Читать книгу Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя - Франка Парьянен - Страница 6

Ми, люди, охоче дистанціюємося, переважно від самих себе. Хай про що йдеться: про тіло, настрій чи про зачіску. У миті сум’яття всі катастрофи звалювалися саме на нас, тож вони точно перебувають поза межами нашого впливу. У нас болить спина, серце розбите, настрій поганий, дістали гормональні перепади або ж bad-hair-day[17]. Усе це per se ніяк від нас не залежить. Звісно ж. Хай ким ми є. Навіть Папою Римським. Чи футболістом. Чи червоною або білою ковбаскою в соусі карі.

Якщо чесно, то це дещо дивує, адже навіть коли ми говоримо про наше авто, то кажемо: «Я в гаражі». А от за ерекцію відповідає «он той знизу». Наче якийсь тимчасовий гість у нашому домі. Те саме стосується й гормонів. Їх ми сприймаємо радше за небажаних відвідувачів нашого мозку. І то ще й таких, що дуже погано на нього впливають.

Уявлення про гормони як про радіоперешкоду ідеально підходить до нашого світогляду, який побудований на невинному баченні того, що наше «справжнє Я» ховається десь у раціональних царинах префронтальної кори – і як було б чудово, якби ніщо не перебивало його думок!

Гормони, почуття, незручності. Правильні рішення не мали б залежати від діяльності яєчок. Хоча, можливо, знайдеться той, хто пристане на думку, що було б краще перекласти ухвалення рішень на тестикули.

Особливо дивує наша звичка дистанціюватися від гормонів, переклавши на них водночас усю відповідальність: «То не я, то мої гормони». Гормони винні, коли чоловіки не здатні опанувати себе під час споглядання декольте, спідниць або ж звабливого блиску ліктів (чи, як американський віцепрезидент Майк Пенс, який не міг стриматися, коли в приміщенні одночасно перебували алкоголь і жінки). За всі жіночі скарги теж відповідальні гормони. Коли в соціальних мережах просять поділитися досвідом під заголовком «Things I did when hormonal[18]», то в стрічці твітера, окрім справжніх нарікань, можна прочитати цілу купу химерних історій, на кшталт: «Готувала протягом п’ятнадцяти годин. Чоловік каже, що їжа огидна. Влаштувала на кухні пожежу. Ха-ха-ха-ха. Гормони».

LOL, Гормони! Саме ними все пояснюють і аргументують. І нікому із присутніх не доводиться якось виправдовуватися. Особливо коли йдеться про стосунки.

При цьому саме мозок оцінює, наприклад, коли найкраще спаровуватися. Про це повідомляє гіпоталамус, а далі іде наказ яєчкам і яєчникам виробляти статеві гормони. Невже тоді мозок вдає, ніби ніякого стосунку до всієї цієї історії не має? («Вибачте, гормони!») Логіка тут начисто відсутня. Це якби вершина айсбергу стверджувала, що не несе відповідальності за те, що перебуває під водою.

Але ви і є той айсберг. Цілком і повністю. Від голови, яка здіймається над водою, до кінчиків пальців стоп. Наше Я не обмежується лише тими частинами, які ми усвідомлено бачимо. Деякі люди десятиліттями не бачили того, що в них нижче лінії поясу. Але це не знімає з них відповідальності й за цю зону!

Щоб не заблукати на своєму шляху в схожому лісі думок, пропоную під час нашого знайомства з гормонами не випускати з поля зору два такі принципи.

1. Гормони – необхідний критерій, але він не самодостатній.

Сам гормон не керує, він лише задає напрямок, коли на вас чекає поїздка. Він схвалює. Підбадьорює. («Я лише хотів сказати, що акти спаровування загалом класна штука!») Гормони ставлять запитання (іноді досить нахабні), але кінцеве рішення ухвалює мозок. Тут ніхто ніким не керує дистанційно. Принаймні в тому значенні, у якому вами дистанційно керують ваші ж нейрони.

2. Те, що роблять гормони, вирішує мозок, а на нього впливаєте саме ви.

