Читать книгу Зверобій - Джеймс Фенимор Купер, James Cooper, James Cooper A. - Страница 6

Озеро, відбиваючи яскраві мерехтливі зірки, як і раніше, залишалося спокійним, лише розмірені сплески весел та неголосний спів Гетті видавали рух баржі тихою водою.

Звіробій недовго сидів наодинці – незабаром до нього підійшла Джудіт і жваво вигукнула:

– Кумедно було би поглянути, як линяє бойове розфарбування того ірокеза, якого мені вдалося зіштовхнути за борт.

– А я злякався, адже вам загрожувала справжня небезпека, – серйозно мовив мисливець, вдивляючись у ніжне дівоче обличчя. – Ви були безрозсудно необережні, Джудіт!

– А ви? Ви самі кинулися з каюти, Звіробою…

– Коли жінка в небезпеці, чоловік мусить прийти їй на допомогу. Тут усе просто.

У відповідь Джудіт обдарувала мисливця доброзичливим поглядом, і він відчув: від цієї миті між ними виникла взаємна довіра.

– Слова у вас не розходяться з ділом, Звіробою. Сподіваюся, ми станемо добрими друзями. Ви зовсім не схожі на нашого спільного знайомця Непосиду: він жваво вміє підтримати розмову, але рідко підкріплює свої балачки дією.

– Він ваш друг, Джудіт, – заперечив Звіробій. – Не варто так думати про нього. Гаррі – людина щира і завжди каже те, що відчуває насправді.

– Проте він не церемониться, коли заходиться про нас із сестрою, – з легкою зневагою мовила дівчина. – Будьмо чесні – адже і вам він наплів чимало всячини про нас?

– Ви помиляєтеся, – зніяковів Звіробій. – Непосида – не зла, чесна людина… і щодо Гетті – він не сказав жодного поганого слова…

– Ще б пак! – Погляд Джудіт спалахнув і тут-таки похмуро згас. – Я єдина, кого він постійно шпигає. А бідолаха Гетті обожнює цього шершня… – пробурмотіла вона з гіркотою і поглянула просто в очі співрозмовникові. – Мою сестру не зачіпає нічиє лихослів’я, Звіробою. Немає на світі чистішого створіння, ніж Гетті Гаттер…

– Так воно і є, Джудіт, сподіваюся, те ж саме можна сказати і про вас! Гаррі Марч, може, і чув краєм вуха якісь плітки, проте… проте він простий мешканець прикордоння, і я думаю, в ньому говорили його ревнощі, адже він усім серцем кохає вас!

Украй збентежений своєю несподіваною відвертістю в розмові з молодою дівчиною, мисливець не помітив, як зашарілося її личко, але на ньому зразу з’явився вираз невимовної туги. Джудіт поривчасто схопила його руку і квапливо промовила:

– Часто кажуть, ніби раптова дружба закінчується довгою ворожнечею, але я вірю, Звіробою, – подібне нас із вами не стосується. Ви перший чоловік в моєму житті, який не лестить мені. Гадаю, ви ніколи не заподієте мені зла… Прошу вас, нехай Непосида ніколи не дізнається про нашу розмову!

З цими словами дівчина розтиснула пальці й поквапилася до каюти, лишивши спантеличеного юнака на самоті. Звіробій отямився лише тоді, коли Том Гаттер про щось його спитав.

За дві години перед баржею нерухомим силуетом виріс Замок Водяного Щура. Відтоді як Гаррі Непосида з мисливцем полишили його, нікого там, вочевидь, не було – навкруги панувала глибока тиша.

Видершись на платформу, старий звелів донькам не світити свічок, а піти до вогнища і нашвидкуруч приготувати вечерю. Він не знав, як довго планують пробути в Замку Звіробій і Непосида, тому вирішив відверто поговорити зі своїми гостями. Крім того, у ковчегу йому на думку спала одна спокуслива ідея, і старому піратові дуже кортіло нею поділитися. Перш ніж чоловіки увійшли в дім, Гаттер із полегшенням з’ясував, що обидва залишаться тут, а тоді почав іздаля:

– Усього на озері п’ять пірог. Дві з них, припнуті до баржі, – велика й нова – власність Гаррі. Третя стоїть у доку під будинком. На березі є ще два мої човни, обидва надійно сховані. Навряд чи дикунам пощастить їх відшукати…

– Помиляєтеся, – похмуро мовив Звіробій. – Коли мінги щось замислять, нюх у них загострюється, мов у безхатніх псів.

– Він має рацію, Томе, – погодився Непосида. – Якщо тубільці вирішили пограбувати тебе або ще гірше – вполювати наші скальпи, то вже завтра до полудня вони знайдуть спосіб дістатися сюди… Я радий, що моя пірога в нас напохваті.

Почувши слово «скальпи», Гаттер похмуро посміхнувся. Відчувши, що перебуває під захистом гостей, він дозволив своїй жадібності взяти гору над розсудливістю.

– Дикунів треба випередити! – ховаючи блиск маленьких припухлих очей, збуджено вигукнув він. – За скальпи червоношкірих у Колонії дають великі гроші. Як тобі ця ідея, Гаррі, га?

