Читать книгу Підводний свiт - - Страница 11

Для того, щоб добре почуватися у водній стихії, її жителі протягом тисячоліть змінювали форму свого тіла, вчилися протистояти холоду й тиску, добувати кисень та їжу. Їхні тіла перетворилися на справжні скафандри, що здатні забезпечити своїм володарям комфорт навіть у суворих умовах. Давайте ознайомимося з оснащенням підводних мешканців.

Пам’ятаєте загадку, яку загадав хобіту Фродо Горлум?

Фродо винайшов вірну відповідь. Ви також здогадалися, про кого тут ідеться. Звичайно ж, це риби – найтиповіші водні жителі. Подивіться, як будова їхнього тіла пристосована для існування в воді. Більшість риб має обтічну форму. Якщо обвести контур риб, то одні з них будуть схожі на торпеди, інші – на стріли. Тіло багатьох з них сплющене з боків, тому, коли риба пливе, вона ніби розтинає воду.

Поверхня тіла у багатьох риб вкрита лускою, яка з’являється у молоді тоді, коли вона доросте до кількох сантиметрів. Луска може бути більшою чи меншою за розміром, але її кількість не змінюється. Луска – це тверді шкірні пластинки. У прадавніх морських жителів, а також в акул луска за будовою подібна до зубів. У костистих риб луска кісткова. Вона здебільшого має форму круглястих пластинок, задній край яких або рівний, або зазубрений.

Завдяки своїй формі луска не тільки захищає тіло риби від поранення, але й спрощує її пересування у водному середовищі. У деяких риб луску вкриває тонкий шар слизу, який служить своєрідним мастилом, що зменшує тертя і прискорює рух.

Коли людина гостює у підводному світі вона не може обійтися без повітря. Тієї кількості, яку ми можемозахопити з собою у власних легенях, достатньо максимум на три хвилини. А водні тварини вже кілька мільярдів років користуються власним пристроєм, який постачає їм кисень просто з води. Ви вже здогадалися, що мова піде про зябра.

Якщо ви купили рибу з крупною лускою, можете спробувати визначити її вік. Справа в тім, що на лусці можна побачити кільця,  подібні до тих, які видно на пнях. Підрахуйте кільця, і ви дізнаєтесь, скільки років цій рибі.

Зябра – це тонкостінні вирости тіла, у яких проходить газообмін: до організму потрапляє кисень, а зайвий вуглекислий газ виводиться з нього у воду. Зябра бувають внутрішні або зовнішні. Зовнішні зябра зустрічаються у безхребетних тварин. Вони являють собою перисті, нитчасті або гребінчасті вирости на різних частинах тіла. У риб зябра часто вкриті кістяними пластинками і розташовані поруч з глоткою. У деяких риб, особливо тих, хто може виходити на сушу, в процесі дихання беруть участь не тільки зябра, але й плавальний міхур та лабіринтовий орган.

Густина риби трохи більша за густину води, тому вона повинна тонути у воді. Але в неї є спеціальний орган – плавальний міхур, заповнений повітрям. Коли він стискається, густина риби стає більшою за густину води, і риба може опуститися на дно. А коли міхур розширюється, вода виштовхує рибу на той рівень, де густина її тіла буде врівноважена. Отже, плавальний міхур потрібен рибам для того, щоб підійматися або опускатися у різні шари води. Коли риба пірнає, він стискується, коли виринає на _ мілину – розширюється. Цей пристрій дозволяє рибам не докладати надмірних зусиль для того, щоб залишатися на місці. Завдяки плавальному міхуру тіло риби знаходиться у рівновазі з водним середовищем. Втім плавальний міхур є не у всіх риб. Він не потрібен тим глибоководним рибам, які майже весь час проводять на дні.

Шкіра акул дуже довго була об’єктом дослідження. Вчені зацікавилися її будовою насамперед тому, що акули можуть розвивати велику швидкість, майже не звертаючи уваги на опір води. Здавалося б, чим більш гладка поверхня тіла, тим менше  вода затримує її. Але шкіра акули – дуже  жорстка, рибалки здавна використовували їі замість наждаку. Під час експерименту вчені ретельно відтворили з сучасних матеріалів шкірний покрив акули. Катер в «акулячій шкірі» показав набагато кращі результати, ніж інші учасники експериментальної гонки.  Виявляється, виступи та западини, яких безліч на поверхні тіла акули, заважають воді весь час проводять на утворювати завихрення, що затримують рух.

Немає його і в акул, тому вони повинні протягом усього життя рухатися, щоб не потонути: густина тіла акули набагато більша, ніж води.

