Читать книгу Основи економічних знань - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 21

На початку XX століття економіка практично всіх країн планети функціонувала в інституціональному середовищі ринкових законів, принципів, норм і правил. Бути суб’єктом економічної діяльності означало прагнути отримання прибутку та надприбутку, задовольняючи динамічно зростаючий попит виробництва, споживачів, суспільства, держави. Така мотивація, виступаючи дуже ефективним важелем економічного зростання, водночас надзвичайно загострила питання щодо задоволення національного виробника ресурсами, визначення механізмів забезпечення конкурентних переваг на національному та міжнародному ринках, сприяла розвитку ринку праці, фінансового ринку, інституціональних форм просування продукту від виробника до споживача тощо. За цих умов на перший план в економічних дослідженнях виходять проблеми функціонально-факторного аналізу діяльності «економічної людини», індивіда, організаційно-економічних і техніко-економічних відносин на мікрота макрорівнях.

Після виходу друком 1890 р. фундаментальної праці засновника неокласичного напряму в економічній теорії А. Маршалла «Принципи політичної економії» класична політична економія остаточно розпадається на дві майже незалежні течії. Одна з них будується на принципах неокласицизму, згодом неокласичного синтезу, неолібералізму та монетаризму, доповнюючись концепціями кейнсіанства, неокейнсіанства та посткейнсіанства. Друга, зберігаючи в своїй основі глибинні структурні елементи предмета класичної політичної економії, дістає вияв і набуває розвитку в концепціях: неомарксизму, неоортодоксальної політичної економії, радикальної політичної економії; субстантивістської політичної економії К. Поланьї; нової політичної економії; міжнародної політичної економії; політичної економії середнього класу; політичної економії трансформаційних станів економічних систем.

Важливо визначити засадові принципи, за якими відбувається співіснування та розвиток взаємовпливів цих двох гілок економічної науки. Зазначимо, що макро- та мікроекономіка, синтезуючи концептуальні підходи неолібералізму, монетаризму, кейнсіанства, займаються функціонально-факторним аналізом економічних процесів і явищ, тобто пошуком конкретних інструментів, механізмів, методик використання обмежених ресурсів з метою забезпечення усталених темпів економічного зростання як основи та умови економічного розвитку.

Одначе такий аналіз передбачає наявність вже сформованого інституціонального простору функціонування економічних систем, тобто існування сформульованих та пізнаних принципів, законів і закономірностей становлення такого простору, – для функціонально-факторного аналізу вони існують вже апріорі, саме тому від них можна абстрагуватися без додаткового дослідження, визнаючи їх як даність.

За цих умов надмірна абстрактизація та математизація економічного аналізу, відстороненість економікса від дослідження сутнісних глибинних проблем взаємозв’язку економічного та соціального розвитку ставала на заваді системного аналізу принципово та якісно нових інститутів з метою використання їх для забезпечення інтересів споживачів і виробників не лише як суб’єктів господарського життя, а й як членів суспільства, як це вимагають сьогодні закони економічного та соціального життя.

Сьогодні, на думку Е. Тоффлера, людство стоїть на порозі нової доби синтезу. В усіх інтелектуальних галузях діяльності, від точних наук до соціології, психології та економіки, особливо економіки, можна бачити повернення до великомасштабного мислення, до загальної теорії.

Становлення інформаційного типу економіки та суспільства зумовлює якісні зміни не лише в усіх структурних елементах економічної системи, а й у всій системі важелів і чинників, які забезпечують її функціонування та розвиток. Такі зміни виявляються передовсім у збагаченні цілей економічного розвитку, соціалізації всіх інституціональних форм економічного життя. За цих умов, ясна річ, змінюється парадигма методології дослідження економічних явищ і процесів, тенденцій їх розвитку у віддаленій перспективі.

