Читать книгу Основи економічних знань - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 5

Як зазначалося вище, потреба в осмисленні законів економічного життя, визначенні найбільш ефективних шляхів розвитку економіки та суспільства формується та зростає внаслідок ускладнення технологічного та суспільного характеру виробництва, зв’язків між виробниками та споживачами, виникнення можливості створювати продукти та послуги понад необхідний для задоволення основних потреб мінімум, а отже, зародження торгівлі, ринку, мережі економічних відносин ринкового типу. Саме формування засад суспільного виробництва як стійкої інституційної форми задоволення потреб не лише власних, а й зовнішніх споживачів на умовах постійного відновлення та розвитку такого характеру виробництва викликає необхідність певної сукупності економічних знань5, які дозволяли би регулювати, контролювати, у певній мірі прогнозувати як виробництво, так і розподіл, споживання наявних ресурсів і продуктів праці в інтересах певних людей, соціальних груп, держави тощо.

Перші спроби узагальнення принципів і законів економічного життя були зроблені понад дві тисячі років тому в умовах становлення інститутів держави, системи господарювання, торговельних відносин як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. Особливістю економічної думки цього часу як у Європі, так і в Азії, зокрема у Китаї, було її формування у полі домінуючої на той час науки – філософії, яка прагнула визначити загальні принципи та закони людського існування в межах так званої Ойкумени6. І хоча у цей час перші спроби економічного аналізу, узагальнень, пропозицій щодо раціонального використання обмежених ресурсів у процесі створення певних видів продукту для задоволення потреб людини, суспільства стосувалися насамперед окремих господарств (рабовласників, регіональних правителів тощо)7, а економічна наука не виокремилася із системи загальнофілософських уявлень про оточуючий людину світ, все ж можна говорити про те, що певні базові засади методологічного, теоретичного, інструментального характеру майбутніх економічних теорій, концепцій та моделей почали історичний відлік свого формування саме у цей час. Зокрема, наприклад, вже Ксенофонт (430 – 355 рр. до н. е.) визначав основну функцію економічних знань, розглядаючи «економію» як науку, за допомогою якої можна збагачувати своє господарство (до речі, через дві тисячі років класик економічної теорії Адам Сміт (1723 – 1790) у Великій Британії говорив, власне, про те ж. Правда, його головна праця, яка побачила світ у 1776 р., має назву «Дослідження про природу та причини багатства народів»).

Слід зазначити також цікавий факт появи саме у цей час передумов щодо формування в майбутньому такого важливого, зокрема й для сучасної України, напряму економічної теорії, як господарська етика, ціннісна орієнтація економічного життя людини.

До речі, проблеми моральності економічної діяльності людини, дотримання етичних принципів і норм господарювання усіма суб’єктами економічної діяльності аналізувалися й у середньовіччі, коли в умовах домінування натурального феодального господарства починають формуватися зародки ринкової економіки капіталістичного типу (відбувається розвиток ремесла, торгівлі, фінансово-кредитних інститутів тощо), заснованої на використанні найманої праці та орієнтованої на отримання доходу, прибутку в грошовій формі. Найбільш повно погляди на ці процеси так званої школи схоластів відображені у працях монаха-домініканця Фоми Аквінського (1225/1226 – 1274), який аналізував сутність майнових відносин і, зокрема, принципи справедливого розподілу майна, землі та природних багатств, зміст і характер праці, проблеми її мотивації та справедливої винагороди, сутність торгівлі та торговельного прибутку, лихварства, банківської справи, принципи формування «справедливої ціни» тощо [17; 7, с. 185 – 194].

Поступальний розвиток суспільного поділу праці, ускладнення структури та функцій суспільного виробництва, формування внутрішніх (у межах національних держав) та зовнішніх (міжнародних) ринків збуту створеної продукції не могли не викликати до життя необхідність пізнання закономірностей, тенденцій, перспектив і форм впливу цих змін на шляхи та рівень задоволення системи матеріальних, соціальних потреб, що склалася у суспільстві, отже, розвиток потреби щодо виокремлення із системи загальнофілософських знань економічної науки, яка уособлювалась насамперед в економічній теорії.

