Читать книгу Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя - Франка Парьянен - Страница 7

Гормональна система добре злагоджена, проте її до біса легко заплутати. Наприклад, коли ви неправильно прочитуєте сигнали вашого мозку або ж реагуєте понадміру. («Ми зупинимо ріст на якусь мить. На випадок, якщо знову почнеться та клята “математика”»). Чи реагуєте недостатньо – наприклад тоді, коли намагаєтеся чимшвидше покінчити з роботою, але вам бракує уваги вашого улюбленого гормону стресу («Без відчуття тиску я не можу сконцентруватися».) Або ж коли змінилися обставини, але гормони за ними не встигають. («Що означає “ми тепер прокидатимося удосвіта?!”»)

Гормони нерідко почуваються неготовими до сучасного світу – тут ми, люди, з ними однодумці. І якщо гормональна система не заплутує себе сама, тоді ми, люди, охоче вносимо в цей процес свою лепту. Наприклад, коли алкоголь зводив із глузду не лише наш мудрований водний барометр, але й цілий спектр статевих і соціальних гормонів, змушених запускати механізм імпульсивних, експансивних соціальних відносин і спонтанних нападів агресії.²¹ (Інформація для тих, хто ще жодного разу не бачив п’яних.)

Ним же ми блискавично збиваємо наші фази глибокого сну. Завдяки алкоголю падаємо сп’янілими в таке любе ліжечко, щоб потім посеред ночі прокинутися і прохрипіти: «Во-одии!», а перед цим ще: «О, боже…» І вже потім ми кидаємося перевіряти СМС, які понадсилали перед засинанням. Якщо ж ми мужньо питимемо далі, то тривале вживання алкоголю призведе до низького рівня тестостерону.²² Для рівноваги. Петлі зворотного зв’язку.

Існує багато способів довести нашу гормональну систему до божевілля (навіть у цій книзі ми розглянемо ще не один). Проте буває, що щось у системі гормонів ламається без нашої допомоги: імунна система може атакувати щитоподібну залозу, епіфізу з плином часу загрожує звапнення, а постійна секреція гормонів стресу може перенавантажити надниркові залози. («Ми щойно заспокоїлися, як кофеїн знову замовив ще одну порцію адреналіну».) Зрештою, наша гормональна система теж складається з частин тіла, а на них не варто покладатися на всі 100 відсотків.

До слова, збої гормональної системи не виявляються у формі помітних синюшних плям чи інших симптомів на тілі, які могли б нам подарувати хоча б співчуття від інших (хоча наприкінці на співчуття ми таки дочекаємося, адже все між собою пов’язане). Натомість збої постають як психологічні проблеми.

Гормональні труднощі – від тіла до голови

Якщо голова і тіло залежні одне від одного, то залежні у всьому – і в здоров’ї, і в хворобі. І в хороші часи, і в погані. А ще іноді вони одягають однакові куртки від бренду Jack Wolfskin.

Така єдність означає, що голова може зробити тіло хворим і навпаки.

Якщо проводити між головою і тілом червоні лінії, то вже скоро заплутуєшся у всіх тих складних взаємозв’язках, а в нас на це нема ні місця, ні бажання. Якщо ж ідеться про помилки в системі, то варто звернути увагу на двох ключових діячів: шлунок та імунну систему.

Коли тіло бунтує, то гормони вступають у зв’язок з особливими білками (їх ще називають цитокінами), а ті вже намагаються виправити ситуацію, запустивши цілеспрямовані імунні реакції. Саме тому маркер запалення інтерлейкін є добрим індикатором усього, що відбувається у вашому житті й думках. Водночас ці маркери приносять цілу купу інших ефектів, наприклад запускають зачароване коло, в якому рани під час стресу загоюються повільніше, тож нам доводиться боротися не лише з нашими буденними клопотами, а й із надокучливою ранкою в роті, від якої постійний стрес. («Я тільки перевірю, чи вона там ще є. Ой, боляче!») Навіть на вакцину проти гепатиту чи грипу ми реагуємо сильним ослабленням, якщо зазнаємо стресу в універі чи якщо нам доводиться доглядати родича, що потребує опіки.^23,24 Імунна система все розуміє, але зараз їй не до цього.

