Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 17

Таємні культи належать до найважливіших ритуалів ініціацій Стародавньої Греції. У вузькому розумінні терміном «mystéria» позначаються святкування, що відбувалися в Елефсіні на честь Деметри та її дочки Кори. Однак, починаючи вже від V ст. до н. е., греки вживали термін «містерії» також стосовно інших культів, котрі вважалися дотичними до того ж типу, наприклад, культу Богині-Матері та культу Діоніса. Тому, хто брав участь у цих ритуалах, пропонувалося вступити до закритої групи посвячених у культ певного божества задля того, аби досягти значних благ у цьому або у потойбічному житті.

Грецьке слово mystéria вказує на абсолютну таємничість втілення цих ритуалів: воно натякає на те, що той, хто бере в них участь, має в буквальному розумінні тримати рота на замку (myéin), тобто не розголошувати, що він там бачив і робив. Саме тому церемонії посвячення відбувалися часто вночі у замкненому просторі або за містом, у будь-якому разі приховано від сторонніх очей. Греки часто позначали зміст цих церемоній терміном apórrheta або árrheta, що означало, відповідно, «те, про що заборонено говорити» та «те, про що говорити не можна».

Отже, у вузькому розумінні термін Mystéria позначає свято, що відбувалося у вересні та жовтні в місті Елефсіні поблизу Афін на честь Деметри та її дочки Персефони, котру звали Корою («дівчинкою»). Вважалося, що Елефсінські ритуали започаткувала сама Деметра, аби дарувати людям надію на потойбічне життя. Багатство сільського господарства та перспектива щасливого життя у потойбічному світі були саме тими очікуваннями, завдяки яким виникли ритуали на честь двох богинь.

За свідченнями давніх джерел, Елефсінські ініціації передбачали потужний емоційний досвід. Під час тривалого та складного перебігу містерій той, хто проходив ініціацію, був покликаний пройти слідами двох богинь, спочатку переживши жалобу та тугу Деметри через те, що її дочка була викрадена Аїдом, а потім радість через її знаходження.

На першому етапі ритуалів випробовуваних збирали на агорі та запрошували очиститися шляхом омовіння в морі разом із поросям, котре потім приносили в жертву та з’їдали. Від цього моменту випробовуваних позбавляли їжі, а згодом вони пішки разом з іншими йшли до Елефсіна. По прибутті до святилища їхній пост закінчувався споживанням напою на базі ячменя та м’яти, що мав назву kykéon; саме їм Деметра завершила свою жалобу. Того ж вечора розпочинався центральний ритуал містерій, epoptéia («бачення», «просвітління»). Відтоді все відбувалося в цілковитій таємниці. Античні джерела, однак, одностайні стосовно трьох елементів. Передусім той, хто проходить ініціацію, має витримати прохід темрявою до світла, що, ймовірно, символізує, як мати шукала Кору та знайшла її. Далі він бачить священні речі, покладені в кошик, мабуть, колосся, а після того, як пережито досвід смерті та жалоби, оголошується народження.

Тимчасом як Елефсінські містерії мали характер престижного місцевого культуру, містерії на честь Діоніса, здається, були більш поширені та демонстрували надзвичайно велике розмаїття. Однією з форм їх святкування, властивою саме цьому богові, був екстатичний культ, котрий вшановувався переважно (але не лише) жінками. Усі, хто бере в них участь, піддаються манії, певній форми зміни психіки, що досягається в результаті оволодіння часткою бога. Тому учасників діонісійських ритуалів називали менадами (menádes).

Для позначення жінок, що мають владу над божественною силою, використовувався й інший термін, bakchai (вакханки). Це позначення було тісно пов’язане з одним із епітетів Діоніса, Bákchos (Вакх, Бахус), чиє значення залишається невідомим. Діонісійська mania змушує жінок залишати міста та втікати поза межі міських просторів, переважно в гори. Там вони беруть участь у шалених ритуальних танцях, аж поки не досягнуть стану галюцинаторного trance (екстазу), описуваного як момент найвищої радості. Кульмінацією подібного екстатичного стану виступає ритуал sparagmós, що передбачає вбивство та розчленування молодої тварини з подальшим споживанням її сирого м’яса. Менадизм практикували групи жінок, яких називали «тіасосами», під час специфічних свят на честь Діоніса.

Серед різноманіття діонісійських культів в античності, поза сумнівами, помітне місце посідає орфізм. Ця назва походить від імені його міфічного засновника – Орфея, сина бога Аполлона. Для античного світу Орфей передусім є поетом та музикантом, проте саме він став організатором систематичного вшанування культу Діоніса. Поеми, які приписуються Орфею, базуються на специфічному баченні міфу про Діоніса: цього бога, сина Персефони та Зевса, Титани вбили ще дитиною, розчленувавши його та з’ївши. Зевс за це вразив їх блискавкою, а з їхнього попелу, що змішався з рештками бога, й народилося людство, відтак, від самих своїх витоків заплямоване цим вбивством. У такому контексті практикувати ритуали на вшанування Діоніса певним чином означає «спокутувати» провину людей перед богинею Персефоною. Відтак, тема очищення в орфічних культових практиках набуває центрального значення разом з поняттям метемпсихозу, тобто віри у те, що душа після смерті реінкарнується в новому тілі. Власне тому шанувальники орфічного культу й утримувалися від споживання не тільки м’яса та яєць, а й бобів та вина, так само, як і послідовники Піфагора. Кінцевою метою посвячених було вийти з циклу реінкарнацій та здобути щасливе буття у потойбіччі неподалік богів.

* * *