але він не досяг успіху в природознавстві, останньому уроці дня, адже Гаррі був єдиним хлопцем, у якого не було саду.

Коли пролунав останній дзвоник, решта класу пішли грати у футбол, а Гаррі подався до каплиці на свою першу репетицію хору. Він знову виявив, що всі витріщаються на нього, але цього разу це було вже з іншої причини.

Коли ж невдовзі він вийшов із каплички, то підлітка одразу ж піддали обструкції хлопці, які поверталися з футбольного поля.

– Хіба це не наш маленький вуличний жебрак? – сказав один із них.

– Шкода, що у нього немає своєї зубної щітки, – додав інший.

– Такі ночують у доках, як мені казали, – докинув третій.

Джайлза і Беррінґтона ніде не було видно, тому Гаррі поквапився повернутися до головного будинку, уникаючи будь-яких хлопчачих гуртів.

Під час вечері ворожі очі спостерігали за ним уже не так очевидно, але це лише тому, що Джайлз дав усім зрозуміти, хто його чув, що Гаррі – його приятель. Але Джайлз не зміг допомогти, коли всі пішли до спальні після виконання домашніх завдань, а Фішер стояв біля дверей, явно чекаючи Гаррі.

Коли хлопці стали роздягатися, Фішер гучно проголосив:

– Мені шкода за цей запах, панове, але один із учнів жив у будинку без ванни.

Один чи двоє хлопців реготнули, сподіваючись догодити Фішеру. А Гаррі його проігнорував.

– Не тільки без ванни, а й навіть без батька.

– Мій батько був хорошою людиною, він воював за свою країну на війні, – гордо промовив Гаррі.

– А чому ти вирішив, що я говорив про тебе, Кліфтоне? – запитав Фішер. – Якщо, звісно, ти також той, чия мати працює, – він зробив ефектну павзу, – офіціанткою в мотелі.

– У готелі, – виправив його Гаррі.

Фішер схопив капець.

– Ніколи не переч мені, Кліфтоне! – сердито сказав він. – Нахились і вчепися в ліжко.

Гаррі підкорився, і Фішер вдарив його шість разів із такою люттю, що Джайлзу довелося відвернутися. Гаррі заліз у ліжко, намагаючись стримати сльози.

Перед тим як Фішер вимкнув світло, він додав:

– Я з нетерпінням чекатиму нашої наступної зустрічі завтра ввечері, коли продовжу розповідати перед сном свою байку про Кліфтонів із Стілл-Гаус-лейн. Зачекайте, ви ще почуєте про дядька Стена.

Наступного вечора Гаррі вперше дізнався, що його дядько провів вісімнадцять місяців у в’язниці за крадіжку зі зламом. Це одкровення було навіть гіршим, ніж попереднє лупцювання. Він лягав до ліжка, запитуючи себе, чи може його батько ще бути живим і сидіти у в’язниці, й це була справжня причина, чому ніхто вдома зроду про нього не згадував.

Гаррі майже не спав уже третю ніч, і жодні успіхи на уроках або захоплення в каплиці не могли змусити його припинити думати про чергову неминучу зустріч із Фішером. Найменша причина: крапля води, що впала на підлогу у ванній кімнаті, подушка, яка не лежала прямо, шкарпетка, що зсунулася вниз щиколоткою – усе гарантувало, що Гаррі може отримати шість гарячих від чергового старости; екзекуція, яку будуть здійснювати перед рештою учнів, але не раніше, ніж Фішер розповість іще один епізод із Кліфтонських хронік. До п’ятої ночі для Гаррі всього було досить, і навіть Джайлз і Дікінс більше не могли його втішити.

