Читать книгу Листи до Феліції (1914–1917) - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 15
20 квітня 1914 року, Прага
ОглавлениеДо Феліції Бауер
Моя кохана, зараз ввечері я прийшов додому – безглуздо тинявся, на тенісних майданчиках, на вулицях, у конторі (чекав, що там, можливо, буде вістка від Тебе) – і ось знаходжу Твого листа. Я не в змозі щось робити, якщо не маю вістки від Тебе, я був, справді, не в змозі подати невелике оголошення в газету, дарма що це все ж можливо, оскільки я розказав про це начальнику. Але я не зміг, між іншим, цього також не було і в газеті «Berliner Tageblatt».
Я навіть вже не пам’ятаю, чим я останнім часом був так зайнятий, не було нічого дуже важливого. За неважливим минають дні, і сьогодні не виняток. Що за тимчасове життя без Тебе!
Звичайно, я бачуся з Максом, навіть щодня. Тільки ми, якщо придивитися, вже не такі й близькі одне одному, якими були раніше, і то – лише час від часу. (Ніколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надішлю Тобі дві літературні дрібнички з наших подорожей, одну стерпну від мене та одну зовсім нестерпну, написану нами обома[15]. Я не обіцяю сім мішків гречаної вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моєї матері, про поштово-рекламні марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» і про розірвання договору з лікаркою для мене. Я теж обіцяю сім мішків гречаної вовни, але моєї вовни зовсім не так багато). Ми (ще раз, задля впевненості: Макс і я) з моєї вини більше не такі близькі, він не відчуває цього у своїй щирості й присвятив мені свій новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16], одну зі своїх найособистіших книг, болючу, вистраждану історію.
Але й моя вина не є, власне, виною або є нею лише незначною мірою. Я незрозумілий Максу, і там, де я йому незрозумілий, він помиляється. Останнім часом я попри всю зовнішню балакучість (цю ваду Ти ще не знаєш, і в Тебе самої її немає, і за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутішим, усе відлюдькуватішим попри внутрішню потребу говорити, і навіть попри бажання спілкування з боку інших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишність поблизу них, нездатність налагодити повноцінні безперервні стосунки, я так рідко можу дивитися на інших зі сторони (чи розумієш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рідко хто так здатний, як я, мовчки в напівблизькості, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17], один з міста Тріш в Моравії, інший – з Праги, дивакуватий, я мушу закінчувати листа і, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрібний страх, повір мені, ми ж довіряємо одне одному, хіба ні? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розуміти людей так глибоко, що це мене самого лякає. Це я можу, але це вміння, якщо я не пишу, є для мене, справді, майже небезпекою. Тільки не існує для мене жодної небезпеки, оскільки в мене є Ти, і для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодної.
Франц
Ніяких головних болей, жодних! Відпишися від лікарки! Приїжджай якнайскорше! Збирай речі!
15
Ідеться про два коротких літературних твори – «Ріхард і Самуель» і «Аероплани в Брешії», написані Францом Кафкою і Максом Бродом разом під час однієї з їхніх подорожей.
16
«Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублікований у щомісячнику «Die Weißen Blätter» (січень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництві Курта Вольфа. Роман має присвяту: «Моєму другові Францу Кафці».
17
Два дядьки – Зіґфрід Леві, сільський лікар у Тріші (Тршешті), Моравія. Рудольф Леві – бухгалтер у Празі.