Вже наприкінці XVІ – на початку XVІІ ст. формується перший власне економічний напрямок у наукових дослідженнях того часу – меркантилізм (від італ. mercante – торговець, купець). Зазначений вище проміжок часу в європейській насамперед історії економічного розвитку пов’язаний із активізацією процесу первісного нагромадження капіталу, формуванням класу підприємців, буржуазії, який народжувався у процесі розпаду системи економічних і соціальних відносин феодального суспільства, феодального технологічного способу виробництва, заснованого на мотивації голоду та позаекономічного примусу, технологіях, які не могли забезпечити масове виробництво товарної продукції, отже, й постійне зростання прибутку власників господарств і мануфактур. Оскільки ж отримання прибутку, збагачення пов’язувалося саме із процесом реалізації створеної продукції, у суспільній та економічній науковій думці зазначеного періоду домінували дослідження, пов’язані із визначенням та обґрунтуванням принципів, законів ефективної торгівлі (отже, відносин, що складалися у сфері обміну, обігу товарів і грошей), її впливу на зростання багатства держави, добробуту народу тощо. Найбільш відомими представниками цього напряму в економічній науці стали Т. Мен, А. де Монкрет’єн, В. Стаффорд.

Водночас стрімкий розвиток ринкових відносин у XVІІ – XVІІІ ст., швидке зростання обсягів грошового капіталу внаслідок його нагромадження за рахунок розвитку торгівлі, зокрема й міжнародної, в умовах зростання народонаселення, отже, й потреб у предметах масового споживання, факторів виробництва тощо, значно вплинули на розвиток матеріального виробництва, технологій, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин і водночас суперечностей між власниками капіталу й найманими працівниками з приводу справедливості розподілу результатів їх спільної праці, умов та якості життя.

Відтак проблеми мотивації продуктивної праці, узгодження інтересів основних соціальних груп суспільства у сфері виробництва, обміну, розподілу та споживання, ефективного використання сукупності ресурсів, необхідних для створення продукту та отримання прибутку, конкуренції, вибору та прийняття рішень стають центральними в економічних дослідженнях, формуючи якісно нову структуру предмета й методології економічної науки. Саме у XVІІ – XVІІІ ст. відбувається стрімке формування фундаментальних засад класичної економічної теорії та її першої суспільної предметно-інституціональної форми – політичної економії.

Назва нової науки – політична економія – закріпилася у науковому середовищі завдяки відомій праці одного з вище згаданих представників течії меркантилізму Антуана де Монкрет’єна: «Трактат політичної економії» (1615). І хоча трактат присвячений насамперед проблемам державного втручання у розвиток економічного життя країни, регулювання внутрішньої та зовнішньої торгівлі з метою наповнення казни короля, під назвою «політична економія» зародилася наука, яка й сьогодні є базовою для усіх інших економічних наук, пов’язаних із дослідженнями закономірностей економічного розвитку, виявленням джерел та чинників зростання багатства окремого суб’єкта економічної діяльності, суспільства, держави, визначенням принципів і механізмів розподілу створеного продукту, зростання добробуту народу.

Уже на самому початку свого існування (із середини XVІІІ ст.) політична економія для відповіді на сформульовані вище проблеми звертається до аналізу принципів і законів функціонування та розвитку суспільного виробництва, виходячи з того, що саме у виробництві створюються матеріальні блага, поза якими неможливо забезпечити, на тих чи інших засадах, реалізацію потреб людини та суспільства. Хоча Європа XVІІІ ст. й була в економічному, політичному та соціальному плані досить неоднорідною, проте в абсолютній більшості країн того часу в національному господарстві ще переважав аграрний сектор економіки, орієнтований, в основному, на задоволення нагальних первісних потреб населення. Тому продуктивним сектором виробництва вважалося лише сільське господарство, отже, й досліджувалися насамперед умови, принципи, закони виробництва, розподілу та привласнення продукту і доходу в різних його формах, що складалися саме тут. Сформована у Франції економічна школа фізіократів (від грец. physis – природа, kratos – влада), яскравими представниками якої стали Анн-Роберт-Жак Тюрго, П’єр Буагільбер, Франсуа Кене, досліджуючи проблему джерела виникнення та зростання доходів в «єдиному продуктивному» секторі економіки, принципів їх розподілу, сформулювала засадничі принципи розуміння законів економічного розвитку, як вони їх собі уявляли:

1) у суспільстві діє принцип природного порядку, основу якого складає повага до прав власності та до влади;

2) саме земля як головний фактор виробництва, здатна приносити дохід, який переважає первісні витрати. Тому лише у землеробстві існує «чистий продукт» (рента), в інших сферах національного господарства чистий продукт не створюється;

3) у суспільстві існує лише один продуктивний клас – землероби, є також непродуктивні класи (ремісники, торговці, чиновники) та клас власників. Доходи, які отримують власники землі – винагорода за їх витрати на підвищення продуктивності (родючості) земельних угідь [3, с. 58 – 69].