Коли гормони повинні викликати певну поведінку, їм значно легше, якщо відповідні шляхи вже прокладені. Повернімося до нашого прикладу із розмноженням: існують особи, яких можна було б купати у ваннах тестостерону, але їм би все одно не спало на думку з кимось спаровуватися. Бо вони надто юні, щоб пробуджувати відповідний досвід та асоціації, або тому, що їхній когнітивний контроль і/або їхній досвід впевнено їх від цього відмовляє. А на стежки, які вже добряче протоптані, ми нерідко можемо ступати й без супроводу гормонів. Такі умовні подразники – дійсно класна штука в питаннях сексу. («Ох, глянь, сьогодні субота!») Адже навіть одна фотографія може викликати ерекцію, без жодного тестостерону. А це допомагає, якщо тестостерону на ту мить замало. Цей принцип спрацьовує на котові, який, всупереч тяжким наслідкам відвідин ветеринара, все ще бігає «погуляти». Якщо ваш кастрований кіт і далі виходить на полювання, то тепер ви знатимете, що у вас сексуально досвідчений кіт. Це ж чудово. А це означає, що велику кількість дій, за які відповідають гормони, ми провадимо без їхньої участі. Насамперед, коли все відбувається у звичних для нас, добре тренованих межах.

Феромони – загроза нападу сирен значно перебільшена

Наші гормони не тільки поєднують усе можливе всередині нас, а й пов’язують нас самих із зовнішнім світом. Ви ж пригадуєте історію, коли гормони підказували органам Лео, що на вулиці світло? Навіть найвіддаленіші куточки мозку завдяки роботі гормонів дізнаються про чергування пір року, про схід сонця, провокації та потенційний стрес. Під час комунікації із зовнішнім світом сигнали, в цілком звичній для гормонів манері, поширюються в обох напрямках. Тобто вони впливають і на інших людей.

Якщо порівнювати тіло з рівнобедреним трикутником, то тестостерон – це широкі плечі, по яких немов проходить лінія основи трикутника. А от естроген – навпаки, розвертає трикутник і кладе його основу на стегна. Так виникають окружності, про які сьогодні кажуть «thicc» («жирний у тих місцях, що треба»). Насамперед завдяки естрогену виникає те, що вже століттями слугує незмінним ідеалом краси – то з більшою, то з меншою кількістю сала на ребрах. («Thicc!») Вирішальне значення має співвідношення плечей з тазом, точніше – талії до стегон. І як наше тіло притримується таких пропорцій, залежить від розподілу наших гормонів упродовж періодів життя, року, місяця. Тож так виходить, що статеві гормони повідомляють про свою наявність не тільки нам, а й усім потенційно зацікавленим особам.

Отже, гормони надсилають сигнали до зовнішнього світу без нашого відома і без можливості впливати на них.

Підозріло запахло бунтом. Але природа одним махом убиває всі сумніви, щоб наш поточний інтерес до розмноження збігся з нашою привабливістю. Тільки уявіть: ви ходите павичем, усуваєте всіх конкурентів, а тоді виявляється, що дизайн вашого хвостового віяла ще не досяг статевої зрілості.

А що ми заговорили про обмін гормонами з довкіллям, то не можна забувати про одну важливу групу: феромони. За будовою ці медіатори мало чим відрізняються від гормонів. Проте їх відрізняють насамперед так звані апокринні залози, ціль яких – наблизитися до бажаної людини. Ці медіатори спрямовані насамперед у зовнішній світ. Багато апокринних залоз розташовані в тих частинах тіла, де їх ніхто не очікує: у носі, на чолі, й на грудях, і в пупку. Інші ж розміщені якраз там, де їх і слід було очікувати, а саме під пахвами та в зоні геніталій. Те, що ці залози потрапили до нашої книжки про гормони і мозок, зумовлено тим, що їх регулюють статеві гормони. Багато феромонів – це, власне, і є продукти розпаду статевих гормонів. У поті чоловіків є особливо висока концентрація продуктів розпаду тестостерону (андростенол і андростенон). Натомість жінки розприскують навсібіч копуліни. Мушу вказати на несправедливість: чоловічі феромони названі від грецького «andros», тобто «мужній», «хоробрий», тоді як жіночі – просто на честь копуляції.

Оскільки статеві гормони відіграють тут важливу роль, то цілком зрозуміло, що феромони розкриваються на повну силу тільки-но з періоду статевого дозрівання. Саме тому кабіни для переодягання біля шкільних спортзалів не пахнуть ані чоловіками, ані жінками, а тільки забутими сумками зі змінним взуттям і гумовими підошвами з відбивачами світла. І саме у зв’язку з цим феромони видаються нам такими підозрілими.