Під час виконання домашніх завдань у п’ятницю ввечері, коли інші хлопці гортали сторінки підручника з латини Кеннеді, Гаррі проігнорував Цезаря і галлів, аби обміркувати план, який би гарантував, що Фішер більше ніколи не турбуватиме його. До того часу, як він ліг у ліжко цього вечора, і після того, як Фішер виявив обгортку від шоколаду біля ліжка і ще раз йому всипав, план Гаррі оформився остаточно. Він довго лежав, прикидаючись, що спить, після вимикання світла, а тоді переконався, що всі в кімнаті поснули.

Гаррі навіть уявлення не мав, о котрій годині покинув ліжко. Він одягнувся, не зронивши жодного звуку, потім пробрався між ліжками і дістався до дальнього закутка кімнати. Відчинив вікно, і приплив холодного повітря змусив хлопчика на найближчому ліжку перевернутися. Гаррі виліз на пожежну драбину і повільно зачинив вікно, після чого спустився на землю. Він пройшов краєм газону, ховаючись у тіні, щоб уникнути сяйва повного місяця, який, здавалося, світив на нього, немов прожектор.

Гаррі з жахом виявив, що шкільні ворота замкнені. Він пішов уздовж стіни, шукаючи якусь хоч найменшу тріщину або заглибину, що дозволила б йому видертися на вершину та вибратися на свободу. Нарешті підліток помітив місце, в якому була відсутня цегла, зміг підтягнутися й осідлати мур. Він перекинувся вниз із іншого боку, чіпляючись за край кінчиками своїх пальців, промовив мовчазну молитву, а тоді відпустив. Приземлився не надто вдало, але, здається, нічого собі не зламав.

Як тільки оговтався, хлопець спершу повільно побіг по дорозі, але потім прискорився і не зупинявся, доки не домчав до доків. Нічна зміна якраз поверталася з роботи, і Гаррі з полегшенням виявив, що його дядька серед них немає.

Після того, як останній вантажник зник із поля його зору, підліток повільно почимчикував уздовж набережної, повз лінію пришвартованих кораблів, що простягалася так далеко, наскільки сягало око. Він зауважив, що одна з рур була гордо позначена літерою Б, і подумав про свого товариша, котрий, мабуть, зараз міцно хропів. Чи буде він коли-небудь… Думки розсіялись, коли зупинився біля залізничного вагона Старого Джека.

Він замислився, чи спить старигань. На своє запитання отримав негайну відповідь, коли голос закликав:

– Не стійте, Гаррі, заходьте, бо замерзнете.

Гаррі відчинив двері і побачив Старого Джека, котрий чиркнув сірник і намагався запалити свічку. Гаррі впав на місце навпроти господаря.

– Ви втекли? – поцікавився Старий Джек.

Гаррі був настільки розгублений таким прямим запитанням, що відповів негайно.

– Авжеж, – сказав він і нарешті заплющив очі.

– І, без сумніву, прийшли, щоби розказати мені, чому прийняли таке важливе рішення.

– Я не приймав жодного рішення, – заявив Гаррі. – Його прийняли за мене.

– Хто?

– Його ім’я – Фішер.

– Викладач чи учень?

– Староста нашої спальні, – сіпнувся Гаррі.

І розповів Старому Джеку все, що сталося під час першого тижня його перебування в школі Святого Беди. І знову дідуган захопив його зненацька. Коли Гаррі закінчив розповідати свою історію, Джек заявив:

– Це я винен.

– Чому? – здивувався Гаррі. – Ви не могли зробити для мене ще більше, щоб допомогти.

– Ні, міг би, – заперечив Старий Джек. – Я мав підготувати вас до пошесті снобізму, який жодна інша нація на землі не повинна наслідувати. Треба було витратити більше часу на значення старої шкільної краватки, а менше – на географію й історію. Я частково сподівався на зміни після війни, що мала покласти край усім війнам, але вони явно не торкнулися Святого Беди.

Чоловік упав у задуму на якийсь час, перш ніж нарешті запитати:

– І що робитимете далі, юначе?

– Утечу в море. Завербуюсь на якийсь корабель, який мене візьме, – сказав Гаррі, намагаючись демонструвати ентузіазм.