Нова вихідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання перебуває у стадії формування, тому є потенційно перспективною, бо ще не домінує в системі традиційної методології, основою якої нині, як відомо, окрім загальнонаукових та класичних методів пізнання, є методологія неокласицизму в різних варіантах (власне неокласицизм, «великий неокласичний синтез», новий класичний синтез тощо). Водночас уже сьогодні можна говорити про ключові елементи нової парадигми й нової методології у політико-економічних дослідженнях, без яких неможливо уявити реальну картину закономірних змін в економіці та суспільстві, визначити їхні основні тенденції та напрями з позицій використання набутих знань задля коригування економічного розвитку на благо людини, суспільства, екологічного стану планети. До найважливіших принципів побудови такої парадигми насамперед можна віднести:

1) відмову від ідеології економізму та економічного детермінізму. Сучасну політичну економію від чистої економічної теорії, вважає П. Ульріх, має відрізняти відхід від «економізму», який абстрагується від «ціннісного» соціально-економічного контексту, стоїть на позиції суто економічної точки зору;

2) подолання безсуб’єктного, позаособистісного аналізу економічних процесів та явищ, орієнтацію на створення людиноцентричного господарського механізму. Зокрема, одна із безпосередніх причин певної кризи сучасної політичної економії як науки полягає у її заглибленні в надра суто абстрактного теоретичного аналізу, внаслідок чого її вплив на розв’язання нагальних теоретичних та життєвих проблем і потреб людини значно слабшає. Це своєю чергою зумовило тенденцію до заповнення інституціонального поля предмета політичної економії іншими, не завжди адекватними потребам суспільства у теорії, науковими дисциплінами;

3) здатність до сприйняття багатовимірності та складності економічного життя, багатоваріантності соціально-економічного розвитку, до усвідомлення того, що різні підходи, школи, напрями визначають тільки його окремі сторони, розкривають частки істини, отже, визнання правомірності існування тенденції «руху до синтезуючого мислення, вільного від вузькості та конфронтаційності»;

4) визнання можливості та закономірності зміни цільових установок і ціннісних орієнтацій суб’єктів економічної діяльності у бік їх збагачення; рівноправності економічних та позаекономічних чинників розвитку сучасної економічної та господарської систем;

5) визнання та використання принципу методологічного плюралізму, подолання предметної й методологічної автаркії при дослідженні природи економічних явищ і процесів, оскільки багато проблем політико-економічного характеру можна вивчити завдяки співпраці на теоретичному рівні різних соціальних дисциплін;

6) визнання правомірності розвитку та збагачення понятійного апарату політичної економії та економічної теорії, зокрема за рахунок таких багатосутнісних категорій і понять, як економічна свобода, економічна та політична влада, інтелектуальний, соціальний, політичний капітал, інститути, соціальна конкуренція, соціальна відповідальність бізнесу, соціальне партнерство, громадянське суспільство, довіра тощо, без використання яких сьогодні неможливо забезпечити глибокий і всебічний аналіз тенденцій розвитку економіки та суспільства.

Названі принципи побудови сучасної парадигми дають підстави стверджувати про доцільність використання в процесі дослідження складних соціально-економічних систем системної парадигми, системної моделі постановки проблем і методів їх розв’язання, за допомогою якої можна подолати міжсистемні оболонки та шляхом з’ясування механізмів взаємовпливів різних сфер суспільного життя відшукати найефективніші важелі впливу на економіку, забезпечити поліпшення у становищі всіх суб’єктів господарської діяльності.

На думку Я. Корнаї, увага дослідників, які послуговуються системною парадигмою, має фокусуватися не на економічних, політичних чи культурних подіях і процесах як таких, а на більш постійних інститутах, усередині яких ці події та процеси виникають і які здебільшого визначають курс їх розвитку. Цілком логічно припустити, що до таких глибинних інститутів сучасної економічної системи можна віднести насамперед соціально-економічні відносини, відносини власності і, зокрема, інтелектуальну власність, економічну та політичну владу, працю (її характер і зміст), економічні та соціальні закони розвитку, мотиваційні системи, в тому числі економічну свободу, соціальну справедливість, соціальне партнерство, соціальну конкуренцію, соціальну відповідальність, громадянське суспільство, які й становлять предмет дослідження сучасної політичної економії.

