Читать книгу Історія філософії. Античність та Середньовіччя - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 8

01. Зародження філософської думки
2. Народження богів та світового порядку. Габріела Піронті
2.1. Від космогонії до «міфу про спадковість»

Оглавление

У своєму викладі витоків всесвіту та історії безсмертя Гесіод не бере на себе клопіт зібрати разом і систематизувати різні традиції, а вдається до діахронії, описуючи наявний славетний порядок, налагоджений Зевсом. Потомок роду Урана (Неба) та Геї (Землі), останній син Хроноса та Реї, Зевс є єдиною божественною силою, що здатна протистояти будь-якій загрозі та забезпечити рівновагу у всесвіті. Після тривалої фази зародження, внутрішніх конфліктів та воєн світ богів, а разом із ним і світ людей, нарешті знаходить спокій, який забезпечує божество царського роду, що зійшло на трон після того, як довело свою силу та авторитет і стало царем на прохання інших богів. Таким чином, це божество, Зевс, репрезентується як монарх, влада якого є певною мірою виборною та базується на меритократії. Окидаючи поглядом історію божественного світу, поет її переказує у світлі ідеї довічності царства Зевса.

Існує три споконвічні сили, від яких бере свій початок увесь всесвіт: спочатку Хаос, що є не безладом або порожнечею, а великою Безоднею, широко відкритою прірвою, свого роду безформною та нестійкою чорною дірою, де все перебуває; потім Гея (Земля), стабільний осередок із чітко визначеними кордонами, що, однак, уходить своїм корінням до Тартару, інфернальної області, під якою відкривається первозданна прірва; і, нарешті, Ерос, непереборний імпульс, «від котрого слабшають кінцівки» (lysimeles), справжня рушійна сила продовження роду (Теогонія, 116–122).

Від Хаосу народжуються Ніч та Морок[3] («пітьма» чоловічого роду), котрі поєднуються між собою, щоб привести на світ День (Hemére, грецькою мовою жіночого роду) та Ефір, уводячи в такий спосіб до всесвіту, що перебуває у процесі формування, просторово-часові координати. Гея, зі свого боку, шляхом партеногенезу[4] продукує Урана, Небо, який розміщений над нею, а згодом – Гори, котрі оформлюють її поверхню, й нарешті Понта, Море, що хвилюється у своїх глибинах. Контури всесвіту визначилися. Утворивши Урана, свого партнера чоловічої статі, Гея переорієнтовується на жіночу постать; розміщуючись одне напроти одного, вони утворюють первинне подружжя, Небо і Землю, та дають життя цілому племені божеств, яким судилося управляти всесвітом.

До жахливих дітей Урана та Геї належать Циклопи та Гекатонхейри[5], перші (не плутати з Поліфемом та його супутниками) були володарями потужної космічної зброї, до якої належать блискавка, грім та громовиця, а другі були наділені неймовірною фізичною міццю. Від цього первинного подружжя народжуються також інші божества, яким згодом дали назву «титани», оскільки вони повстали (грецькою мовою titainein) проти свого батька Урана.

Побоюючись подібних нащадків та відчуваючи заздрість до їхньої сили, Уран повертає їх назад до надр Геї, і мати замислює проти Урана план, реалізувати який вдалося наймолодшому серед синів, Кроносу (не плутати з Хроносом, Часом). Це стало першим поворотом сюжету так званого міфу про спадковість: отримавши від Геї як зброю вигнутий серп, Кронос, бог «зі збоченим інтелектом» (ankylometes), оскопляє Урана та з допомогою обману та жорстокості стає царем над безсмертними. Батько, на якого він підняв руку, його прокляв, пророкуючи своїм синам фатальну долю у покарання за пролиту кров. Як ми побачимо, згодом у розвиток «міфу про спадковість» Зевс втілить пророцтво Урана та піддасть справедливому покаранню винуватців, скине з трону Кроноса й назавжди ув’язнить його разом із Титанами у глибинах Тартару.

Об’єднавшись із сестрою Реєю, Кронос народжує трьох богинь – Гестію, Деметру та Геру – й трьох богів – Аїда, Посейдона та Зевса. Кронос, у свою чергу, побоюючись бути позбавленим влади, ковтає дітей одразу після народження, аби не залишати їм свободи діяти та не дозволити виступати проти його влади. Однак, коли народився Зевс, Рея отримала допомогу проти свого чоловіка з боку Урана та Геї, скориставшись злочином, скоєним Кроносом проти свого батька. При народженні Зевса Кронос не помітив, що замість останнього народженого сина проковтнув камінь, і відтак Зевс отримав змогу рости й розвивати свою силу аж доти, доки він виступив проти Кроноса та змусив його вивергнути ті божества, що той утримував у себе всередині. Як наслідок, розпочалася тривала війна між Титанами і Кронідами. Отримавши від циклопів кращу зброю та завдяки фізичній силі своїх союзників-гекатонхейрів, Зевсу вдалося здобути перемогу над Кроносом та стародавніми богами, зачинивши їх у в’язниці в Тартарі. Скориставшись цією перемогою, що приписувалася також тому, що пліч-о-пліч з ним постійно перебували Ніка (Перемога), Зелос (Змагання), Кратос (Влада) та Бія (Сила), Зевс нарешті виступив проти свого останнього й найстрашнішого супротивника – Тіфона, сина Геї та Тартара.

Лише після того, як він у безпрецедентній сутичці здобув перемоги над цим жахливим богом, у якому зосередилися всі сили хаосу та руйнування, наявні у всесвіті, Зевс отримав від Геї та інших богів доручення правити світом (Теогонія, 881–885).

Цим завершується сюжет «міфу про спадковість»: жоден спадкоємець не потривожить встановленого Зевсом порядку, оскільки цар людей і богів виявив кмітливість та проковтнув Метиса, «підступний розум», потужне божество, від якого буде народжений наступник царя, що навіює жах (Теогонія, 886–900). Асимілювавши Метиса та вдосконало оволодівши здатністю обернути кожну провальну ситуацію собі на користь, Зевс metieta («метисований») відрізняється від своїх попередників (як ми бачили, Метис Крона був викривленим, а його правління спотворене): він у певному розумінні стає наступником самого себе.

Стабільність всесвіту в такий спосіб була забезпечена, а верховна влада Зевса гарантувала баланс численних сил, які там діяли.

3

Або Ереб, що у міфології уособлює царство мертвих. – Прим. перекл.

4

Тобто непорочне зачаття, народження без запліднення. – Прим. перекл.

5

Персонажі давньогрецької міфології, велетні, що мали п’ятдесят голів та сто рук. – Прим. перекл.

Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Подняться наверх