Другий підозрюваний, який вже не раз потрапляв у поле зору, – це живіт.^25,26 Удари долі б’ють нас досить часто в шлунок, але якщо з ними поборотися лікарськими методами, то можна здолати не тільки страхи чи болі у животі, але й непередбачувану флору кишківника.²⁵

Погоджуюся, це пригнічує. У житті й без того вистачає клопотів.

Та все ж такі знання вкладають нам до рук кілька абсолютно нових засобів та шляхів покращення нашого здоров’я. Протилежним до бажання дистанціюватися від себе є прагнення жити в гармонії з собою, і з тою каменюкою – особливо. У гармонії з усім тим, що так гарно виглядає на сторінках журналів про життя-любов-довкілля-хюґе-флоу з рецептами та невеличким подарунком до кожного номера. Але для цього нам доведеться ще більше розмити кордон між свідомістю та тілом. Якщо пощастить, ми одразу ж відшукаємо кілька способів, як задовольнити обидві частини. І способи ці не будуть такими банальними, як от – їсти побільше зелені. (Не маю нічого проти, але світ став би дещо чеснішим, якби персонажі реклами під час споживання смузі з листя салату, броколі, шпинату та капусти кале не вдавали щоразу аж таке захоплення.)

Не лише заради флори наших кишок, а й заради мозку.

Гормональні труднощі – від голови до тіла

Як і тіло, голова теж може зіткнутися з гормональними проблемами. Але ми говоримо про них неохоче. До вибриків нашого тіла ми вже звикли й уміємо дати їм раду. Мої коліна постійно хрустять без видимих на те причин, але я успішно долаю цю проблему і просто сильно не перегинаю коліна. Коли ж «хрустить» психіка, тоді ми ніяковіємо, бо це ж ближче до нашого Я. Ми часто не знаємо, як розв’язувати психічні проблеми. Навіть у такий субоптимальний спосіб, у який я вирішую свою проблему з колінами. («Я просто не перевіряю пошту. Вона мене нервує».)

Серотонін та інсулін – чудові гормони, які доводять: відмежовувати діяльність мозку від тіла безглуздо. В інсуліну тут однозначно легше становище, адже у нього цілком тілесне головне завдання: змусити клітини вбирати цукор з крові! Така реальність.

Інсулін терпляче киває:

– Отож. Тільки тут все надто спрощено. Адже у мозку, до слова, я займаюся якраз протилежним. Більше цукру, насичення…

У будь-якому разі головне завдання інсуліну полягає у фундаментальній базовій потребі: споживанні їжі та забезпеченні організму поживними речовинами.

– Може, варто було б згадати і про мій вагомий нейронний вплив на ріст та безперешкодне існування синапсів?

Та якийсь час ми взагалі були невпевнені, чи інсулін взагалі долає бар’єри на кров’яному потоці до мозку.

– Хм, я вже давно хотів сказати. Це припущення накульгувало від самого початку. Та й взагалі було необдуманим, якщо врахувати той факт, що мозок особливо часто працює з глюкозою, а я один з тих небагатьох гормонів, які…

Хай там як, але коли інсуліну не вистачає, наслідки для тіла очевидні й дуже відчутні. Перевищення кислотності крові, драматична втрата ваги, а в найгіршому разі – діабетична кома. Якщо цукор не надходить у клітини, вони не можуть працювати, тобто виживати. І ми разом з ними. А це вже не просто туманні психологічні ефекти!

– Між іншим, нестача цукру призводить до нервозності, депресії та розладів дрібної моторики. Інсулінорезистентність у мозку шкодить гіпокампу й загрожує виникненням когнітивних дефіцитів та хвороби Альцгеймера…

Якщо вколоти хворому інсулін, людина одразу почувається краще. Коли в діабетика настає інсуліновий шок, то нікому й на гадку не спадає перепитувати, чи він, бува, не симулює. Саме з цієї причини хворий може говорити про свій стан досить відверто, без соціальних табу. («Я не знепритомнів! Просто втомився».) Майже кожен знає когось – або принаймні знає когось, хто знає когось – у кого труднощі з інсуліном.