– Чудово! – з готовністю кивнув Непосида. – Це як відтяти пару вовчих вух. Адже вони нам вороги…

– Цей напад може закінчитися для них так, як їм і не снилося! – Гаттер уже не приховував нетерплячки. – А ви, Звіробою, з нами? Гроші можна добувати не лише полюванням.

– Я іншої думки і не приховую цього. – Звіробоєві геть не сподобався намір Плавучого Тома. – Ні! Це був розвідувальний загін. Цілком можливо, що ірокези випадково на нас натрапили. На березі – якщо вони розбили там табір – можуть бути жінки й діти. Зазвичай ірокези знімаються з місця всім племенем…

– Тим краще! – холодно мовив Гаттер. – Колонія платить однаково за будь-який скальп.

– Іще раз ні! Я не поділяю вашого прагнення, містере Гаттер, заробити гроші вбивством. Рушайте самі, якщо вже вирішили, а своїх дочок залиште під мій захист. Скажу прямо, ваш намір ганебний і вкрай небезпечний! – Мисливець спробував піти, проте Непосида міцно схопив його за плече.

– Гей, не гарячкуй, хлопче, і не вдавай із себе янгола. Війна все списує… Дай відповідь, коли ти такий мораліст, чому ти не вважаєш ганьбою те, що твої делавари нападають на табір супротивника? Мінги хотіли пролити нашу кров – про це ти думав? А ми ж їх і пальцем не торкнули!

– Це інше. – Звіробій спохмурнів і спокійно продовжив: – Прибери руку, Гаррі. Я попливу з вами, бо певен – не все так просто там, на березі, і без мене ви вскочите в халепу. Але передусім – і це головне – необхідно якнайшвидше перегнати до Замка Томові човни, доки їх не знайшли ірокези…

Після короткого обговорення деталей експедиції Непосида відвів мисливця попоїсти, а старий затримався на платформі. На порозі він зіткнувся з молодшою донькою і мимоволі обійняв, поглянувши на її лагідне личко.

– Ти сумніша, ніж зазвичай, Гетті, – тихо мовив старий. – Усі ми щойно уникнули великої небезпеки, тож нам слід радше радіти, ніж сумувати.

– Ти не зможеш так учинити, тату. – Дівчина випручалась, але потім притислася до батькових грудей і палко зашепотіла: – Послухай мене! Ти задумав лихе і втягуєш у цю справу Непосиду. Ви не повинні, ви не маєте так робити…

– Про що ти, Гетті? – Гаттер терпляче погладив її по голові. – Негарно підслуховувати чужі розмови. Дурненьке дитя… ти багато чого не розумієш.

– Ти штовхаєш Гаррі на вбивство!

– Тихше, заспокойся, – набурмосився старий. – Іде війна, ти же знаєш, на нас напали дикуни…

– Тату! Я чула, що казав Звіробій. Треба бути добрішими… і сестра каже, що нападати на індіанців несправедливо й небезпечно, а Джудіт розумніша за мене. Не проливай людську кров!

– Може, твоя сестра й розумніша, проте в цьому домі все вирішую я. Отож заспокойся, – м’яко повторив Гаттер. – Ходи до себе, доню, мені треба поговорити з Джудіт, ми незабаром відпливаємо. Ви залишаєтесь удвох у Замку, тому мені треба дещо з нею обговорити…

Чоловіки полишили Замок Водяного Щура, коли запала глибока ніч.

Гаттер єдиний знав, де були сховки з пірогами; тому він стернував, а його молоді супутники обережно занурювали весла в нерухому чорну воду. Яскраві зорі досі мерехтіли на небі, навкруги панувала тиша, проте в повітрі відчувалася тривога, і Звіробій мимоволі озирнувся на дім, де лишилися на самоті молоді дівчата.

– Серед білого дня, під захистом грубих колод, напад дикунів мені не страшний, – долинув до мисливця тихий рипучий голос старого. – У мене завжди напоготові чудові рушниці, й мій славний «оленебій» ніколи не дає осічки. Вночі ж зовсім інша справа. Пірога може підпливти непомітно: індіанці знають стільки всіляких хитрощів… Я недаремно звів своє житло на воді, тож у разі відкритої сутички не потраплю в халепу… Нехай дехто з колоністів уважає, що моє житло на видноті – добра мішень. Проте будь-що краще стояти на якорі в озері, якомога далі від лісових заростей…

Щоб перервати похмуре мовчання Звіробоя, Непосида, хитро примружившись, спитав:

– Подейкують, ніби ти, старий, був колись моряком? Ми готові вислухати кілька дивовижних історій про битви і потоплення кораблів…

– Хіба мало на світі базік, Гаррі? І ти такий самий, – невдоволено пробуркотів Гаттер. – Завше суєте свого носа до чужого проса! Яке кому діло до того, ким я був і що бачив замолоду? Найближчі двадцять чотири години значно важливіші, ніж спогади про події двадцятичотирирічної давнини.

– Це правда, – не став сперечатися Марч. – Мені не потрібна свічка, щоб відшукати шлях до тапчана. А ми зобов’язані захистити Джудіт і Гетті, не кажучи вже про власні коштовні скальпи. Чи не так?

Звіробій, якого мучили погані передчуття, вперто відмовчувався, і розмова у пірозі на репліці Марча скінчилася. Далі пливли у цілковитій мовчанці.