Придонні мешканці, які шукають здобич у мулі, дбають не про те, щоб утриматись на одному рівні – далі опускатися просто нікуди, – а про інші речі. Перед ними стоїть дві мети: не піднятися на поверхню і стати якомога непомітнішими. Тому форма їхнього тіла дуже відрізняється від «типової» для більшості риб. Вони також сплющені, але в іншому напрямку – спинно-черевному. Яскравим прикладом такої форми тіла є камбали та скати.

Органи руху риб – це плавці (назва виникла від слова «плавати»). Саме так вважали вчені довгий час, аж поки не зрозуміли свою помилку. Виявилося, що у пересуванні риби бере участь усе її тіло. Вона звивається у воді, виписуючи хвилясту лінію, м’язи хвоста та спини проштовхують її вперед, а плавці допомагають їй корегувати напрямок руху. Найбільший і найважливіший – хвостовий плавець. Грудні, спинні та черевні плавці зазвичай служать для стабілізації тіла риби під водою. За їхньою допомогою риба повертає, гальмує, зберігає рівновагу. Плавці важко порівняти з кінцівками наземних тварин, але у деяких випадках плавці можуть служити своїм хазяям замість рук або ніг. Наприклад, тригла, або морський півень, пристосував свої плавці для того, щоб навчитися ходити. Морський півень завдяки своїм незвичайним плавцям має вигляд істоти з риб’ячим тілом та лапками павука.

У водній товщі часто зустрічаються дивні риби, які також мають сплощене у спинно-черевному напрямку тіло. Це манти. Якщо поглянути на них зверху, то форма їхнього тіла буде схожа на ромб, а збоку вони майже плоскі. Їхнє пересування у воді нагадує політ птаха – настільки воно граціозне. Незважаючи на дуже великий розмір, манти цілком безпечні для людей.

Втім, водний простір населяють не тільки риби. Тут є багато створінь, які користуються своєрідними пристроями.

Розглянемо морських равликів. Від ворогів та водного тиску їх захищає черепашка, яка часто має примхливі форми. Завдяки тому, що равлики харчуються переважно рослинною їжею, вони обзавелися своєрідною «теркою» – радулою. Нею ці молюски подрібнюють їжу. З-під черепашки у равликів виступає нога – орган руху, за допомогою якої вони пересуваються з місця на місце. Мускули ноги роблять хвилеподібні рухи, і равлик таким чином просувається вперед. Двостулкові молюски також мають ногу, хоча й не всі. Ті, що мешкають на скелях або на підводних рослинах, винайшли спосіб прикріплюватися до них, щоб не докладати зайвих зусиль. На кінці ноги у таких двостулкових молюсків знаходяться залози, які виробляють клейкі нитки, що швидко твердіють у воді. Люди помітили таку властивість і почали збирати ці нитки, щоб виготовляити з них одну з найбільш дорогих тканин – вісон.

Губки належать до найпростіших за будовою багатоклітинних організмів. їхнє тіло, яке може приймати у різних видів неоднакову форму, нагадує холодець, який пронизує безліч маленьких отворів. Ці істоти дуже давні, але майже не змінилися за мільйони років. А навіщо? Все життя губки складається із засмоктування води. Разом з водою через її тіло проходить їжа – дрібні частки органіки. Ними і живляться губки.

Оскільки тіло губки не має такого захисту, як, скажімо, у молюсків, вона має властивість, що може здатися фантастичною. Якщо губку протерти крізь дрібне сито, вона розпадеться на окремі клітини. Але залиште посудину з клітинами у спокої і через деякий час подивіться на неї знову. Ви не повірите власним очам: губка знов стане цілою. Її клітини якимось чином пам’ятають, що колись складали одне ціле.

Кишковопорожнинні тварини, як свідчить їхня назва, мають дуже просту будову: кишка, яка нагадує мішечок, закінчується ротовим отвором, який часто оточують рухливі щупальця, що захоплюють їжу. До кишковопорожнинних належать дуже несхожі між собою істоти: гідри, медузи, корали. Деякі з цих створінь мають небезпечну зброю – жалючі клітини, які заряджені отрутою. В одних видів вміст жалючих клітин може викликати опік, у інших викликає миттєву смерть. Цікаво, що сила цієї зброї набагато перевищує рівень, необхідний для полювання. Так, людина не входить до списку істот, якими харчується медуза, але отрута деяких видів медуз для людей смертельна. Наприклад, від жалючих клітин морської оси щороку гине не менше людей, ніж від зубів отруйних змій. Медузи не мають ані хвоста, ані плавців. Для пересування вони користуються своїм куполом, який то розкривається, заповнюючись водою, то скорочується. Водні струмені проштовхують медузу вперед.