Читать книгу Козацьке братство. Частина 2. Гетьман Шульга - Игорь Тихоненко - Страница 11

Після вечері Інга пішла до будинку сотника Яворного. На вулиці вже посутеніло. У будинках горіло світло. Селяни готувалися до сну. По дорозі панні зустрілася група молодих людей. Хлопці і дівчата прямували до річки. Там на березі, вони збиралися, щоб співати пісні, танцювати й веселитися.

Інга постукала у вікно хати Яворного. Двері відчинили молода дівчина. На вигляд їй було років сімнадцять, не більше. Панна була з нею незнайома. Інга запитала:

– Можна увійти? Я, Інга Кульбас.

Дівчина недоброзичливо подивилася на гостю, і відступила углиб передньої, впускаючи панну.

– Даруйте, я Вас бачу вперше, тому не знаю Вашого імені. Хто Ви? – поставила питання Інга.

– Я племінниця сотника – Марта Яворная.

Панна уважно подивилася на родичку сотника. Її обличчя Інгі когось нагадувало. Дівчина була дуже вродлива: чорне довге волосся, зібрані в тугу косу, великі темно-карі очі, пишні груди, тонка талія, об'ємні стегна і правильні риси обличчя. Але було в ній щось неприємне. Чи то крижаний погляд, чи то неприродна білизна шкіри. І голос показався Інгі знайомим, неприродно низький для дівчини.

– Можливо, ми колись зустрічалися? – запитала панна Кульбас.

– Ні, я зовсім недавно сюди приїхала. Дядько відбув на Запорізьку Січ, а я залишилася на господарстві.

Інга попрощалася і вийшла з будинку. Щось турбувало її. Неприємне передчуття стискало серце.

«Щось тут не так, – думала панна, – якась дивна ця племінниця. Треба постежити за нею».

У дальньому кутку двору ріс густий чагарник. Інга вийшла через хвіртку, і пройшовши уздовж огорожі, перелізла через огорожу і сховалася в кущах. Їй добре були видні двері в хатині і все подвір'я. Небо було чисте. Місячне світло добре освітлювало все навколо. Чекати пройшлося недовго.

На крильці з'явилася Марта. Озирнувшись по сторонах, вона рушила на вулицю. Інга обережно послідкувала за нею. Дівчина йшла по вулиці, не озираючись. Раптом, різко своротила на стежину, ведучу до річки. Панна прагнула не відставати.

Вийшовши до берега, Марта пішла уздовж води. Далі на поляні горіло вогнище. Навколо нього танцювали парубки і дівчатка. Вони сміялися і співали пісні. Дівчина пішла до них. Інга вже почала жаліти, що ув'язалася за племінницею сотника.

«Ну, захотілося дівчині повеселитися, що ж тут незвичайного? – Думала панна Кульбас. – Я вже зовсім стала підозрілою». Але, щось утримувало її, не дозволяло обернутися і піти додому. Вона залишилася за деревами, які росли навколо поляни. Молодь шумно бавилася. Марта приєдналася до них. Хтось запропонував стрибати через вогнище. Хлопці і дівчата, розбігаючись, перелітали через полум'я, супроводжуючи свої дії гучними криками.

«Ну, пора йти, – подумала Інга.

І вже зовсім зібралася розвернутися і слідувати додому. Як в цей самий час, вона побачила, що Марта з хлопцем, відокремившись від компанії, пішли в ліс. Панна рушила за ними.

Пройшовши по гаю досить пристойну відстань, вони вийшли на прогалину, освітлену місяцем і зірками. Інга завмерла, ховаючись в тіні дерев. Їй добре було видно все, що відбувається на поляні. Хлопець обійняв дівчину і поцілував її. Марта гладила хлопця по спині і нижче під час поцілунку. Раптом, вона відсунулася від нього і почала знімати з себе одяг. Хлопець стояв, як зачарований, не відриваючи погляду від дівчини, яка роздягалася. Оголівшись, Марта підійшла до хлопця і сама почала роздягати його. Він покірно покорявся всім її діям. Дівчина жестом дала зрозуміти хлопцю, що хоче, щоб він ліг на землю обличчям догори. Потім вона сіла на нього і почала робити плавні кругові рухи стегнами.

«Ну, і молодь пішла! – Подумала Інга. – Я такого не робила в їх віці.

Панна відчула себе незручно. Виходило, що вона підглядає. Жінка обережно почала вибиратися з лісу.

В цей час Марта зупинилася і запитала хлопця:

– Можна я сяду на тебе?

– Як сядеш? – поцікавився хлопець.

– Обернися і ставай на карачки, – попросила дівчина.

Парубок виконав її прохання. Марта сіла йому на спину і сказала:

– Покатай мене.

Він хотів відмовитися, але не зміг. Ноги і руки самі почали рухатися, і він побіг по кругу уздовж поляни. Дівчина, яка сиділа у нього на спині, встромила йому в плечі, довгі кігті, що раптово з’явилися у неї так, що бризнула кров. Хлопець не міг чинити опір і все швидше, і швидше бігав по поляні. Марта в цей час хрипким голосом вимовляла заклинання:

– Наказую тобі нетопориним крилом, воронячим кандуком, вовчим хвостом піднімися над землею! Корунчук, гед борончук, унгай тай туренгай! Лети.

Хлопець відірвався від землі і піднявся в повітря. В цей час подув такий вітер, що листя облітало з дерев, як восени. Марта істерично сміялася. При цьому вона кусала і дряпала хлопця, облизуючи кров, що бігла по його спини. По її обличчі було видно, що вона відчуває величезне задоволення.

Інга, почувши гучний сміх, обернулася і побігла назад до поляни. Вітер, який піднявся, розвівав її волосся, яке чіплялося за вітки. Але вона не обертала уваги на це, продовжуючи рухатися до прогалини. Коли Інга вибігла на поляну, єдине, що вона побачила – це голу дівчину, яка літала над деревами. Вона сиділа на спині голого хлопця. Через мить вони понеслися геть, і сховалися із виду.

Інга стояла посередині поляни, відкривши рот від картини, що відкрилася перед нею. Вітер стих. Місяць і зірки так спокійно виділяли своє світло на землю, неначе подібні події були для них звичайним явищем. Інга закрила рот, опам'яталася і подумала:

«Цікаво, що сотник Яворний всіх відьом з округи у себе в будинку збирає? Хто вбиває молодих хлопців зрозуміло. Незрозуміло, звідки узялася ця стерва?»

Панна Кульбас швидким кроком попрямувала додому. По дорозі вона роздумувала:

«Сама я з нею не справлюся. Кого ж узяти в помічники? Великий шум піднімати не хочеться. Петро Коцюба вже старий для таких справ. Від дяка мало толку буде. Мабуть, залишається церковний староста Федір Пріщепа. Так, здається, звуть того жартівника, що додумався перепоховати Марилю? Гаразд, потрібно поспати. Ранок покаже, завтра буде видніше. Все одно сьогодні я вже нічого не зроблю».