Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 22

В останні десятиліття V ст. до н. е. дослідження природи, здається, відходять від «класичних» координат, позначених іонійською філософією, від роздумів стосовно космічного порядку, що сам себе узаконював. Виникають нові теми для осмислення й ускладнюються ідеї, які тяжіють до зосередження навколо двох протилежних теоретичних варіантів: до телеології, тобто пояснення природних явищ у зв’язку з кінцевою метою, до якої вони прагнуть, і механіцизму, тобто до теорії, що описує природні явища на підставі законів чистої механіки. Серед прихильників відверто механістичних фізичних теорій є й атомісти. З-поміж тих, хто заклав фундамент атомістичної системи, міг бути Левкіпп (V ст. до н. е.) з Абдер у Фракії. Проте ми знаємо про нього дуже мало, і водночас ми обізнані набагато краще в теоріях його учня Демокріта (близько 460–370 рр. до н. е.), також з Абдер (переказують, що він багато подорожував та, відвідавши Афіни, затримався там на нетривалий час). Демокрітові ми зобов’язані розробленням комплексної теорії, що охоплює космологію та інші царини, зокрема гносеологію та етику. У підґрунті його атомістичної теорії та фундаментальних складових природного світу перебувають неподільні матеріальні цілісності, або «атоми» (átomos грецькою дослівно означає «те, що не поділяється») і пустота, яка описується як дещо, що «не існує», а її функція полягає у відокремленні атомів один від одного.

Усі атоми складаються з одної й тої самої матерії, що рівною мірою не визначена. Вони відрізняються один від одного лише за формою (яку супроводжує розмір), місцем розташування та позицією щодо інших сполучень. Будучи нескінченними за кількістю, вони рухаються у пустоті, яка також є нескінченною, під впливом простого імпульсу взаємних зіткнень. Варто зауважити, що припущення стосовно пустоти і нескінченності є унікальним у панорамі античного мислення. Зіткнення між атомами породжують різні комбінації, які визначають різні об’єкти чуттєвого досвіду: лише ці останні є предметами, що створюються та розчиняються, тоді як атоми за їхньою власною природою є незмінними.

У тексті Левкіппа стверджується, що ніщо не відбувається даремно та всьому можна дати пояснення, розкриваючи їхню причину (lógos). Цей lógos, утім, для Левкіппа ніяк не пов’язаний із принципом розумності, оскільки він додає, що все відбувається за необхідністю.

Це стосується пояснення природних подій як необхідних процесів: рух атомів насправді не є невпорядкованим, вони швидше скупчуються відповідно до визначених тенденцій, наприклад, подібні (за величиною та формою) атоми поєднуються з подібними.

У такому плані «випадок» може бути представлений і як відсутність мети: за Демокрітом, чоловіки, говорячи про «випадок» (týche), радше маскують за цим словом власну необізнаність у детерміністській структурованості космосу. Пізньосередньовічна філософська думка, що зосередилася на Дантовому образі Демокріта як того, «хто вважав світ випадковим», відтак, виявилася оманливою: у баченні атомістів більшої справедливості набуває сучасна наука, що долає механістичні настанови.