Читать книгу Лють - Карін Слотер - Страница 3

6 лютого 2006 року

Після повернення з Перської затоки Майкла мучили кошмари. Щойно він заплющував очі, бачив кулі, що мчали на нього, руки й ноги, відірвані у вибухах бомб, дітей, які бігли дорогою й кричали, кличучи маму. Майкл знав, де їхні матері. Він безпорадно стояв і дивився, як жінки розпачливо стукали в зачинені вікна школи, намагаючись врятуватися й згораючи живцем у полум’ї підірваної гранати.

Тепер його переслідувала Аліша Монро. Жінка без язика на сходах будинку супроводжувала його додому, несучи з собою якусь магію в його сни, тож уві сні тепер Майкл гнався за нею сходами, Майкл силоміць повертав її на сходовий майданчик і розрізав навпіл. Вона відбивалася, і він відчував, як її довгі червоні нігті впинаються йому в шкіру, душать його. Він не міг дихати. Роздирав собі горло, віддирав її руки, щоб вона припинила його душити. Майкл прокинувся з таким гучним криком, що Джина підірвалася в ліжку й сіла, притискаючи ковдру до грудей, наче боялася, що до них у спальню вскочив маніяк.

– Господи, Майкле, – видихнула вона, тримаючись за серце. – Ти мене до смерті налякав.

Він простягнув руку до склянки з водою, що стояла на тумбочці біля ліжка, і жадібно пив, прагнучи загасити пожежу, яка палала в горлі, і проливаючи воду собі на груди.

– Любий? – Джина торкнулася пучками пальців його шиї. – Що це таке?

Майкл відчув, як пече шкіра на шиї, і приклав пальці до того місця, звідки йшло це відчуття. На шкірі був поріз, і коли Майкл встав з ліжка, щоб подивитися у дзеркало над туалетним столиком, то побачив, що зі свіжої подряпини сочиться кров.

Дружина підійшла й стала біля нього.

– Ти подряпався уві сні?

– Не знаю. – Але він добре знав. Досі не міг нормально дихати через той сон.

Джина взяла його за руку і зморщила носа, підносячи її собі до рота. Якусь секунду він думав, що вона її поцілує, але натомість вона запитала:

– Чому від тебе пахне хлоркою?

Він намагався відмитися від того липкого смороду, який чіпляється, коли перебуваєш поряд із трупом. Але дружині Майкл цього не сказав, не хотів починати цієї розмови. Він примружився, дивлячись на годинник, і запитав:

– Котра тепер?

– Чорт, – простогнала вона, відпускаючи його руку. – Уже час вдягатися. За дві години починається моя зміна.

Майкл узяв будильник, щоб подивитися самому. Шоста тридцять. Пропрацювавши на місці злочину, перевернувши догори дриґом квартиру покійної й оформивши всі документи, він спав лише чотири години.

Увімкнувся душ, забурчали в стінах труби, коли ними пішла гаряча вода з обігрівача. Майкл зайшов у ванну й побачив, як Джина скидає нічну сорочку.

– Тім уже встав, – сказала вона, знімаючи трусики. – Піди подивися, щоб він чогось не накоїв.

Майкл прихилився до стіни, милуючись її пласким животом і м’язами на руці, що випиналися, коли вона розпускала волосся.

– З ним усе добре.

Помітивши, що він її роздивляється, Джина промовисто на нього подивилася.

– Піди глянь, як він.

Майкл мимоволі всміхнувся. Її груди зберегли пружність після народження Тіма, і Майклів рот мало не наповнювався слиною, коли він на них дивився.

– Подзвони на роботу й скажи, що захворіла.

– Аякже.

– Подивимося кіно, цілуватимемося на канапі. – Він помовчав, потім обережно спитав: – Пам’ятаєш, як ми годинами просто цілувалися? – Господи, ось уже багато місяців він не отримував нічого, крім хіба що скупого дзьобання в щоку. – Джино, нумо, поцілуймося, як тоді. Більше нічого. Просто поцілуймося.

– Майкле. – Джина нахилилася перевірити, чи не занадто гаряча вода, і зайшла в душову кабіну. – Годі витріщатися на мене, наче я хвойда, і піди подивись, як там твій син.