Натомість про труднощі із серотоніном ми дізнаємось насамперед з психічних проблем: депресій, ананказму, залежностей – усього того, що змушує нас поставити собі питання: це точно не звичайнісінька «нервозність»? Настрій, з одного боку, – досить широка дорога, уздовж якої на нас діють гормони. Водночас з іншого – це дорога, де гормони постійно мусять боротися за своє визнання. Насамперед боротися змушені ті, кому гормони завдають клопотів і хто зараз намагається пояснити це іншим. На такі теми ми розмовляємо, звісно ж, рідше. («Як минули вихідні? Ну що ж, субота пройшла за безперервним риданням, а неділя – за спробами вилізти з ліжка. А в тебе як?») Мабуть, ніхто не знає, скільки людей довкола мають проблеми з серотоніном, який виконує цілу купу функцій у тілі.

Серотонін перелічує, загинаючи пальці руки:

– Отже, так: щільність кісток, терморегуляція, запобігання головному болю…, – (через кілька годин), – …сенсомоторні функції, загоєння ран…

Деякі гормони хроплять. Ті, хто таки поборов сон, задкують з приміщення.

– …розвиток органів, особливості раціону, статеві функції..

Тим часом світ огорнув глибший сон, ніж у Сплячої Красуні.

– …перистальтика кишок, запаморочення…

Століття стікають, немов в’язкий мед.

– …розширення кровоносних судин у бронхах і кишківнику…

Настають нові епохи, настають і минають – бо таке годі витерпіти.

– …ну і, звісно ж, засвоєння поживних речовин, напруження м’язів, мимовільне посмикування м’язами…

Час уже втратив будь-яке значення.

– …Ах, мало не забув – ще ріст клітин. Ось це, мабуть, і все!

Серотонін потирає долоні.

– А де всі?

І навіть якщо більша частина серотоніну ошивається в шлунку, той єдиний відсоток, що залишився, розважається собі в мозку, виконуючи зовсім інші функції.

– О так. Ідеться ж про імпульсивність, чутливість до світу загалом, подеколи – гіперчутливість…

Настає льодовиковий період, який завішує все бурульками.

– …ритм дня і ночі, чутливість до болю, температура…

То тут, то там нетерпляче зміщуються континентальні плити.

Серотонін відомий нам насамперед як гормон щастя. Іронія в тому, що стосовно цієї функції сперечаються найбільше.

Та все ж щось позитивне в серотоніні таки має бути: підтвердженням цього служить той факт, що люди добровільно приймають ЛСД, щоб речовина на кілька годин приєдналася у формі кристалічної структури до рецепторів серотоніну.²⁷ Тож Люсі дійсно «in the sky with diamonds»[20]. Разом з дофаміном це викликає стан сильної ейфорії. Візуальні спецефекти включено. До такої ситуації справді підходить словосполучення «гормон щастя». Але якщо придивитися уважніше, то серотонін, на диво, дорослий. Він пришвартовується у префронтальній корі, тож урешті-решт ми не такі імпульсивні й агресивні, але натомість – терплячі. Окрім того, ми швидше вчимося на невдалих фінансових рішеннях.²⁸ Невже молодь вживає ЛСД, щоб уподібнитися до свого податкового консультанта? Важко сказати. Весь механізм досі палко обговорюють у різних групах, але важко вирішити цю ситуацію, коли дослідники ЛСД на все реагують словом «ка-а-айф» і показують знак миру.

– Тут усе просто. Рецептор 5-HT1A заспокоює насамперед лімбічні ділянки, натомість 5-HT2AR збуджує кору головного мозку, яка тоді заспокоює інших, і…

Сонце поглинає Землю. Двірники гасять світло в під’їздах.

По суті, тут нема суперечностей: коли серотонін наділяє силою кору нашого мозку, пригнічуючи водночас фобії та агресію, то це може водночас покращити і відчуття, і поведінку. Так само й навчальні ефекти в нашому мозку не такі академічно-стримані, як нам здається. Вони збуджуються, заспокоюються, живуть. Пластичність! Ми все відчуваємо й сприймаємо, тож є надія, що нічого поганого не станеться. Якщо ж серотоніну бракує, то ми не робимо висновків з власних помилок. Саме тому повторюємо їх знову і знову, а якоїсь миті взагалі припиняємо будь-яку діяльність.²⁹

