Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 23

Як Анаксагор, так й атомісти, вважали явища відображенням реальності, що перебуває в їхній основі, більш автентичної, але невидимої: в одному випадку є «зерна», у другому – атоми та пустота, які є принципами, що насправді існують і визначають, відповідно до їхнього змісту та різних можливостей комбінації, характерні риси об’єктів сприйняття.

На цьому підґрунті Анаксагор конструює перше формулювання принципу інференції (тобто логічного правила виводити одне твердження з іншого) від видимого до невидимого («речі, які постають, є лише візією – проявом – того, що ми не бачимо», 59, В, 21a, DK) та наголошує, що люди відрізняються від тварин саме здатністю завдяки пам’яті перетворювати чуттєвий досвід у знання (sophía) та майстерність (téchne).

Водночас Демокріт уперше чітко описав певний рівень об’єктивної реальності, позбавляючи чуттєві якості (які ще належали як до елементів Емпедокла, так і до «зерен» Анаксагора) об’єктивного існування та зводячи їх до вторинного результату зіткнення між суб’єктом і атомами, що відірвалися від поверхні речей та залишають образи на органах чуття. На цьому шляху вони зазнають змін з боку як навколишнього середовища, так і того, хто сприймає.

Отже, Демокріт розрізняє дві форми знання: нижчу (так зване темне знання), що надається почуттями, та «справжню», або «автентичну», форму, що сягає туди, куди першому не вдається. Слід зауважити, що чуттєве сприйняття Демокріт назвав «знанням»: іншими, словами, він надавав йому певний ступінь істинності, у тому обсязі, в якому воно постачає корисні дані для розуміння реальності атомів і пустоти. У цьому аспекті Демокріт приєднується до Анаксагора, оскільки обидва вони вважають, що від способу, яким речі постають перед почуттями, може залежати ідея про нижчі структури.