Про феромони ми знаємо насамперед те, що вони вміють зваблювати і рідко коли ведуть до хепі-енду. Фермери використовують статеві феромони, щоб надати пасткам для комах сексі запаху, перед яким не встояти жодному шкідникові. Тож феромони заманюють комах на загибель, як сирени міфічних мореплавців. Ще один приклад: феромони змушують трюфельних свиней невтомно винюхувати землю у пошуках привабливого одинака поблизу. Лише уявіть, яке на них чекатиме розчарування! Ви три години готуєтеся до побачення, п’ять разів намагаєтеся обрати одну з чотирьох краваток – а в результаті за вашим столиком на вас чекає сумчастий гриб. А все ж феромонам під силу значно більше. Їх взагалі вважають найдавнішим засобом комунікації, яким користувалися ще одноклітинні. А їхня дія подеколи воістину дивовижна. Бджолині матки, наприклад, використовують феромони, щоб затримати овуляцію своїх робітниць (ще один спосіб обмежити декретну відпустку), а феромони в сечі домінантного самця миші можуть навпаки запустити овуляцію у мишачої самиці. Феромони, які викликають фізіологічну реакцію в інших, називаються первинними. Якщо такі є в людей, то знайте: ми їх поки не виявили (хоча пізніше ще повернемося до цієї теми).

Більшість феромонів – це сигнальні феромони. Вони інформують наше оточення про наш вік, здоров’я, стать та можливе зацікавлення у спаровуванні. Вам це може видатися неефективним («Хм, мені досить важко визначати вік… а тим паче – зацікавлення у спаровуванні»), але ваш пес, який принюхується до стовпа ліхтаря, вважає таку систему доволі інформативною. Саме тому собак цікавлять у людях насамперед ті частини тіла, які виділяють такі медіатори. І ось ми опиняємося в ситуації, коли одною рукою намагаємося відтягти лабрадора від своєї білизни H&M, а іншою стараємося натягнути поверх цієї ж білизни спідницю. Якщо ви стали свідком такої незручної ситуації і вам раптом спало на думку зробити цю ситуацію ще незручнішою, то спробуйте просто зацитувати дослідження, згідно з якими собаки виробляють таке особливо часто тоді, коли в їхньої обраниці якраз «ці дні», або вона годує немовля, або ж недавно мала секс. Нехай щастить!

Наші хатні улюбленці отримують більше інформації з феромонової пошти з тієї простої причини, що в них для цього є окремий орган. Вомероназальний орган розташований на щелепі під носом і заявляє про себе специфічним рухом флемен (flehmen response), тобто відкочуванням верхньої губи. У людей він або слабо виражений або взагалі відсутній.

Менше з тим, феромони важливі й для нашого виживання. Немовлята, наприклад, саме завдяки їм розуміють, де треба смоктати. Якщо ж погладити немовля під носом, воно почне ссати повітря. Сперматозоїди завдяки феромонам дізнаються шлях назовні до яйцеклітини (теж своєрідна форма «сексуальної хімії»).¹⁶ Досі достеменно не відомо навіщо, але велика частина нюхових клітин розташована в яєчках. Коли ці клітини «чують запах» сандалового дерева, то запускають процеси зцілення.¹⁷ Відкриття, які фармацевтичні концерни тільки вчаться перетворювати на гроші. Чи існує щось подібне в жінок, на жаль, досі нез’ясовано, але все ж схожі рецептори є в плаценти і, увага, в шлунково-кишковому тракті.¹⁸ Натомість і в чоловічих, і в жіночих статевих органах є смакові рецептори, до того ж гіркі. Зараз науковці намагаються використати ці знання, щоб побороти рак та передчасні пологи.^19,20

Феромони не мають запаху. Те, що ми відчуваємо нюхом (андрогени, наприклад, пахнуть наполовину сандаловим деревом і мускусом, наполовину сечею, подеколи – медом), по-перше, виникає внаслідок окиснення у повітрі, а по-друге – це те, що виробляють з феромонами мільйони бактерій на нашій шкірі. (У когось є щось від бренду Sagrotan? Може, азбест?)

