Читать книгу Зверобій - Джеймс Фенимор Купер, James Cooper, James Cooper A. - Страница 7

Пірога була така легка і швидкохідна, що Звіробій та Непосида веслували без зусиль, і вже за милю від Замка виразно проступили обриси берега.

– Стійте… Покладіть весла, хлопці, – неголосно звелів Гаттер. – Роздивімося трохи. Хоч ми зараз і далеченько від того місця, де на нас напали, це варто зробити. Один із моїх човнів заховано зовсім близько…

Тиша висіла над озером, нічого підозрілого ніхто не помічав, і було вирішено вийти на берег. Весла запрацювали знову – і незабаром ніс піроги з ледь чутним шурхотом торкнувся прибережної ріні. Старий і Непосида вийшли на берег, причому юнак прихопив обидві рушниці. Звіробій лишився охороняти пірогу, відігнавши її на невелику відстань від берега.

Дуплисте дерево – перша з двох схованок – росло біля підніжжя крутого пагорба. Раз у раз спиняючись і прислухаючись до найменших шерехів, обидва сторожко пробиралися вперед, доки Гаттер самими губами прошепотів:

– Отут…

І копнув носаком могутній стовбур давно поваленої старої липи.

– Обережно витягни човна, Гаррі, й передай мені весла. Я піду попереду, а ти не відставай ні на крок.

– Тримай напоготові рушниці, Томе, в темряві я не загублюся.

– Береженого Бог береже, – пробурмотів старий. – Од цих дияволів можна сподіватися будь-якої капості…

Проте все обійшлося. Вони щасливо дісталися берега, де їх уже очікував мисливець, щоб допомогти пронести човен крізь густий чагарник і спустити його на воду.

Том Гаттер прямував на середину озера, але невдовзі зупинився і відв’язав свою пірогу. Вирішив залишити човна вільно дрейфувати на той час, поки вони пливтимуть до іншого сховку, а забрати вже зворотним шляхом. Потім наказав плисти до того місця, де Непосида невдало стріляв в оленя. Там, за всіма ознаками, вже були індіанці, тож діяти треба було дуже обачно.

Другу пірогу він заховав майже на видноті – у дереві, поваленому буревієм, просто посеред порослої соснами піщаної коси.

На щастя, і тут усе вдалось. Як і першого разу, Гаттер та Непосида вибралися на берег, залишивши мисливця на варті. Проте, витягши човна зі сховку, Гаррі попрямував не туди, де чекав на них Звіробій, а проволік човна піском і рінню, зразу спустив на воду й узявся за весло. Зі старим, який пішов берегом, вони домовилися зустрітись подалі від Звіробоя.

Тепер, заволодівши всіма пірогами на озері, обидва відчули себе значно впевненішими і вже не збиралися якнайшвидше полишати берег. Підібравши Гаттера і перемовившись із ним кількома словами, Гаррі Марч потужними гребками погнав човна назустріч мисливцеві. А потім вони перебралися до тієї піроги, де сидів Звіробій.

– Ну, схоже, ми таки випередили червоношкірих, – посміхнувся Непосида, знову беручись за весло. – Якщо вони захочуть навідатися до Замка, їм доведеться пускатися плавом…

– Веслуйте попід берегом на південь, – перервав Гаттер. Звіробій із подивом поглянув на старого, але промовчав. – Та спершу, щоб переконатися, чи все гаразд, обстежмо бухту. Адже ми не знаємо, чи пішли звідси дикуни.

Пірога слухняно рушила в указаному старим напрямку. Але щойно попереду вималювалися обриси високого берега бухти, як човен зупинився: у воді мінливими відблисками мерехтіло кволе світло напівзгаслого багаття на березі. Гаттер знав, що десь тут є джерельце з чистою питною водою, а в самій бухті повно риби, і в нього не лишилося ані найменших сумнівів: вогонь догорає на стоянці ірокезів.

Він подав знак Непосиді, аби той пересів ближче.

– Нахилися до мене, Гаррі, – прошепотів старий. – Це не військовий табір. Навколо цього багаття зараз спочиває стільки скальпів, що можна за один раз загребти купу грошви. Відішли ти свого приятеля з пірогами геть. А ми хутчіше до діла, як і належить справжнім чоловікам.

З пропозицією висадити цих двох на берег, а самому відігнати човни й одв’язати другу пірогу, пустивши її за водою, як і першу, Звіробій погодився проти волі. Але що вдієш – він надто добре знав вдачу прикордонних мешканців і навіть не намагався зупинити Гаррі Марча – це було не лише марно, а ще й небезпечно.

