Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 37

02. Філософ: народження та ствердження інтелектуального ремесла
2. Сократ. Карлотта Капуччіно
2.5. «Утім, вже час іти…»

Оглавление

Сучасний американський філософ Робер Нозік пише: «Не завжди смерть означає завершення життя у певних зовнішніх для нього рамках; інколи існує певна частина, яка продовжує історію знаменним чином. У випадку Сократа, Авраама Лінкольна, Жанни д’Арк, Ісуса та Юлія Цезаря смерть була останнім епізодом їхнього життя, а не просто певним кінцем, і ми можемо думати про їхні життя на продовження тих безсмертних смертей» (Robert Nozick, La vita pensata, 2004, p. 22).

Смерть Сократа є подією, що зробила його життя безсмертним. Коли ще на «ранньому світанку» його у в’язниці відвідав друг Критон, Сократові ще снився сон: перед ним з’явилася одягнена у біле жінка й сказала: «Через три дні ти приєднаєшся до Фтії, родючої землі». У Сократа не було жодних сумнівів стосовно значення сновидіння: після довгого місяця очікування бог хоче поінформувати його про те, що через три дні він помре; й цьому тлумаченню божественного сну було суджено збутися.

Вибір, який йому залишався, стосувався не можливості зберегти власне життя, прийнявши план втечі від друга, а тільки способу, яким померти. Залишаючись на своєму місці в очікуванні, коли буде виконано смертний вирок, Сократ зробив таку смерть вінцем свого філософського життя; життя в навчанні жити добре, тобто зі справедливістю та гідністю, але передусім життя, за якого дії та поведінки узгоджувалися з думками аж до їхніх крайніх проявів, а думки постійно підлягали перевірці аж допоки не буде отримано результати, найкращі з можливих для людини. Якщо під час процесу він відмовився би він цінностей того життя, що «перевірялося», Сократ вижив би, проте ціною піклування про власну душу, чому присвятив усе життя; його вибір «говорити прямо», незважаючи на небезпеки, що його супроводжували (parresía), є, навпаки, мужньою клятвою, що перевернула його життя. Подібним чином втеча з ув’язнення порушила би закони Афін, із якими він як громадянин уклав мовчазну угоду, ніколи не вступаючи в дискусію. Вибір залишитися демонструє його повну відданість, однак, не поділяючи вироку тих, хто здійснював над ним суд. Сократ є, таким чином, зразком морального узгодження та героєм мислення: його життя було б іншим, якби смерть не стала такою, якою стала.

Сновидіння, яке відкриває сцену в діалозі Платона «Критон» демонструє поведінку філософа перед обличчям смерті. В «Апології» Сократ заявляє, що не знає, чи смерть є благом або ні, і його останні слова це підтверджують: «Утім, уже час іти (allà gar ede ora apiénai), мені – вмирати, а вам – жити: хто з нас іде до кращого, незрозуміло, усіх нас веде бог» (42а). Однак існують істотні підстави для того, аби сподіватися, що це благо, оскільки демонічний знак не заперечував, що він звернувся до суду в день судового процесу; із двох одне: або смерть означає не бути нічим і не відчувати більше жодних почуттів, як під час тривалого й солодкого сну без сновидінь, або це перехід та переселення душі звідси в інше місце, де, якщо говорять правду, вона зустріне душі інших мертвих та зможе вести бесіду з такими видатними розумами, як Гомер і Одіссей.

Хоч яке б із цих двох тверджень було істинним, смерть для Сократа є благом та «родючим ґрунтом». Фтія, що у Фессалії, є місцем народження Ахілла, й рішення повернутися туди, покинувши війну, збереже фізичне життя, але позбавить честі та слави. Так і в долі Сократа, що схрестилася з ним, смерть постає родючим осередком, зберігаючи смисл його життя, прожитого у служінні філософії; водночас продовження життя через людське боягузтво накинуло б непоборну тінь на саме це життя. Це є останнім, крайнім характерним проявом його atopía.

Вибір на користь смерті є благом для Сократа, оскільки в цілому увінчує благо людини в житті, яке пройшло перевірку: отже, felix Socrates, – як було сказано про нього, оскільки існує узгодження між думками та життям, що приносить щастя. Це є благом і для філософії, оскільки таким чином життя Сократа й праці Платона змогли зробити одне одного безсмертними.

Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Подняться наверх