Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 30

Продік народився на острові Кеос, можливо, бл. 460 р до н. е.; він кілька разів бував у Афінах у ролі посланника. Він займався філософією природи та антропології, уклавши тексти «Про природу» та «Про природу людини»; крім того, він займався теологією й передусім аналізом мовлення. Його послідовниками були такі діячі, як Ферамен, Еврипід, Фукідід та Ісократ.

Метод лінгвістичного аналізу, який практикував Продік та завдяки якому він став особливо знаменитим, структурується у двох моментах. Перший представлений аналізом семантичного змісту термінів, призначених для встановлення так званої правильності назв (orthótes ton onómaton). Подібна вправа відповідає на запитання: «Що означає х?», де х час від часу становить об’єкт аналізу, й подібна процедуру добре ілюструє відповідний пасаж із діалогу «Евтідем» Платона (84 А 16 DK). Значення цього полягає безпосередньо в тому, що в цьому акті деномінації здійснюється ідеальне зіставлення між «назвою» та «річчю», що вважається пов’язаною з нею. Необхідність визначити безпосередній зміст певної назви пов’язана з виявленням багатозначності термінів та необхідністю зменшити її, звідки випливає захист зв’язку, що для Продіка є обов’язково взаємно однозначним, між назвою і річчю. Цей принцип особливо дієвий для «поділу назв» (diáiresis ton onómaton), спрямованого на встановлення різниці між нею та синонімічними термінами, впорядковуючи їх у два взаємно протилежні класи. Подібний поділ відповідає на запитання: «У чому, в якому сенсі х відрізняється від у?». Отже, йдеться про виконані у формі словника семантичні описи, спрямовані на виявлення характерних властивостей семем (мінімальних одиниць мовлення), що визначаються, припускаючи ідею об’єктивного, а не умовного, смислу назв. Висвітлюючи вірогідну полісемію «назв» (ónoma), Продік інтерпретує її як прості коливання onomázein, які необхідно, втім, виправляти; підкреслюючи цей феномен, він має втрутитися до царини суто нормативного забезпечення, спрямованого на фіксацію за однією річчю лише одної назви, що їй відповідає. У загальному лінгвістичному вжитку, таким чином, має відбутися перегляд номенклатури, спрямований на уникнення наявної множинності значень термінів.

Ми знаємо дуже мало про природничі студії Продіка; його волюнтаристська та раціоналістична етика, яка протистоїть гедонізму, орієнтована, втім, на здобуття чеснот, що розуміються також як результат «зусилля», викладена у славетній апології «Геракл на роздоріжжі», частині роботи «Часи» (Hórai), що дійшла у переказі Ксенофонта. Ми поінформовані також щодо його теорії походження віри в богів, що пояснюється в історико-генетичному дусі та є передусім утилітаристською, оскільки Продік стверджує, що сили природи були піднесені першими людьми до рангу божеств (B 5 DK).

Ця теорія, інтерпретована Секстом Емпіриком як еквівалент справжнього відкритого визнання атеїзму, поєднується з тим, що Продік визнає існування певного життєдайного елементу (to zotikón, див., напр., у: Епіфаній, В 5 DK), втіленням якого є чотири елементи, Сонце і Місяць, що послідовно обожнюються. Отже, ми перебуваємо в царині евристичного раціоналізму, котрий у типово софістичній схемі поєднується з оригінальною інтерпретацією елементів філософії природи та з редукцією релігії до натуралістичної її форми.