Те, що ми реагуємо на феромони і без додаткового запаху від їхньої переробки бактеріями, означає, що феромони приваблюють інакше, ніж, скажімо, ароматні рулетики з корицею. Порівняно зі шведськими булочками феромони збуджують насамперед наше сприйняття й ділянки мозку, що відповідають за чуття. Ми відчуваємо всі ті чудові речі, яких не помічаємо, якщо звикли вбачати в діяльності гормонів щось підозріле. Іронія в тому, що ми ще й намагаємося їх обвести довкола пальця… хоча насправді ми їх тільки підсилюємо. Адже саме для нас створюють неповторні парфуми, до складу яких входять речовини, відібрані в бика. І хто його знає, звідки конкретно їх відібрали.

Саме це і треба вважати бунтом, оскільки ми, як завжди, забуваємо головне: гормони на нашій стороні.

Споглядаючи своє творіння, керівник відділу плескає від захоплення в долоні:

– Хоч нам знадобилося кілька мільйонів років, але ми таки вибудували топсистему, готову до будь-яких ситуацій. Феромони. Просто неймовірні крихітні частинки. А ви знали, що ми можемо підлаштувати їх під місячний цикл? Це значно хитромудріша модель, порівняно з попередньою версією – задом павіана. Та й чоловіки тепер у 90 відсотках випадків обходяться без ідіотського биття себе у груди. При цьому, щойно момент втрачено, ми здатні вкрай делікатно призупинити всі процеси… Ну, ви ж самі розумієте.

Керівник відділу впевнено підморгує. Він дуже пишається новими знаннями про особливості спаровування людей.

– Кхе-кхе, – представник пресвідділу приніс кілька статистичних даних про користувачів. – Якщо коротко, то вони ними не користуються.

Гормон-керівник примружується.

– Вони… що?

– Вони ними не користуються. І це ще м’яко кажучи, адже насправді, здається, люди намагаються позбутися зайвої інформанції. Єдине, чого жадають люди, – завжди пахнути сексі.

– «Завжди пахнути сексі» як оце зараз? А вони хоч знають, як пахне секс?

– Вони називають цей запах мускусним і вважають, що він асоціюється з чоловічим духом.

– То ось у чому проблема! Чоловічий дух! Понадміру чоловічим його не вважають ані вагітні жінки, ані ті, що приймають протизаплідні таблетки. А всі інші – всього двічі на місяць! Чому ж вони прагнуть, щоб він них несло задом бика?

– Вони переконані, що це притягує партнерів по спаровуванню.

– Партнерів по спаровуванню? На похоронах бабусі?

Керівник відділу зневажливо хитає головою:

– Та це якесь хворе збочення! Навіщо ж ми розбудовували таку складну систему? Вони про це не задумувалися? Чи вони думають, що ми це зробили «по приколу» чи, може, це нам приносить задоволення? (Керівник належить до тих людей, які вимовляють словосполучення «по приколу» максимально серйозно, тож ніхто й не думає сміятися.)

Він зітхає.

– Весь задум полягає в тому, щоб надати людям можливість непомітно повідомляти іншим про свої почуття. Страхи. Відмови. Постійний стан збудження? Та кому потрібна вся ця дезінформація? Неправдива реклама. До того ж украй незріла.

Він глибоко дихає, масуючи скроні.

– Та й взагалі, вони хоч усвідомлюють, що в такий спосіб лиш посилюють конкуренцію?

Представник пресвідділу не вагається з відповіддю:

– Мислити логічно – не найсильніша сторона людини.

Уся суть нашої гормональної системи в її гнучкій адаптації. Феромони працюють так само, як і усмішка. Усміхнене обличчя видається привабливішим. Та все ж ми не ходимо весь час по місту, усміхаючись. Це збивало б із пантелику. Нам взагалі не подобається це місто. Особливо якщо це Боттроп[19].

Вишкірювання протягом тривалого часу, можливо, й було б привабливим, але точно не стало б гарним рішенням на тривалий час. Бо ж ефект якоїсь миті гарантовано стане протилежним. Те саме відбувається і з феромонами. Ось чому нам потрібно скептично ставитися до людей, які намагаються втюхати нам копуліни чи аромати мускусу. Так, ніби це люди, що рекомендують більше всміхатися.

Не те щоб феромони були непогрішні. Радше навпаки. («Як таке можливо, що плідними називають ті дні, коли вона не хоче сексу?») Але коли в нашому гормональному світі стається якийсь збій, то помилка рідко зумовлена вашими звичними діями чи тим, що ви мали б робити. Частіше навпаки: має значення те, що ви різко змінили тип діяльності. Розгляньмо такі ситуації докладніше.