Вона зачинила дверцята кабіни, і він ще цілу хвилину чекав, дивлячись на її силует за склом і думаючи про те, коли саме в їхніх стосунках усе пішло шкереберть.

Із Джиною він познайомився незадовго до того, як його підрозділ відправили в Перську затоку. Ніхто не думав там про поранення, але Майкл і його товариші відірвалися на повну, намагаючись узяти від життя якомога більше, перш ніж їх перекинуть у пустелю. Еллен Маккаллем була мініатюрною фарбованою білявкою, не надто розумною – саме такою, яку хотілося згадувати, коли застрягнеш у брудному, вкритому кіркою піску наметі за мільйон миль від дому, й розповідати хлопцям, що залишив удома дівчину, яка може засмоктати всю шкіру з дивана.

Більшу частину тижня, що лишався до від’їзду, Майкл намагався залізти під спідницю до Еллен, коли його зацапала Джина, її двоюрідна сестра. Вона добряче вичортувала Майкла за те, що він чіпляється до її улюбленої молодшенької кузини, але через кілька днів, коли відбув на війну, то думав уже про Джину: її кучеряве каштанове волосся, витончені риси обличчя, звабливий вигин дупки. Він написав їй, і, на його подив, вона відповіла. Спочатку сердито, та згодом трохи подобрішала, стала майже люб’язною. Він був у Кувейті, буцімто підтримуючи мир, коли якийсь дурнуватий підліток, що бавився з пістолетом, ненароком стрельнув йому в ногу. Стрілець з малого був паскудний, проте рана ніяк не загоювалася. Коли Майкла відправили на базу в Німеччину, щоб прооперувати, першою, кому він зателефонував, була Джина.

Вони побралися через тиждень після його звільнення з армії. А минуло два тижні, і він записався в лави поліцейських в управління поліції Атланти. Джина закінчила школу медсестер при баптистському коледжі штату Джорджія і влаштувалася на хорошу роботу в лікарні імені Кроуфорда Лонґа. Через два роки вона перейшла у лікарню Підмонт, де платили більше. Майкл отримав золоту відзнаку і підвищення – з патрульного в Ґрейді його перевели до відділу моралі, з відповідним підвищенням зарплатні. Їхнє життя складалося краще, ніж Майкл коли-небудь мріяв. Вони купили будинок на півночі Атланти, почали відкладати гроші на чорний день, планували народити дитину чи двох дітей, щоб стати справжньою сім’єю. Потім з’явився Тім.

Він був тихим немовлям, але в його великих блакитних оченятах Майкл бачив іскорку. Пригортаючи Тіма до себе вперше, він відчув, наче тримає в руках своє серце. Те, що з малюком щось негаразд, першою помітила Барбара, Джинина мати. Він ніколи не плакав. Не вступав у контакт. Годинами міг сидіти, втупившись у стіну. Майкл боровся за нього щосили, проте лікар підтвердив підозри Барбари. На якомусь етапі Джининої вагітності Тіму забракло кисню. Його мозок не розвиватиметься, назавжди залишиться мозком шестирічної дитини. Вони не знали, чому і як, проте так сталося.

Майкл завжди недолюблював Барбару, а після Тімового діагнозу люто її зненавидів. Нічого особливого в цьому не було (у чоловіків заведено ненавидіти тещ), але вона завжди вважала, що її дочка могла знайти собі когось кращого, і тепер вину за проблеми з Тімом покладала на Майкла. Вона була якоюсь релігійною фанатичкою, готовою добачити найменшу порошинку в чужому оці та впритул не помічати колоди у своєму. Для неї склянка була не просто наполовину порожня: склянка була наполовину порожня, і за це вони всі горітимуть у пеклі.

– Тіме? – погукав Майкл, обходячи будинок і дорогою натягаючи на себе футболку. – Синку, ти де?

З-за канапи долинуло хихотіння, проте Майкл удав, що нічого не почув, і пішов далі, у кухню.

– Де ж це наш Тім? – запитав він, помічаючи, що його син розсипав по всьому столі цілу пачку пластівців «Чиріоз».[2]

Тімова синя миска була по вінця повна молока, і перед внутрішнім зором Майкла на мить промайнула картина: червоний-червоний рот Аліші Монро, наповнений її кров’ю.

