Читать книгу Війна світів. Невидимець (збірник) - Герберт Уэллс - Страница 9

З усього дивного і незвичайного, що сталося ввечері перед суботою, найнезвичайнішою видалась мені цілковита неузгодженість наших суспільних звичаїв із початком цілої низки тих подій, що мали їх змінити.

Якби того вечора накреслили навкруги вокінзького кар’єру коло радіусом миль на п’ять, то я сумніваюся, чи, крім родичів тих, що лежали мертві на вигоні (Стент, кілька велосипедистів та лондонців), знайшлися за межами цього кола люди, настрої яких порушила б поява космічних прибульців. Багато хто чув про циліндр і знічев’я розмовляли про всі ці події, але новина не викликала занадто гучної сенсації.

Отриману тієї ночі телеграму бідолашного Гендерсона сприйняли в Лондоні як вигадку, і вечірня газета зажадала від нього підтвердження, але, не отримавши його, – бо Гендерсон уже був мертвий, – вирішила зовсім не давати спеціального випуску.

Та навіть і всередині згаданого кола більшість населення залишалася байдужою до появи прибульців. Я вже писав, як поставилися до цієї новини кілька чоловіків та жінка, з якими я розмовляв увечері. Всі тихо-мирно обідали та вечеряли, робітники порались у своїх садочках, вкладали спати дітлахів, молодь гуляла вузькими алеями, учні сиділи за книгами.

Може, про це й гомоніли десь на вулиці чи в шинках; та ще який-небудь посильний або очевидець останніх подій викликав метушню, занепокоєння й галас, та більшість жила собі за давнім звичаєм: працювали, їли, пили та спали, ніби в небі не існувало ніякого Марса. Навіть на Вокінзькій станції, в Горселі та Чепгемі не помітно було ніяких змін.

На Вокінзькій вузловій станції аж до пізньої години поїзди прибували й відходили, або їх переводжено було на запасні колії; пасажири виходили з поїздів або чекали прибуття, – все йшло, як завжди. Міський хлопчина, порушуючи монополію газетяра Сміта, продавав вечірні газети. Стукіт буферів якогось товарного поїзда, сигнальні свистки паровоза лунали впереміш із хлопцевими вигуками: «Люди з Марса!» Близько дев’ятої на станцію почали прибувати збуджені очевидці, на жаль, їхні незвичайні новини справили не більше враження, аніж базікання п’яних. Пасажири, що їхали до Лондона, дивлячись у темряву з вікон вагонів, бачили, як десь у Горселі підіймалися й поволі зникали іскри, як миготів червоний відблиск, як легка димова завіса ховала зорі, і думали, що то просто горить верес. Лише біля самого вигону було помітно якусь метушню, на околиці Вокінга горіло з півдесятка будинків, і в трьох навколишніх селах люди не спали всю ніч.

На Чепгемському й Горсельському мостах юрба не зменшувалась: одні відходили, натомість підходили інші. Кілька сміливців, як це виявилося згодом, спробували в темряві підповзти зовсім якомога ближче до марсіан. Але вони так і не повернулися, бо над вигоном час від часу шастав, немов із прожектора військового судна, світляний промінь, а одразу ж за ним проходив і тепловий струмінь. Широкий масив вигону був тихий і пустельний, тільки під зоряним небом лежали непідібрані обгорілі трупи. З ями чувся металевий брязкіт.

Так було в п’ятницю ввечері. Немов отруйна стріла, вп’явся цей циліндр у тіло нашої старої планети: отрута ще тільки починала діяти. Широко розлігся безгомінний пустир, на якому валялися темні, ледь помітні скорчені тіла. Де-не-де ще тліло, то там, то там виднілися обгорілі кущі та дерева. Довкола лежала вузька смуга збентеження, поза яку вогонь ще не сягав. А от решта світу жила своїм з давніх-давен заведеним життям. Лихоманка війни, що невдовзі мала закупорити йому вени й артерії, умертвити нерви й зруйнувати мозок, тільки-но починалась.

Марсіани невтомно метушилися всю ніч, вони безперестану щось там клепали, ладнаючи свої машини, і стовп зеленаво-білого диму підіймався до зоряного неба.

Десь, мабуть, уже близько одинадцятої через Горсел пройшла сотня солдат; згодом вони стали охоплювати вигін. Невдовзі через Чепгем пройшла ще одна сотня й обступила вигін із півночі. Кілька офіцерів з Інкерманських казарм ще раніше з’явилися на вигоні, і один з них, майор Іден, пропав без вісти. Опівночі командир полку підходив до Чепгемського мосту і там розпитував натовп. Представники військової влади, гадаю, побоювалися серйозної небезпеки. Близько одинадцятої, як наступного дня повідомляли газети, гусарський ескадрон та чотири сотні солдатів Кардиганського полку із двома кулеметами виступили з Олдершота.

Одразу після півночі юрба на дорозі до Чертсі біля Вокінга, побачила, як у сосновому лісі на північний захід від них упав метеорит. Він летів та залишів за собою зеленавий слід. Це був другий циліндр.