Читать книгу Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя - Франка Парьянен - Страница 10

Якщо хочете дізнатися, як саме гормони функціонують у нашому мозку, тоді варто ненадовго звернути на нього погляд. Постривайте, а де мозок? Ніхто не забув його сьогодні принести?

Як уже згадувалося, у мозку не буває ареалів, які відповідали б за якісь окремі речі. Натомість функціонує ціла мережа ділянок, що співпрацюють. Саме їх у формі красивих кольорових плям можна побачити на популярних зображеннях мозкової активності.

Ідея мереж, на перший погляд, видається надто складною, адже виходить, що тепер не можна так просто сказати: «Ой, це ж моя ділянка голоду!» чи «Жарт такий поганий, що у моєї гумористичної зони фантомні болі!»

І навіть якщо ці мережі уявити складніше, ніж, скажімо, гіпокамп у формі морського коника, їх все одно не слід відкидати в зону абстрактного.

Треба просто виявити більше креативності під час з’єднання активних ділянок. Так, ніби це карта зоряного неба.

Найважливіші мережі, про які йтиметься у цій книзі, – це салієнтна система та виконавча мережа. Почнімо з салієнтної системи, адже у процесі еволюції вона виникла першою.

Салієнтний походить від слова «salient» – «примітний», «той, що впадає у вічі». Саме такий тип інформації опрацьовує ця мережа. Систему можна уявити собі як миготіння попереджувального сигналу. Вона регулює все необхідне, коли діяти треба швидко: мобілізує енергетичні ресурси, інстинктивне сприйняття, уважність.

Насамперед салієнтна система інформує нас про те, що треба бігти. До чогось? Від чогось? Байдуже. Вона тут, щоб керувати, а не щоб філософствувати!

Гіпоталамус – частина цієї мережі, гросмейстер серед гормонів. Але салієнтна система підтримує тісний контакт з нашим тілом не тільки, коли треба бігти. Кажучи «Серце прагне того, чого прагне серце», маємо на увазі салієнтну систему. Проте після слів «Я так зароблю невроз» першою панікує мигдалина[23].

Навпроти салієнтної системи лежить виконавчо-контрольна мережа. Її назва не випадково нагадує словосполучення «головний виконавчий директор (СЕО)», адже вона утворює центральний пункт керування. Саме тут керують, планують, контролюють. А подеколи й наводять лад у почуттях – щоправда, не варто переоцінювати власний вплив.

Виконавча мережа – це і є робота мозку. Вона формує нас. Саме до цієї мережі належать кілька найулюбленіших частин кори. У розмовах про кору головного мозку ми передусім маємо на увазі префронтальну (десь позаду сховалося візуальне сприйняття, але кому воно треба?!). Коротко кажучи, виконавча мережа – це частина нашого мозку, яка неввічливо нав’язує свої думки іншій частині.

Щоправда, таке уявлення таке ж точне, як і думка, що підприємство складається з адміністративного поверху. Або що йому, цьому поверхові, краще без решти підприємства. Чи що лише на цьому поверсі ухвалюють правильні рішення. Насправді ж потрібна взаємодія всіх частин, хоча б тому, що виконавча мережа повільна й обтяжена, а ще – енергомістка. Ще й на додачу має невелику функціональну площу (так звану робочу пам’ять). У ній збирається все, про що ви сьогодні думали, але якщо спробувати вийти за ці часові межі, то можна натрапити на провалля. Якщо ж записувати свої плани, то іноді можна почути, як десь зітхає з полегшенням робоча пам’ять.

Виходить, щойно треба діяти швидко або рішення надто складне, ми кличемо на допомогу родичів. Вони з технікою на «ти» і точно допоможуть вибрати мобільний телефон. Якщо родичі втомилися від наших постійних викликів, тоді нам доведеться звертатися до салієнтної системи.

Якщо ж зараз нас ніщо не переобтяжує і не доводиться надто багато перемикатися, тоді ми переходимо в режим автопілота: запускаємо мережу default-mode. Це наш звичний стан. Типова go-to-мережа для перебування під душем. А про що ми тоді думаємо найчастіше? Звісно ж, про нас самих. Або про інших. І неодмінно про якісь неприємні спогади! Хай там як, але ми точно не думаємо про щось абстрактне. Мережа default-mode (мережа пасивного режиму роботи мозку) – це ваш спосіб мислення, коли ніхто за вами не спостерігає. Навіть ви самі.

Гормони здатні впливати на мережі або самостійно, або під час взаємодії. Але не відхиляймося від теми й поговорімо про салієнтну систему. Це те місце, яке повідомляє нам, чого ми прагнемо, а чого остерігаємося на шляху до мети. Усі ці відчуття контролюють гормони. Почнімо з почуття волі.

Методи: як і де можна вивчати гормони

Якщо хочете вивчити гормони, то для вас відкриті різні шляхи. Майже всі вони згадані у цій книзі. Перший – співвідношення. Для цього можна поглянути на рівень гормонів у сечі, крові, слині або волоссі людини. Кожен матеріал має свої переваги і недоліки. Також варто визначити, що супроводжує такий рівень гормонів. («Люди з високим рівнем тестостерону часто кохаються».) Ну а далі до кінця розділу можна намагатися розгадати проблему яйця і курки. («Вгадайте, який гормон виділяється під час сексу».)

Якщо ж нас цікавить каузальна, причинова галузь, тоді можна призначити гормон – або в уколах, або у формі таблетки чи спрею для носа – а тоді спостерігати, що відбуватиметься далі. («Ти тільки поглянь, він надає крила!») При цьому доводиться покладатися на те, що спонтанна, досить висока доза не змінить ефекту понаднормово. (12 шматків торта роблять нещасним, ergo: торт робить нещасним.)

Зокрема можна запропонувати піддослідному виконати певні завдання. При цьому треба спостерігати, який гормон сприятиме їхньому виконанню. («Ой, ну що ви як діти? Та ж дайте йому гормон стресу!»)

Останнім часом ми намагаємося спостерігати за обгортанням генів, яке іноді відбувається під час «дії» гормону. («Якщо коротко, то ми беремо клітини зі слини.)

У царстві тварин можливостей більше. Наприклад, можна вмикати чи вимикати гени окремого гормону й спостерігати, як це відіб’ється на поведінці. Іноді науковці моделюють людські проблеми у середовищі мишей. У 90 відсотках випадків це здійснюють із благородною метою. Ба більше, спостереження за піддослідною мишею можна перенести на людину, попри те, що депресію не вдасться вилікувати шматочками сиру.

Отже, у кожного методу є свої плюси й мінуси, і дослідники намагаються їх врівноважити, зокрема за допомогою спостереження за тваринами, адже без них ми багато що проґавили б. До того ж тварини реагують не так сердито, коли їм вказують на те, що їхній мозок – це лише один з чинників ухвалення рішень.