Коротко кажучи, серотонін важливий для навчання, самоконтролю, відсутності фобій та збудження. Не дивно, що проблеми з серотоніном здатні зробити нас депресивними. Відчуття страху та агресії чергуються, бракує збудження, а відсутність контролю над імпульсами змушує задуматися, чи не спробувати нам розв’язати проблему алкоголем?^30,31,32,33

Тіло, в якому не працює регуляція серотоніну, – це смартбудинок зі збоями у функціонуванні, бо хтось вилив свій мілкшейк на пульт дистанційного керування до нього. Усі кнопки застрягають і липнуть, відбувається коротке замикання імпульсів, настрій заїдає, а зв’язок із функцією сну відсутній. («Будь ласка, спробуйте пізніше».) І якраз тієї миті, коли нам поступово зриває дах від такого стану, хтось встигає запитати, чи ми, бува, не пробували «бути трішки веселішими». Ця порада така ж помічна, як рекомендувати пораненому «менше стікати кров’ю».

Ось про що свідчать ці приклади: інсулін впливає також на розум, а серотонін – також на тіло. Але ми порозпихали їх по різних шухлядах і спілкуємося охоче лише про одного з них. І це при тому, що вони схожі, навіть у своїх функціональних розладах! Обидвоє зустрічатимуться ще не раз у цій книзі, тож не будемо на них зациклюватися. Якщо ж згрубша підсумувати, то проблема або з постачальником, або з клієнтом. Тобто на виробництві гормонів або в клітинах, які їх приймають.

Якщо підшлункова залоза відмовляється від виконання своїх обов’язків, більше немає інсуліну, але натомість є діабет першого типу. Якщо інсулін таки доставили, але ми не відчиняємо двері, то це, найімовірніше, другий тип. Основна причина в дверях, які заклинили. Рецептори інсуліну в клітинах пошкоджені, ледве-ледве реагують на інсулін, тож у крові залишається цукор. Посилки нагромаджуються перед дверима, тіло намагається дати собі раду й виробляє інсулін, щоправда – з посереднім успіхом, як голлівудські римейки фільмів 1990-х. Наприкінці маємо справу і з цукром у крові, і з інсуліном, і з перевиснаженою підшлунковою залозою і – з досить серйозною проблемою. Хай там що, але помічаємо ми все це лише тоді, коли діабет уже завдає шкоди.

Серотоніну теж відомі проблеми з доставкою. Наприклад, через нестачу будматеріалів.³⁴ Амінокислоти, з яких мозок собі готує серотонін, називаються триптофани. Взагалі-то, відшукати їх можна всюди: у горосі, вівсяних пластівцях, какао-порошку, волоських горіхах, рисі… Це практично, адже мозок не здатен виробляти серотонін самостійно. До того ж ця обставина слугує добрим нагадуванням того, що здорове харчування має ще й інші функції, окрім функції такого відточування фігури, щоб пляжні фотографії для інстаграм доводилося ретушувати наполовину менше.

Фактично певне поповнення запасів триптофану нам потрібне щодня.³⁵ Хоча б тому, що більшість його молекул зазнають переробки ще до потрапляння у мозок. До того ж серотоніну доводиться конкурувати ще й з іншими речовинами, подібно до того, як маленькі діти у сім’ї часто чубляться за останній кекс. Якщо ж будівельні матеріали потрібні ще й імунній системі для робіт на майданчиках стресу і запалень, тоді становище взагалі сумне. Є ризик, що серотоніну не залишиться ні в кого.

Альтернативою можуть стати будматеріали, які ніяк не можуть пройти митний контроль на бар’єрах кров’яного потоку до мозку. А тепер здогадайтеся: хто відповідальний за переміщення вантажів крізь ці бар’єри? Правильно – інсулін. Так коло замикається, а ми успішно все з усім поєднали.

Коли ми говоримо про зв’язок між серотоніном і депресією, то думаємо здебільшого про нестачу серотоніну. Так часто, що серотонін уже став інтернет-мемом: в мережі купа смішних картинок à la «Дві мої останні молекули серотоніну стараються з усіх сил» або «Мій мозок у пошуках загубленого серотоніну». Та очолює чарт смішних мемів: «Серотонін? У такій економічній ситуації?» Гумор міленіалів.