– Гав! – крикнув Тім, хапаючи Майкла обома руками ззаду за пояс.

Майкл перелякано сіпнувся, хоча Тім робив це практично щоранку. Серце важко гупало в грудях, коли він взяв сина на руки. Тіму було вже вісім років, заважкий, щоб брати на руки, проте Майклу дуже хотілося це зробити. Він погладив синів чубчик.

– Тобі добре спалося, маленький?

Тім кивнув, ухиляючись від Майклової руки і штовхаючи батька в плече, щоб поставив на землю.

– Поприбираймо цей гармидер, поки Ба-Ба не прийшла, – запропонував він, згрібаючи пластівці в долоню і вкидаючи їх назад у коробку.

Барбара приходила в робочі дні, щоб глядіти Тіма. Вона водила його в школу, забирала зі школи, перевіряла, чи він пообідав і чи виконав домашні завдання. Загалом проводила з ним більше часу, ніж Майкл чи Джина, та особливого вибору вони не мали.

– Ба-Ба не сподобається цей безлад, – сказав Майкл.

– Угу, – погодився Тім.

Він сидів на столі, підібгавши під себе ноги. Ширінка штанів його піжами зі Спайдерменом була розстібнута.

– Друзяко, заховай своє хазяйство, – зробив сину зауваження Майкл, і на нього накотила хвиля смутку, поки він дивився, як Тім незграбно вовтузиться з ґудзиками. Та він відігнав від себе сумні думки.

Майкл був єдиною дитиною у батьків, тож його балували, як могли. Коли з’явився Тім, він не знав нічого про догляд за немовлятами. Поміняти йому підгузок було чимось соромітним – це треба зробити якнайшвидше і поменше доторків. А тепер Майкл думав тільки про те, що за кілька років Тім досягне підліткового віку. Його тіло ростиме, змінюватиметься, хлопчик поволі перетвориться на чоловіка, та розум так ніколи й не наздожене тіло. Він ніколи не дізнається, як воно – кохатися з жінкою, як скористатися знаряддям, яке дав йому Бог, щоб давати насолоду іншій людині. Він ніколи не матиме власних дітей. Тім ніколи не зазнає радощів і щему в серці від батьківства.

– Хто це тут насмітив? – запитала Джина. Вона зайшла в кухню, вбрана у блакитний шовковий халат, який подарував їй Майкл на Різдво, із закрученим банним рушником на голові. – Це ти насмітив, га? – жартома насварила вона Тіма, взяла його за підборіддя і поцілувала в губи. – Ба-Ба це не сподобається.

Майкл потай підозрював, що його дитина просто не здатна називати Барбару бабусею, як вона того хотіла.

Тім узявся допомагати в прибиранні, та тільки ще більше насмітив.

– Ой-ой. – Він опустився на коліна і став визбирувати кружальця «Чиріоз» по одному, голосно їх рахуючи і віддаючи матері.

– Ти хоч сьогодні ввечері прийдеш раніше? – спитала Джина.

– Я ж тобі казав, у мене справа.

– У барі? – поцікавилася вона, і він повернувся до неї спиною, щоб витягнути з шафки кілька чашок.

Минулого вечора він був надто заведений, щоб одразу йти додому. Лео запропонував перехилити по чарчині, обговорити справу, й Майкл ухопився за цю пропозицію, щоб мати виправдання закинутися кількома бурбонами й зняти стрес від побаченого.

– Одинадцять… – лічив Тім. – Дванадцять…

– Від тебе тхне, як од попільнички, – зауважила Джина.

– Я не курив.

– А я не сказала, що курив. – Вона вкинула жменю пластівців у коробку і простягнула сину руку за наступною порцією.

– Чотирнадцять… – продовжував Тім.

– Мені потрібен був час. – Майкл розлив каву в чашки. – Лео хотів поговорити про справу.

– Лео хотів мати привід нажертися до всирачки.

– Ой-ой, – проспівав Тім.

– Пробач, маленький, – перепросила Джина сина, а тоді сказала вже значно м’якшим тоном: – Ти пропустив число. Куди поділося тринадцять?