До ключових методологічних засад у сучасній економічній науці належать:

• необхідність збереження єдиної сутності понять і категорій у процесі використання їх різними економічними науками;

• визнання багатоступінчатості та складної структури сутності тих чи інших категорій, явищ і процесів;

• філософський підхід до аналізу економічних проблем і, зокрема, філософію взаємопроникнень;

• поєднання каузального та суб’єктивного підходів у дослідженнях складних економічних і соціальних процесів;

• широке застосування цивілізаційного підходу в економічних дослідженнях;

• активне використання досягнень інституціональної теорії як методологічної бази політико-економічних досліджень.

Зміна матеріальної й інтелектуальної основи праці під впливом НТР, значне ускладнення та збагачення її форм, характеру, змісту активізують чинники, що забезпечують подальший процес її усуспільнення, зростання взаємозумовленості, взаємозалежності як різних видів і форм праці, так і різних суб’єктів економічної діяльності – носіїв здатності до праці.

Інформаційне суспільство, суть якого пов’язана як із розвитком інтелектуального потенціалу індивіда та суспільства, «здатністю трансформувати наукові знання у кінцевий продукт високих технологій», так і з динамізацією процесів виробництва в національному та глобальному масштабах, продукує кілька напрямів у розвитку системи потреб. З одного боку, це потреби народного господарства у знаннях, інтелектуальних технологіях, отже, у новому, інтелектуальному типі працівника, який може створювати та впроваджувати такі технології, забезпечуючи реально високий рівень конкурентоспроможності країни, галузі, окремого бізнесу; з іншого – це якісно нова система, тобто структура потреб самого працівника, оскільки перетворення високого професіоналізму окремих або небагатьох спеціалістів на масове явище за умов ринкової економіки та НТР веде до якісних змін соціального характеру, збагачення системи цілей діяльності багатьох найманих працівників, перетворення значної їх кількості на рівноправних і вільних партнерів бізнесу.

Високий рівень знань, самооцінки та відповідальності професіоналів формує нові потреби не лише економічного, а й соціального, духовного спрямування, пов’язані зі стрімким розвитком нового виду власності – інтелектуальної і, відповідно, з потребою використовувати цю власність у своїх інтересах в усіх сферах економічної та позаекономічної діяльності: у праці, в забезпеченні творчого її характеру, в прийнятті рішень, в управлінні, розподілі, конкурентній боротьбі за зміну свого соціального статусу, у забезпеченні політичної, економічної, екологічної, культурної та духовної безпеки, у чому і виявляється сутність соціалізації як суспільного, так і економічного життя.

На думку багатьох дослідників процесу сутнісних змін, що відбуваються в сучасній економічній системі під впливом розвитку технологічного способу виробництва, цивілізаційних чинників, наслідки усуспільнення та соціалізації дістають прояв в економічному житті суспільства, насамперед у соціалізації відносин власності на засоби – у подоланні відчуження від них працівника внаслідок становлення таких інституціональних форм взаємодії суб’єктів господарювання, як виробнича демократія, участь в управлінні, у власності (акціонерні форми), у формуванні нової системи мотивації до праці, значне місце в якій посідають елементи підтримки та розвитку її творчого характеру, спрямованого на самореалізацію та розвиток індивідуума; в посиленні уваги до пошуку механізмів реалізації принципів не лише ринкової, а й соціальної справедливості, що виявляється у перерозподілі національного доходу з позицій гарантування позитивної динаміки зростання добробуту громадян.

