Читать книгу Козацьке братство. Частина 2. Гетьман Шульга - Игорь Тихоненко - Страница 12

Ігнат повернувся додому пізно вночі, батько вже спав. Мати, почувши кроки сина, вийшла в світлицю і запитала:

– Їсти будеш?

– Ні, не хочу, – відповів Головань.

– Леся, хороша дівчина. Ти її не кривдь, синок. А, може, ти одружуватися надумав? Ось була б радість нам з отцем. Ми б внуків панькалися.

– Може і одружуся, тільки не зараз. Завтра, вірніше вже сьогодні, мені їхати треба. Кошовий отаман просив не затримуватися. Думаєте, мамо, що раз розбили татар, то вже і все, відразу життя мирне настане? Як би ні так. Поки з ляхами не розберемося, життя спокійніше не буде.

– Я, синок, скільки живу, стільки і пам'ятаю, що без війни і року не проходило. І отець мій воював, і його отець, і дід його – теж воював. Мабуть, така доля України.

– Гаразд, мамо, піду, відпочину небагато. А то скоро вже в дорогу, – промовив молодий полковник і пішов спати.

Марія Іванівна не лягала відпочивати цієї ночі. Приготувала їжу синові в дорогу і сиділа в кімнаті, де відпочивав Ігнат. Їй хотілося, якомога більше побути біля сина.

«Коли ще вдасться побачитися? Не на гулянку їде», – думала вона, не відводячи очей від свого чада.

Головань встав, як тільки проспівали перші півні. Вмивався, одягнувся, поснідав і пішов в двір сідлати коня. Отець з матір’ю, мовчки, спостерігали за його зборами. До їх двору під'їхав вершник, спішився і попрямував до господарів, які стояли біля хати. Головань пізнав в ньому свого родича Дубового.

– Здрастуйте, пан полковник. Вже зібралися? Я з Вами поїду на Запоріжжя. Візьмете до себе в компанію? – у голосі Олега відчувалося переживання.

– Послухай, дядько Олег. Я чув, що ти з «оковитою» дуже дружиш? А ти знаєш, що буває на Січі за таку дружбу, особливо під час війни? – запитав Ігнат.

– Знаю, як не знати? Я через це минулого разу, звідти, ледве ноги уніс.

– Ось, ось. Якщо ти думаєш, що я зможу тебе захистити в цій справі, то ти дуже помиляєшся.

– Ти що, племінник! Я зовсім так не думав. Набридло мені без діла сидіти. Кортить у степ з хлопцями, щоб димом пороховим подихати в бою.

– Ну, дивися. Якщо так, то поїхали. Запишу тебе до себе в полк. Але, якщо зараз збрехав – не ображайся.

Батьки з увагою слухали розмову козаків, не втручаючись. Батько Голованя в душі гордився своїм сином:

«Дивися, який орел став мій козачьонок. Справжній отаман!»

Ігнат з Олегом сели на коней.

– Прощайте, Батько і мама, дай Боже, побачимося, – сказав Головань.

В цей час Марія Іванівна не витримала і розплакалася. Ігнат нахилився до неї і поцілував її. Степан Мойсейович змахнув скупу чоловічу сльозу і перехрестив виїжджаючих козаків.

На краю села, біля куща бузку, стояла Леся. Дубовой відмітив її перший і штовхнув Голованя в плече, указуючи на дівчину.

– Їдь, я наздожену, – сказав полковник і попрямував до Лесі, зліз з коня і підійшов до неї. Вона обійняла його і поцілувала.

– Розумієш, Леся, мені треба їхати., – почав говорити Ігнат.

– Мовчи, я все розумію. Як би там далі все не склалося, все одно чекатиму тебе. Я дуже рада, що все так трапилося.

Головань поцілував дівчину і вскочив в сідло. Через мить він вже наздогнав Дубового. Леся стояла на дорозі і дивилася їм услід, поки вони не перетворилися на дві чорні крапки на горизонті.

– Ну, що засумував, пан полковник, – поцікавився Олег, – нічого кращого не розвіє смута, як степовий вітер і козацька пісня. А ну, давай, хто швидше он до того яру доскакає.

І козаки рвонули прямо через поле, пришпорюючи коней. Вони мчали по степу, збиваючи уранішню росу з трави. Водяний пил піднімався в повітря і омивав обличчя хлопців. Здавалося, що вони парять над водою. У такі хвилини стає зрозумілим, чому степ порівнюють з морем і називають безкрайнім. Свіжий польовий вітер здув з серця смуток розставання. У яру козаки, притримавши коней, перейшли на крок. Олег заспівав:

Ігнат підхопив пісню:

Звуки пісні змішувалися з голосами птахів і розстилалися над степом. Червона смуга неба над горизонтом перетворилася на сліпучий оранжевий диск, який піднявся над землею і повис в повітрі.