Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 31

Купувала якось Баба горшки. Любощі молодих літ ще й тоді їй згадувались:

– А скільки за цього гарненького?…

– За того візьму хоч три шаги, – відповів Гончар.

– А за отого он поганого – мабуть, шаг?…

– За того менше двох копійок не візьму…

– Що за чудасія?…

– У нас, бабусю, – сказав майстер, – не очима вибирають. Ми пробуємо, чи чисто дзвенить.

Баба, хоч і мала непоганий смак, та говорити більше не могла, а тільки сказала, що вона й сама давно про це знала, лиш згадати не зуміла.

Сила.

Ясна річ, ця премудра Єва доводиться прабабою всім тим дотепникам, які цінують людину по одежі, по тілу, по грошах, по кутках, по імені, а не по плодах її життя. Ці правнуки, маючи той самий смак, переконливо доводять, що вони є плодом цієї райської яблуні. Чисте і, як казали римляни, «біле», незаздрісне серце, милосердне, терпляче, веселе, прозорливе, стримане, мирне, таке, що вірує в Бога й покладається на Нього в усьому, – ось чистий дзвін і чесна ціна нашої душі! […] Добре каже оця російська приказка: «Не красна хата углами, красна пирогами».

Довелось мені в Харкові, між премудрими емблемами, бачити на стіні зали намальованого гада, схожого на черепаху, з довгуватим хвостом, а посеред черепа сяяла велика золота зірка, прикрашаючи його. Тому римляни називали його «стелліо», бо зірка – «стелла». Але під ним. написане ось таке пояснення: «Sub luce lues», тобто «Під сяйвом виразка»[31] […]