Тім стенув плечима. Поки що він міг лічити лише до двадцяти восьми, та Джина завжди дбала про те, щоб він жодної цифри не пропускав.

– Іди вдягнися, Ба-Ба скоро прийде, – сказала вона сину.

Тім підвівся і пострибав геть з кухні, перестрибуючи з однієї ноги на іншу.

Джина вкинула пластівці в коробку і зі стогоном сіла. На цих вихідних вона відпрацювала подвійну зміну, щоб заробити трохи більше грошей. День ще навіть не почався, а вигляд у неї вже був геть змучений.

– Важке чергування? – запитав Майкл.

Вона сьорбнула кави й подивилася на нього крізь пару, що курилася над чашкою.

– Мені потрібні гроші на нового логопеда.

Майкл зітхнув і прихилився до стола. Попередній логопед лікувала Тіма, як могла. Малому потрібен був хороший фахівець, а хороші фахівці не входили у програму обов’язкового державного страхування.

– П’ятсот доларів, – сказала Джина. – Цього б вистачило до кінця місяця.

– Господи. – Майкл потер очі пальцями, відчуваючи наближення головного болю. Йому згадалися «БМВ» і «лінкольн», які він учора бачив біля будинку в Ґрейді. За гроші, на які було куплено ті машини, Тіма можна було б зводити до п’ятдесятьох хороших логопедів.

– Візьми з заощаджень, – сказав він.

Вона зневажливо пирхнула від сміху.

– Яких заощаджень?

Різдво. Вони витрусили всі відкладені гроші на Різдво.

– Я попрошу в лікарні ще одну зміну. – Вона підняла руку, попереджаючи його протест. – У нього має бути все найкраще.

– У нього має бути мати.

– А як щодо твоєї матері? – відбила вона.

Майкл міцно стиснув зуби, і на його обличчі з’явився затятий вираз.

– Я більше ні цента в неї не попрошу.

Вона поставила чашку на стіл, так грюкнувши, що кава вихлюпнулася на руку. Майкл не мав ані шансу на перемогу в цій суперечці – він знав, бо за останні п’ять років ця розмова відбувалася між ними мало не щотижня. Він працював понаднормово, намагаючись заробити більше, щоб у Тіма було все необхідне. Джина двічі на місяць відпрацьовувала зміни у вихідні, але щодо її роботи у свята Майкл був непохитний: у жодному разі. Він майже її не бачив. Іноді йому здавалося, що такий був її задум. Вони більше не були подружжям – вони стали партнерами, неприбутковою корпорацією, яка працювала задля покращення Тімового здоров’я. Майкл уже не пригадував, коли в них востаннє був секс.

– Учора ввечері дзвонила Синтія, – сказала Джина. Їхня розбещена сусідка. – У неї там дошка від підлоги відстала чи щось таке.

– Дошка відстала? – повторив він. – А де Філ?

Джина сперлася долонями на стіл і встала.

– У Ботсвані. Блін, Майкле, я не знаю. Вона спитала, чи зможеш ти її полагодити, і я сказала, що зможеш.

– А зі мною порадитися ти не могла?

– Хочеш – роби, не хочеш – не роби, – відрізала дружина, рвучко виливаючи недопиту каву в раковину. – Мені час вдягатися на роботу.

Він провів її поглядом до коридору. Такими були всі їхні ранки: Тім створював безлад, потім вони разом прибирали і спалахувала суперечка про якісь дурні поломки. Для повного щастя от-от мала приїхати Барбара. Майкл не сумнівався, що теща неодмінно знайде, на що поскаржитися: хай то біль у спині, мізерна сума чеку соціального страхування чи те, що він нагородив її розумово відсталим онуком. Останнім часом у неї з’явилася нова фішка: чіпляти на холодильник статті про синдром війни у Перській затоці – прозорий натяк на те, що Майкл в Іраку скоїв щось жахливе і за це на голови її рідних пала ця кара.

Майкл пішов у спальню і швидко вдягнувся. Душ він не приймав, щоб не йти у ванну і знову не зустрічатися з Джиною. Він побачив, що на під’їзну доріжку заїжджає Барбарина «тойота», і витяг з ящика для інструментів молоток. Потім прокрався через чорний хід, поки Барбара заходила через парадний.

