Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 38

Цей найчистіший, всесвітній, спільний для всіх віків і народів Розум подав нам, як джерело, всяку мудрість і мистецтва, потрібні для життя.

Але нічим так не завдячує Йому всякий народ, як тим, що Він дав нам свою найвищу Премудрість, яка є Його природним образом і печаттю.

Вона перевершує всякі інші розумні духи, або уявлення […]

Вона дуже нагадує найдовершенішу архітектурну симетрію, чи модель, яка, непомітно проймаючи весь матеріал будови, робить її міцною і спокійною […]

Отак же точнісінько й вона, потай розлившись по всіх частинах політичної будови, складеної не з каміння, а з людей, робить її міцною, мирною і щасливою. Коли, наприклад, якийсь рід, чи місто, чи держава засновані на цій моделі, тоді вони стають раєм, небом, домом Божим… А коли одна якась людина за тим-таки зразком будує своє життя, тоді буває в ній страх Божий, святиня, благочестя… І як у людському тілі один і той самий розум по-різному діє в різних частинах, – так і в згаданих громадах, зв’язаних цією Премудрістю, Бог через різні частини веде все до загального добра. Вона в усіх наших справах і словах є душею, добром і красою, а без Неї все мертве й гидке. Ми всі народжуємось без Неї, але для Неї. Хто до Неї природніший і охотніший, той благородніший і гостріший, а хто більше з Нею згідний, той відчуває в собі справжню, нехай і незбагненну втіху. Від Неї одної залежить особливий промисел у творенні роду людського. Вона ж бо є те найпрекрасніше Боже лице, яким Він, відбившись із часом у наших душах, перетворює нас із диких і бридких монстрів, чи потвор, на людей, тобто на істот, здатних до суспільної злагоди, незлостивих, стриманих, велико душних і справедливих[51] […]

Вона відрізняє нас від хижих звірів милосердям і справедливістю, а від худоби – стриманістю й розумом; Вона є не що інше, як найблаженніший Божий образ, таємно написаний на серці, сила й закон усіх наших порухів і діл. Тоді наше серце стає чистим джерелом благодійності, що невимовно звеселяє душу, тоді ми душею й тілом буваємо справжніми людьми, тоді ми стаємо схожі на придатне для будівлі чотирикутне каміння, з якого зводять живий Божий дім, де Він царствує Своєю особливою милістю […]

І хоч зверху Вона незавидна й нікчемна, зате всередині поважна й розкішна; Вона схожа на крихітне […] зернятко, в якому ховається ціле дерево з плодами й листям, або на маленький простий камінець, в якому зачаїлась величезна пожежа. На Її позначення споконвіку вживали різні образи, тож Вона, немов який принц, мала свої портрети, печаті й символи, різні в різних віках і народах. Її символом був, наприклад, змій, повішений на кілку перед юдеями.[52]

Її герб – голуб з оливною віткою в дзьобі. Виступала Вона в образі лева і ягняти […]

А за пізніших часів набула вона образу людського, ставши Богочоловіком.

Яким же чином ця Божа Премудрість народилась від Отця без матері й від Діви без отця, як то Вона воскресла й знов до свого Отця вознеслася, – про те краще не питай, бо й у цій, як і в інших науках, є порожні тонкощі, в яких тільки й може мати місце та несправжня віра, що її називають умоглядною. Роби й тут так, як в оперному театрі, тобто вдовольняйся тим, що в тебе перед очима, а за завіси й лаштунки не заглядай. Ця заслона зроблена нарочито для легкодухих і надто вже цікавих сердець, бо ницість чим більше знайомиться з великими справами й людьми, тим менше їх шанує.

Навіщо тобі питати, скажімо, про воскресіння мертвих, коли й сам дар воскрешати не допоможе ледачій душі – ані тій, що воскрешає, ані тій, що її воскрешають. Від отаких ото цікавих пішли розколи, марновірства й інші болячки, якими занепокоєна вся Європа. Для Бога куди важливіша справа – оживити духом Своїх заповідей одну безпутню душу, аніж створити з нічого нову земну кулю, населену беззаконниками.

Не той вірно служить державцеві, хто пробує вивідати його таємниці, а той, хто старанно виконує його волю.

Ця вічна Божа Премудрість у всіх віках і народах ані на мить не змовкає; вона є не що інше, як повсюдного Божого єства невидиме лице й живе слово, що таємно лунає в душі кожного з нас. Але ми не хочемо дослухáтися до Її порад, – хто через брак слуху, а переважно через нашу нещасну впертість, що походить від кепського виховання.

Дослухáлися до цього вічного голосу ті премудрі люди, що їх стародавні юдеї назвали пророками, – ось хто виконував Її волю так пильно, як тільки міг.

Вона – початок і кінець усіх пророцьких книг. Усе в них написано від Неї, через Неї і задля Неї.

Тому-то Вона й має так багато імен. Вона зветься: Образ Божий, Слава, Світло, Слово, Порада, Воскресіння, Життя, Путь, Правда, Мир, Доля, Оправдання, Благодать, Істина, Сила Божа, Ім’я Боже, Воля Божа, Камінь Віри, Царство Боже тощо. А найперші християни назвали Її Христом, тобто Царем. Це тому, що тільки одна Вона веде і до вічного, і до проминального щастя всі держави, всі громади й кожного зокрема […]

Провидів був Авраам Її найблаженніше світло й, на Ній утвердившись, став справедливим з усім своїм родом, а з підданцями – щасливим. Та Вона й до Авраама завжди жила у своїх любителів. А Мойсей, немовби знявши план із цього незримого Божого образу, накреслив його найпотрібнішими лініями просто й грубо, а потім заснував згідно з ним юдейську громаду – щасливу й переможну. За тодішнім звичаєм він написав його на кам’яних скрижалях і зробив так, що невидима Божа Премудрість, ніби видимий і тлінний чоловік, промовляє до всіх нас людським голосом.

Він поділив цю мову на десять частин, чи пунктів, тому вона й названа декалогом.[53]