За цих умов теоретичні та методологічні засади неокласицизму не можуть забезпечити всебічного сутнісного аналізу причин, чинників, наслідків якісних змін, що відбуваються у принципах та механізмах функціонування сучасної економічної системи. Політико-економічний аналіз таких змін, визначення закономірностей, чинників та інститутів, що регулюють їх прояв, використання та реалізацію в інтересах економічного та соціального розвитку суспільства, набуває дедалі більшого значення.

Отже, сучасна економічна наука сьогодні перебуває на початку нової доби синтезу, повернення до великомасштабного мислення, до загальної теорії, коли подолання безсуб’єктного, позаособистісного аналізу економічних процесів та явищ, орієнтація на створення людиноцентричного господарського механізму, сприйняття багатовимірності та складності економічного життя, усвідомлення того, що різні підходи, школи, напрями визначають тільки його окремі сторони, а отже, правомірним є існування тенденції «руху до синтезуючого мислення», яка стає центральним, ключовим принципом економічних теоретичних досліджень.

Резюме

Однією з визначальних причин, які впливають на розвиток парадигми та предмета сучасних політико-економічних досліджень є, безперечно, динамізація процесів трансформації економічного та суспільного життя на планеті. Становлення інформаційного типу економіки та суспільства зумовлює якісні зміни не лише в усіх структурних елементах економічної системи, а й у всій системі важелів і чинників, які забезпечують її функціонування та розвиток. Такі зміни виявляються передовсім у збагаченні цілей економічного розвитку, соціалізації всіх інституціональних форм економічного життя. За цих умов змінюється парадигма методології дослідження економічних явищ і процесів, тенденцій їх розвитку у віддаленій перспективі.

Дослідження закономірностей становлення та трансформації людського в капітал соціальний, суті, змісту та інституціональних форм трансформації соціально-економічних відносин під впливом змін у технологічному способі виробництва, визначення тенденцій цього процесу, принципів формування моделей мотивації, що забезпечить соціально-економічний розвиток суспільства на перспективу є пріоритетами сучасної економічної науки.

Основні поняття та категорії

Економічна поведінка людини – прийняття рішень економічними агентами в процесі економічної діяльності.

Інститут – соціальне поняття, що відображає суспільні явища з позиції сприйняття їх людьми, та відповідна реакція людей на ці явища, що знаходить свій прояв у їхній поведінці, зумовленій традиціями, звичками, способом життя, ментальністю населення.

Інституціоналізм – напрям в економічній науці, предметом дослідження якого є економічні процеси в їх взаємозв’язку із соціальними, організаційними та іншими суспільними відносинами; досліджує вплив на економічний розвиток не лише економічних, а й позаекономічних чинників.

Інституціональне середовище – стан формальних і неформальних норм і правил, що структурують і регламентують взаємодії людей у різних сферах суспільного життя.

Конституційна економіка – економіка, здатна зупинити невтримне зростання державного апарату, поставити його під контроль з боку громадянського суспільства. Саме конституційна революція у демократичному суспільстві, на думку Дж. Б’юкенена, здатна привести до конституційної економіки, ліквідувавши «гру поза правилами» та забезпечивши «гру за правилами».

Концепція – система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів або єдиний, визначальний задум, провідна думка в розумінні певного соціально-економічного процесу чи явища.

Мотиви економічної поведінки – причини, внаслідок яких економічні агенти приймають рішення в процесі економічної діяльності.

Неокласицизм (неокласичний напрям) – напрям в економічній науці, предметом дослідження якого є збуджувальні мотиви, що впливають на поведінку «економічної людини» у сфері господарської діяльності, аналіз принципів ринкового ціноутворення, взаємодія попиту та пропозиції і чинники її регулювання.

Неокласичний синтез – напрям в економічній науці, предметом дослідження якого є умови та чинники забезпечення оптимального співвідношення стихійних сил ринку та державного регулювання з позицій забезпечення ефективної дії ринкових стимулів.

