Читать книгу Листи до Феліції (1914–1917) - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 14

До Феліції Бауер

Що за радість, кохана, хоч колись почути від Тебе докір про листи. Звісно, я мав би вже написати Твоїй матері, а зробив це лише сьогодні. Я мав би надіслати Твоєму батькові книгу одразу у вівторок, а надіслав її лише в п’ятницю. Але, по-перше, я зовсім не пунктуальний у написанні листів (листи до Тебе є не листами, а скигленням і скреготінням зубів), моя рука й так важка, а коли від Тебе не приходить жодної вістки, як це було нещодавно, ця рука стає взагалі паралізованою і не може навіть запакувати книгу для Твого батька.

Чи усвідомлюю я те, що повністю належу Тобі? Я не мусив це усвідомлювати, я знаю це вже півтора року. Заручини нічого не змінили в цьому, бо це усвідомлення неможливо зміцнити сильніше. Навпаки, іноді я думаю, що Ти, Ф., [Тобі] не завжди повною мірою зрозуміло те, наскільки і яким чином я Тобі належу. Але терпіння, усе проясниться, Ф., от-от все проясниться, і ми будемо найближчими людьми. Наймиліша, кохана, Ф., якби ж ми були вже такими! Кілька коротких зустрічей неділями в Берліні, кілька днів у Празі не можуть вирішити всього, навіть якщо в сутності все давно вже вирішено, можливо, від мого першого погляду у Твої очі.

Кожен думав про своє, я думав, що Ти відповіси моїй матері, і забув написати Твоїй матері. Ти пишеш, що Ти змушена запросити себе сама. Як же так? Ти хіба не отримала листа від моєї матері від минулого понеділка, в якому вона запрошувала Тебе і, певно, дуже сердечно?

Друг мого дядька з Мадрида (Альфреда Леві), який працює при посольстві Австрії у Мадриді, був у нас, і я ходив з ним на невеличку прогулянку. Дивно ось що: зараз вже пізно, ми багато гуляли, з нами були також Оттла[12] і кузина, ще зустріли інших знайомих, а зараз, оскільки після цього незвичного для мене заняття я сідаю (в останні роки я, справді, вдень прогулююсь один або з Феліксом, іншим Феліксом), отже, я сідаю, аби написати Тобі, і я помічаю, що зовсім не обдумую листа, а під час усієї прогулянки, у трамваї, у Баумґартені[13], біля ставка, коли слухав музику, їв хліб з маслом (я з’їв навіть одну скибку хліба з маслом після обіду, одне неподобство за іншим), дорогою додому постійно думав лише про Тебе, про Тебе одну. У душі я настільки єдиний з Тобою, що з цим не може зрівнятися жодне благословення рабина.

У газету я подам оголошення[14] лише завтра – на вівторок. Завтра мій начальник повертається з відрядження, і я не хотів би, щоб оголошення з’явилось у газеті раніше, доки я особисто не скажу йому про це. У середу Ти отримаєш газету. Звичайно, про це вже знають майже всі, кого це стосується. Що ж сказали Твої друзі й знайомі, чи багато з них пліткували про це з перукарем? А втім, тепер так буде завершуватися кожен лист – я думаю, що Тобі варто незабаром приїхати. Коли ж, Ф., коли ж?

Твій Франц

Напиши мені, будь ласка, одразу про головні болі.