– Гарна ідея, – визнав Старий Джек. – Чому б не зіграти на руку Фішеру?

– Про що це ви?

– Ніщо не сподобається Фішеру більше, ніж розповісти своїм друзям, що вуличний жебрак має тонку кишку. Врешті-решт, що можна очікувати від сина вантажника та матері-офіціантки?

– Але Фішер має рацію. Я йому не рівня.

– Ні, Гаррі, проблема в тому, що насправді Фішер уже збагнув, що це він вам не рівня і ніколи не буде.

– Ви хочете сказати, що мені доведеться повернутися до цього жахливого місця? – жахнувся Гаррі.

– Зрештою, тільки ви можете прийняти це рішення, – зауважив Старий Джек, – але якщо втікатимете щоразу, коли зіткнетеся з фішерами цього світу, то потрапите до мене, того, хто опинився на лаві запасних, за словами директора школи.

– Але ж ви – чудова людина! – не вгавав Гаррі.

– Я міг би нею стати, – зітхнув Старий Джек, – якби не втік, як тільки натрапив на свого Фішера. Але я вирішив знайти легкий вихід і думав лише про себе.

– А про кого ж іще треба думати?

– Про вашу матір для початку, – відповів Старий Джек. – Не забувайте про всі жертви, на які вона зважилася, щоб дати вам можливість кращого життя, ніж вона коли-небудь мріяла, що це можливо. А є ще пан Голкомб, котрий, коли виявить, що ви дали драпака, звинувачуватиме за це себе. І не забувайте про панну Мандей, котра телефонувала, вивертала руки та витратила незліченну кількість годин, аби переконатися, що ви достатньо фахові, щоб отримати цю хорову стипендію. А коли ви зможете зважити всі плюси та мінуси, Гаррі, то пропоную помістити Фішера на одну шальку терезів, а Беррінґтона та Дікінса – на іншу. І підозрюю, що Фішер дуже швидко зникне, а Беррінґтон і Дікінс безумовно залишаться вашими близькими друзями на все життя. Якщо втечете, вони будуть змушені слухати Фішера, котрий постійно нагадуватиме їм, що ви виявилися не тим, за кого вони вас мали.

Гаррі якийсь час мовчав. Нарешті повільно звівся на ноги.

– Дякую, сер, – сказав він, без жодного слова відчинив двері вагона і вийшов.

Гаррі повільно плентався по набережній, знову споглядав на величезні торгові кораблі, які незабаром мали вирушати в далекі порти. Він продовжував іти, доки не дістався до воріт верфі, після чого перейшов на біг і кинувся назад до міста. До того часу, коли він опинився біля шкільної брами, вона вже була відчинена, а годинник у великій залі готувався вдарити вісім разів.

Незважаючи на можливість зателефонувати, пану Фробішеру все ж довелося піти до кабінету директора та повідомити, що один із його хлопців пропав безвісти. Коли ж поглянув у вікно свого кабінету, він побачив, як Гаррі крадеться між деревами, обережно наближаючись до будинку. Хлопець відчинив вхідні двері водночас із дзеленчанням дзвоника і зіткнувся обличчям до обличчя з класним керівником.

– Вам краще поквапитись, Кліфтоне, – порадив пан Фробішер, – інакше вам забракне сніданку.

– Так, сер! – вигукнув Гаррі і побіг коридором.

Він зайшов до їдальні іще до того, як зачинили двері, і всунувся у проміжок між Беррінґтоном і Дікінсом.

– Я на якусь хвилину подумав, що цього ранку буду змушений лизати свою миску наодинці, – пожартував Беррінґтон.

Гаррі зареготав.

Того дня він не зіткнувся з Фішером і був дуже здивований, помітивши, що на вечірньому чергуванні його замінив інший староста. Уперше на цьому тижні Гаррі зміг заснути.