– Щойно впораєшся, лети стрілою до входу в затоку! – звелів Непосида. – Що ти дивишся на мене? Твої повчання тут недоречні, Звіробою. Не хочеш іти з нами – як хочеш… Сигналом, що час уже забрати нас із берега, хлопче, буде крик пірникози – так я дам тобі знати, що забава скінчилася…

Відпустивши порожню, без весел, пірогу повільно плисти за течією, Звіробій розвернув свого човна до мису і знову наблизився до суходолу, пропливши за короткий час понад півмилі. Але щойно гострі очі мисливця розгледіли в темряві стіну нерухомого очерету, як він поклав весло і зупинив човна. Ухопившись за гнучку, проте міцну очеретину, він із хвилюванням став очікувати завершення безглуздої та смертельно небезпечної авантюри Непосиди і Гаттера.

Звідти, де стояла його пірога, не було видно ані табору, ані вогнища, і Звіробій міг покластися тільки на свій слух, терпіння та витримку. Довгий час усюди панувала глибока тиша, і зараз він не знав, радіти цьому чи сумувати. Він потягнувся до карабіна і вже хотів був зовсім вибиратися на берег, коли замість умовленого сигналу – крику пірникози – у нічній тиші пролунав нестямний, сповнений жаху, зойк. Мисливець здригнувся – кричала жінка чи, можливо, дитина.

Звіробій узявся за весла, але завагався, куди скерувати пірогу.

Несподівано почувся тріск сухого хмизу і гілля – хтось продирався крізь гущавину, наближаючись до води. Де й поділася нерішучість мисливця! Відігнавши пірогу від очерету сильним ударом весла, він заходився щодуху гребти і невдовзі вже був біля самого берега. Майже водночас неподалік ляснуло разом кілька рушничних пострілів – гучна луна прокотилася лісом і пагорбами…

– Диявол тебе забирай! – почувся лютий вигук Непосиди. – Звідки ти взявся, розмальована мавпо?! Ось тобі за все!..

Затріскотіли колючі кущі, і Звіробій зрозумів, що велетень із силою пожбурив од себе індіанця. Далі, на схилі узбережжя, виник силует Тома Гаттера. Старий помітив пірогу і, скотившись із пагорба, кинувся до води. Звіробій погнав човна на допомогу старому, проте було вже запізно.

Стрясаючи повітря прокльонами, Гаррі Марч, обліплений мінгами, мов ведмідь мисливськими собаками, гепнувся на мокре прибережне каміння. Уже розпластавшись на березі й продовжуючи віддирати від себе індіанців, велетень із запізненням крикнув пірникозою, одначе настільки невміло, що за інших обставин це викликало б у мисливця лише сміх.

Утім, зараз йому було не до сміху.

Ніби засоромившись своєї легкодухої втечі, Том Гаттер несподівано знову рвонув назад до берега, щоб врятувати Непосиду. У руці він тримав рушницю, високо підіймаючи її над водою. Та щойно вибрався на суходіл, як його негайно скрутили дикуни.

Мисливець уже був готовий встряти в сутичку, але його зупинив пронизливий крик Гаттера:

– Тримайся подалі від берега, хлопче! Ці дияволи все-таки схопили нас. Моїх дівчаток тепер ніхто не захистить, крім тебе. Повертайся до Замка! Протримайся бодай кілька днів, поки сюди не прибудуть солдати з форту!..

Страх за долю доньок, страждання і біль у голосі морського вовка миттєво змусили Звіробоя забути про нещодавні суперечки.

– Зроблю все, що зможу, містере Гаттер! – прокричав він у відповідь. – А потім проберуся до вас і…

– Гей, приятелю, – хрипко урвав його Гаррі Марч, – навряд чи тобі до снаги творити дива. Мінгів тут як бліх на шолудивому койоті. Утікай, і то якнайшвидше. Рятуй човни і бережи дівчаток… До берега не наближайся в жодному разі! Ці червоношкірі лисиці врешті-решт знайдуть спосіб напасти на Замок, але раніше оскальпують нас, або засмажать, або відведуть до Канади, що ще гірше, бо тоді я більше не побачу мою Джудіт…

Удар ірокезького кулака змусив велетня замовкнути. Почулася люта метушня і придушена брудна лайка Непосиди, а потім усе стихло. Берег миттєво спорожнів, із лісу більше не долинало жодного звуку, і мисливець зрозумів: вирішувати, як діяти далі, йому доведеться на власний розсуд.

Обережно зануривши весло у воду, Звіробій поволі, в глибокій задумі, поплив озером на північ, щоб нічний вітерець дмухав йому в спину. Не подолавши і чверті милі, він знайшов Гаттерову пірогу і припнув її до своєї. Проте іншої піроги, хай би як видивлявся, не знайшов.

Поглянувши на зоряне небо, мисливець вирішив дочекатися на воді світанку. Його охопила смертельна втома від усього пережитого за цю довгу ніч, тому він скрутився на дні човна і миттєво провалився в короткий тривожний сон. Перш ніж повернутися до Замка, йому треба було хоч трохи перепочити.