Раціональність – спроможність мислити і діяти, керуючись здоровим глуздом, що в економічному плані означає досягнення найкращого результату за допомогою наявних засобів або ж певного результату за допомогою найменшої кількості засобів.

Раціональний вибір – вибір оптимального варіанту з певної сукупності альтернативних варіантів.

Теорія суспільного вибору (Дж. Б’юкенен) – теорія, в основу якої покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів.

Контрольні питання

1. Сформулюйте основні відмінності нової політичної економії від класичної політичної економії.

2. У чому полягає специфіка предмета та методу конституційної політичної економії?

3. Назвіть найбільш характерні ознаки взаємозалежності політики та економіки як інституціональних форм суспільного розвитку.

4. Окресліть відмінні риси сучасної парадигми політикоекономічних явищ.

5. Які явища, тенденції та інституціональні форми економічного життя в Україні потребують, на ваш погляд, саме політико-економічного дослідження? Чому?

6. Сформулюйте внутрішні причини, які зумовили поділ економічної теорії на два автономні напрями: політичну економію та неокласицизм.

7. Окресліть характер чинників соціально-економічного розвитку у ХХ ст., які викликали потребу розширення поля предмета політичної економії.

Список рекомендованих джерел

1. Абалкин Л. Экономическая теория на пути к новой парадигме // Вопросы экономики. – 1993. – № 1. – С. 22 – 29.

2. Баликоев В. З. Общая экономическая теория: учеб. для студентов, обучающихся по экон. специальностям. – 10-е изд., испр. / В. З. Баликоев. – М.: Омега-Л; Новосибирск: Сибир. соглашение, 2007.

3. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / пер. с англ. В. Л. Иноземцева. – М.: Асаdemіа, 1999.

4. Бьюкенен Джеймс М. Конституциональная экономическая теория // Экономическая теория: пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгрейта, П. Ньюмена; науч. ред. чл. – кор. РАН В. С. Автономов. – М.: ИНФРА М, 2004.

5. Зайцев Ю. К., Савчук В. С. Сучасна парадигма методології досліджень постіндустріального суспільства // Вчені зап.: збір. наук. пр. – К.: КНЕУ ім. Вадима Гетьмана, 2009. – Вип. 11. – С. 3 – 13.

6. Меньшиков С. М. Новая экономика. Основы экономических знаний: учеб. пособие. – М.: Междунар. отношения, 1999.

7. Негиши Т. История экономической теории: пер. с англ. – М.: АО «Аспект Прессе», 1995.

8. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. – М., 1997.

9. Нуреев Р. Джеймс Бьюкенен и теория общественного выбора // Дж. М. Бьюкенен. Сочинения: пер. с англ. – (Нобелевские лауреаты по экономике.) – Т. 1 / Фонд экономической инициативы; гл. ред. кол.: Нуреев Р. М. и др. – М.: Таурус Альфа, 1997.

10. Ойкен В. Основные принципи экономической политики. – М.: Прогресс, 1995.

11. Парсонс Т. Мотивация экономической деятельности // Парсонс Т. О структуре социального действия / пер. с англ. – М.: Акад. Проект, 2000.

12. Поланьи К. Великая трансформация: политические и экономические истоки нашего времени / пер. с англ. А. А. Васильева, С. Е. Федорова. – СПб.: Алетейя, 2002.

13. Чекмарев В. В. Новая политическая экономия: истоки и итоги (Костромская инициатива): актовий докл. на теорет. семинаре «Дискуссионные проблемы современной обществоведческой и экономической мысли». Москва, 20 окт. 2009 г. / В. В. Чекмарев. – М.: МГУ им. М. В. Ломоносова: Центр обществ. наук. Режим доступа – http//newpoliteconomyorg/publications/articles/86.Pdf.

14. Шаститко А. Механизм обеспечения соблюдения правил: (эконом. анализ) // Вопросы экономики. – 2002. – № 1. – С. 32 – 49.