Частина сітчастої огорожі навколо заднього подвір’я провалилася, бо під час останньої хуртовини на неї впало дерево, але грошей на те, щоб її полагодити, не було. Він перестрибнув через поламану секцію, обережно, щоб не зачепитися холошею штанів за погнутий метал і не впасти лицем додолу. Вдруге.

Він постукав у задні двері й зазирнув у вікно, чекаючи, коли Синтія відчинить. Та вона не квапилася: повільно йшла коридором у коротенькому ляльковому халатику, такому відкритому, що під ним було видно топик і стрінґи. Усе було біле, майже прозоре. Майкл подумав, де це носить Філа. Якби Джина відчинила Філу в такому вбранні, Майкл убив би її, не роздумуючи.

Повільно відмикаючи двері, Синтія нахилилася вперед і трохи оголила груди. Її довге біляве волосся впало на обличчя. Виріз у топику був такий низький, що Майклу було видно кінчики її рожевих пиптиків.

Майкл зважив у руці молоток, відчуваючи, як у голові народжується електричне дзижчання. Він повинен був розвернутися й піти, нехай сама лагодить свою дошку. Чорт, і цей Філ, мав він хоч колись приходити додому! Нехай би прийшов тепер.

Синтія відчинила двері й осяяла його усмішкою.

– Привіт, сусіде.

– Де Філ?

– В Індіанаполісі. – Вона демонстративно прикрила ротика рукою, наче позіхала від нудьги. – Продає гумові панчохи народу, щоб забезпечити мені стильне життя, до якого я звикла.

– Авжеж.

Він зиркнув понад її плечем. Кухня була схожа на свинарник. Раковина завалена тарілками з засохлою їжею, скрізь коробки з-під піцци, недопалки вивалювалися з переповнених попільничок. У склянці з помаранчевим соком (начебто) росла цвіль.

– Джина сказала, у тебе дошка відстала.

Вона хитро, по-котячому всміхнулася.

– Її треба підтягти.

Майкл поклав молоток.

– Навіщо ти їй подзвонила?

– Сусіди мають допомагати одне одному, – сказала вона тоном «це ж так просто». – Ти обіцяв Філу, що подбаєш про мене, поки його не буде вдома.

Філ мав на увазі інше.

Синтія взяла його за комір сорочки й затягла в дім.

– У тебе дуже напружений вигляд.

– Я більше не можу це робити.

– А що ти робиш? – Вона підтягнула його ближче до себе.

Він думав про Джину, про те, що вона більше й не дивиться в його бік, про те, як боляче було, коли вона його відштовхувала.

– Просто не можу.

Її рука щільно притислася спереду до його штанів.

– А мені здається, ще й як можеш.

Майкл затамував дух, його погляд помандрував вигином її маленьких грудей до тугих сосків. Він відчував, що мимохіть облизує губи, і думав, як приємно буде припасти до цих грудей ротом.

Вона розстебнула йому ширінку і ковзнула рукою всередину.

– Тобі подобається? – спитала, водячи великим пальцем по колу.

– Господи, – видихнув він крізь зуби. – Так.

* * *

Газета «Декатур-сіті обсервер», 19 червня 1985 року

У справі Фінні розшукуються свідки

Поліція просить озватися всіх, кому бодай щось відомо про вбивство Мері-Еліс Фінні. Минулої неділі дівчину знайшли вбитою в її будинку в Декатурі. На прес-конференції начальник поліції Гарольд Воллер повідомив, що того вечора Мері-Еліс ходила в торговельний центр на Ленокс-сквер, потім відвідала вечірку в сусідів у Декатурі. Востаннє п’ятнадцятирічну дівчину бачили, коли вона йшла з вечірки з незнайомцем. Усіх, хто бачив дівчину чи має інформацію про незнайомця, просять зателефонувати у поліційний відділок округи Дікеб. Родина відмовилася давати інтерв’ю, але в офіційній заяві Пол Фінні, заступник окружного прокурора округи Дікеб і батько вбитої, попросив не тривожити сім’ю розпитуваннями. Джерела, близькі до слідства, повідомляють, що мертвою дівчину знайшла Саллі Фінні, коли зайшла до неї розбудити перед відвідинами церкви.