Швидкий розвиток економіки ринкового типу у XVІІІ – на початку ХІХ ст., формування інституційних засад капіталістичної системи господарювання, розгортання процесів індустріалізації (початок промислової революції в Європі припадає саме на першу чверть ХІХ ст.) викликали потребу в дослідженні законів і закономірностей функціонування такої системи саме як цілісного утворення, пізнання принципів і ринкових форм взаємодії усіх її структурних елементів. Із цими складними завданнями успішно справилася англійська класична школа політичної економії. Її яскравими представниками є Вільям Петті (1623 – 1687), Адам Сміт (1723 – 1790), Давид Рікардо (1772 – 1823).

Вже В. Петті, визначаючи основні фактори виробництва матеріальних благ, як основи багатства країни та людини, виділяє не лише землю, але й працю. Його знаменитий вираз: праця – батько багатства, природа – його мати, характеризує не лише нову парадигму8 досліджень умов економічного розвитку суспільства, але й закладає основи нової методології розуміння сутності процесів ціноутворення – через визнання праці (щоправда, водночас і землі) мірилом вартості усіх товарів, оскільки «у будь-якому виді праці є дещо спільне, що дозволяє порівнювати усі види праці між собою».

Справжнім батьком класичної політичної економії став Адам Сміт, автор знаменитої праці «Дослідження про природу та причини багатства народів», у якій він виклав свої погляди на внутрішні важелі функціонування економіки суспільства саме як певної системи. Такий висновок можна зробити, навіть просто розглянувши структуру його праці, яка складається з двох книг: книга 1 – «Причини зростання продуктивності праці та порядок, у відповідності з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу», книга 2 – «Про природу капіталу, його нагромадження та застосування».

А. Сміт досліджує природу і функції засадничих інститутів та інституціональних форм ринкової капіталістичної системи, зокрема таких як праця (продуктивна та непродуктивна), поділ праці та його причини, гроші, процеси ціноутворення, заробітна плата, прибуток на капітал, земельна рента, нагромадження та використання капіталу, проценти тощо. Надзвичайно цінними для усього подальшого розвитку економічної науки є погляди А. Сміта на роль праці (він визначає її в якості джерела багатства), природу багатства, яке, на думку вченого, втілюється у продукті праці усіх зайнятих у суспільному виробництві, функції та роль товарного обміну для розвитку суспільства. Особливе значення для розуміння принципів та умов ефективного функціонування ринкової економіки має теза А. Сміта про роль «невидимої руки».

Згідно з цією тезою господарський порядок у ринковій економіці регулюється не втручанням держави, а об’єктивними внутрішніми важелями – ринковими законами, інтересами. Останні при відокремленні виробників (які водночас є і споживачами) можуть бути реалізовані лише за умови визнання корисності результатів праці кожного окремого суб’єкта економічної діяльності іншими суб’єктами, які у даному випадку виступають представниками суспільства. Отже, попит і пропозиція, конкуренція, ціна, продуктивність праці, цінність створеного продукту для інших є тими інструментами, які дозволяють узгоджувати індивідуальні та суспільні інтереси (а таким чином і індивідуальні та суспільні цілі). Відокремленість виробників, конкуренція їх за ресурси, покупця в умовах прагнення кожного суб’єкта господарської діяльності до збагачення, зростання власного добробуту перетворюють його, на думку А. Сміта, в так звану «економічну людину», для якої власний економічний інтерес є, безперечно, домінуючим у всій системі інтересів.

Слід зазначити, що це концептуальне положення економічної теорії Адама Сміта є базовим, в усякому випадку для прихильників неолібералізму та мейнстріму (про що мова буде йти в наступних розділах), і в наш час, хоча система цілей економічного розвитку стала, безперечно, більш різноманітною, збагатилася і не замикається лише на задоволенні економічного та матеріального інтересу.

Розуміння Адамом Смітом сутності внутрішніх важелів та інституціональних форм функціонування ринкової економіки, природи та цілей діяльності економічної людини привели його до висновку щодо необхідності існування економічної свободи індивіда як умови ефективного функціонування економічної системи ринкового типу. Тому А. Сміт виступав проти втручання держави в економічну діяльність підприємців, залишаючи за нею функції захисту країни, створення та підтримки інститутів влади.