Навіть якщо міленіали разом зі своїми мемами видаються вам підозрілими, рівень серотоніну все одно гарний приклад того, як важко розмовляти про гормони, а також того, як важливо про них знати – хай і у формі мемів. А суть ось у чому: проблема часто не в тому, що мозок виробляє надто мало серотоніну, а в тому, що він надто швидко спалює молекули. А це суттєва різниця, не тільки для розуміння проблеми, а й для її розв’язання. Заради останнього доведеться ще раз ненадовго звернути на обхідну дорогу.

Іноді камінь спотикання не в тому, скільки саме серотоніну вивільняє клітина, а в тому, що відбувається потім.

Між іншим, клітини вміють повторно використовувати серотонін. Для цього у них є екстратранспортери, які ретельно підбирають усе, що залишилося після серотонінової вечірки. Залежно від генотипу клітини наділені більшою або меншою кількістю таких транспортерів. Якщо в нас їх менше, то ми вивільняємо серотонін, коли у нас добрий настрій, але потім просто покидаємо його на призволяще й замовляємо собі новий. Схоже, ніби в нас однозначно достатньо серотоніну. Але, щойно ми хочемо ним скористатися, його забракне. Так, як буває зі штопором чи запальничкою. Чи готовністю дати швидку відповідь.

Хто має такі проблеми (наприклад, через гени), той не може уповні покладатися на помічні серотонінові ефекти, тому має більшу чутливість до стресу і травм.^36,37

Чому важливо розуміти ці процеси? Хоча б тому, що людям може бракувати серотоніну, навіть якщо його рівень нібито достатній.

При цьому людині можна ефективніше допомогти, якщо розуміти, у чому саме проблема. Багато антидепресантів, так званих селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (reuptake inhibitors (SSRI)), працюють на основі того, що серотоніну мало. Саме тому препарати зупиняють роботу зворотних транспортерів. У результаті незначна кількість серотоніну дещо довше залишається назовні і може навіть приєднатися до кількох сусідніх клітин. Усі радіють.

Але якщо, наприклад, генетично ви належите до тих людей, яким і без того бракує зворотних транспортерів, то очевидно, що від пригнічення і без того невеликої їхньої кількості, не буде жодної користі. Подеколи це може виявитися контрпродуктивним.³⁸

Різні типи проблем із серотоніном пояснюють також, чому іноді дві діючі речовини протилежної дії (більше транспорту/менше транспорту) раптом мають однаковий ефект. Тільки не в одних і тих самих людей.

При цьому, звісно ж, могло б виникнути запитання: а що нам робити з усіма цими знаннями про гормональні труднощі в повсякденному житті? У житті без різних драматичних ситуацій, психічних захворювань, прийомів ліків і рекомендацій вести здоровіший та активніший спосіб життя (це найгірше, що можуть нам сказати лікарі).

Щоб серотонін працював немов «за годинником», у нашій скриньці порад знайдеться ще дещо: нарингін, наприклад, відповідає за гіркий присмак грейпфрутів та помело, але водночас допомагає покращити чутливість до серотоніну, кров’яний тиск і маркери запалення (звісно ж, це ще одна гірка пігулка, яка, однак, допомагає). Професійна порада: припиніть присипати грейпфрути цукром.

Щодо хайпу довкола кето-дієти (згрубша її суть така: а чи не замінити усі вуглеводи на жири?)⁴¹: можливо, така дієта й допоможе, але насичені жири загалом шкідливі (хіба цей факт не заперечує існування доброзичливого бога?).

У ситуації з серотоніном ще важче відшукати метафоричний грейпфрут. Можна спробувати пошукати там, де більше спорту, менше стресу, більше сну й поведінкової терапії (звучить ніби якась «секта»). Неабияк важливе і сонячне світло.⁴² Саме тому в цій книзі згадуємо про нього не востаннє.

Коротко і ясно: якщо гормони впливають на настрій, то вони роблять це зовсім не якось туманно, як нам здається, а радше навпаки – комплексно, завдяки біохімічним процесам. І раз ми вже про це дізналися, то тепер хоча б не повинні божеволіти від думок, якщо в усьому нашому хімічно-нестійкому-скрупульозно збалансованому тілесно-розумовому конструкті щось піде не так.