Окремо слід зазначити роль Адама Сміта у формуванні теорії вартості. Визнаючи працю єдиним загальним мірилом вартості, вчений зробив надзвичайно великий, порівняно із попередниками, крок вперед у розумінні сутності та джерела вартості, як основи ціни, усієї системи ціноутворення, хоча не всі положення його теорії з позицій досягнень сучасної економічної науки можна визнати повністю коректними, зокрема, такі як уявлення про внутрішню структуру вартості і ціни товару в «примітивних суспільствах» і в капіталістичній ринковій економіці [16, с. 103 – 133].

Отже, слід визнати, що Адам Сміт майже 250 років тому зміг науково визначити основні рушійні сили розвитку економічної системи ринкового типу, окреслити принципи, механізми та суперечності процесу узгодження і реалізації індивідуальних економічних інтересів суб’єктів господарювання в умовах їх відокремленості, сформулювати основні чинники зростання продуктивності праці, поза яким неможливе задоволення постійно зростаючих потреб суспільства та окремої людини (до речі, вже А. Сміт, виступаючи проти втручання держави в економічне життя країни, усе ж зазначав її вирішальну роль у розвитку освіти і науки як умови виробництва, визначав систему стимулів, які сприяли би цьому розвитку. На жаль, праця А. Сміта часто згадується, однак рідко вивчається та використовується при формуванні принципів і цілей економічної політики у деяких державах).

А. Сміт був першим системником, якщо так можна висловитися, серед класиків економічної науки нового часу. Першим, однак не єдиним. Надзвичайно велику роль у формуванні фундаментальних засад майбутньої системи економічних наук відіграли Давид Рікардо (1772 – 1823) та Карл Маркс (1818 – 1883).

Зокрема, Д. Рікардо у своїй праці «Початки політичної економії та оподаткування» (1817) значно поглибив та розвинув учення А. Сміта щодо сутності, ролі, функцій вартості, принципів ціноутворення, формування заробітної плати та прибутку, ренти тощо. Він обґрунтував характер причиннонаслідкових зв’язків, які визначає в економічному житті суспільства закон вартості, довів існування прямої залежності між вартістю (отже, й ціною товару) та кількістю праці, витраченої на виробництво товару9, чітко окреслив зворотно-пропорційний зв’язок між продуктивністю праці та величиною вартості товару, розкрив надзвичайно важливий чинник формування вартості, отже, й ціни, ввівши в обіг поняття уречевлена праця, під якою розумів витрати на створення ресурсів, необхідних для виробництва якогось певного виду продукту10. Д. Рікардо фактично першим визначив істинну природу земельної ренти, ув’язавши її виникнення із різною родючістю різних земельних ділянок та відносинами власності, які створюють умови для її одержання. Водночас головною проблемою політичної економії вчений вважав пошук законів, які регулюють принципи розподілу результатів праці як в аграрному секторі економіки, так, власне, й у промисловості. Проблема ця, слід зазначити, не розв’язана й досі, особливо ж у постсоціалістичних країнах.

Завершує формування цілісної картини функціонування економічної системи ринкового типу в умовах становлення та розвитку капіталістичного суспільства, капіталістичних економічних відносин Карл Маркс. Безперечно, його з повним правом можна віднести до класиків економічної теорії ХІХ ст. Заслуги К. Маркса у розвитку економічної науки полягають не лише у завершенні формування теорії трудової вартості, яку почали створювати А. Сміт і Д. Рікардо, не лише у формулюванні об’єктивних законів функціонування економічної системи ринкового типу (теорія прибутку, ренти, функціонування промислового та позичкового капіталу, відтворення суспільного капіталу та суспільного виробництва тощо), але й законів становлення, функціонування та розвитку капіталістичного суспільства, визначенні природи його внутрішніх економічних і соціальних суперечностей та трансформацій. В умовах поляризації інтересів власників капіталу та найманих працівників, поляризації їх мотивації до праці та неможливості віднайти на етапі індустріалізації капіталістичної економіки ефективних принципів, інституційних форм і механізмів узгодження цих інтересів Карл Маркс створює теорію додаткової вартості, у якій намагається пояснити природу та механізми несправедливого розподілу результатів спільної (суспільної) праці між основними класами капіталістичного суспільства, окреслює вірогідні наслідки поглиблення такої несправедливості.

Принциповою відмінністю економічної теорії К. Маркса, викладеної у чотирьох книгах «Капіталу», є звернення до проблем соціального характеру, розуміння історичного характеру економічної системи та суспільства капіталізму. Саме після появи економічного вчення К. Маркса завершується в основному формування наукової уяви про сутність, внутрішні закони функціонування та розвитку ринкової економічної системи та починається період диференціації економічних наук, пов’язаний із пошуком ефективних інструментів функціонування ринку в інтересах основних його суб’єктів.