Читать книгу Підводний свiт - - Страница 15

Ми з вами сприймаємо навколишній світ за допомогою органів чуття. До наших послуг зір, слух, дотик, нюх та здатність розрізняти смак. Усього – п’ять почуттів. Деякі тварини – і наземні, і водні – користуються лише частиною цих інструментів. Ми знаємо, наприклад, що існують сліпі тварини, дехто не має вух і сприймає звуки всім тілом. Буває і навпаки: тварини можуть похвалитися такими складними способами сприйняття світу, які люди відтворюють тільки за допомогою приладів.

Протягом мільярдів років водні тварини удосконалювали свої очі. У найдавніших організмів очей як таких не було – тільки особливі клітини, чутливі до світла. Все, що вони могли, – визначити напрямок світла. Такі «очі» мають, наприклад, морські зірки. А розташовані вони на кінчиках їхніх променів. Втім, давність появи тих чи інших тварин зовсім не обов’язково означає, що органи в них простіші. Скажімо, очі кальмара набагато складніші, ніж у людей. Вони розрізняють поляризоване світло, що надає їм можливість бачити найдрібніші деталі.

Зір більшості риб не такий гострий, як у жителів суші, оскільки прозорість води зазвичай менша, ніж повітря. У прозорій воді вони добре бачать предмети, які знаходяться на відстані 15 м.

У межах 1,5 м вони здатні визначити форму та колір предметів. Особливість зору риб полягає в тому, що вони охоплюють одним поглядом значну частину навколишнього середовища. Невеликі «сліпі зони» знаходяться над головою та під головою риби. Такий «панорамний» зір має свої вади. Хоча риба і бачить багато, але чітко розрізняє тільки ті предмети, що розташовані безпосередньо перед нею. Решта здається нечіткими та спотвореними.

У восьминогів на щупальцях знаходяться різні групи клітин, які здатні розрізняти світло, смак, запах та дотик. Усе це допомагає восьминогам знаходити свою здобич.

Креветки, краби та раки мають дуже своєрідні очі: вони наче ростуть на стебельцях. Завдяки цьому очі можуть повертатися у різні боки. Така будова органів зору зумовлена тим, що панцир цих тварин не дозволяє їм повертати голову, тому єдиний спосіб побачити небезпеку збоку – ворушити очима.

Вчені ще не з’ясували, скільки кольорів розрізняють морські жителі. Відомо, що кольорове бачення є в акул, дельфінів. Зважаючи на те, що у багатьох водних тварин зміна забарвлення відіграє значну роль у житті, вони також повинні бачити світ у всій його красі. Але, на жаль, встановити це остаточно дуже важко.

Нюх у підводних мешканців набагато гостріший, ніж у людини. Він потрібен і для того, щоб знаходити здобич, і для того, щоб орієнтуватися у водному просторі. Вчені довели, що лососі, які йдуть на нерест у річки, знаходять «свою» річку, орієнтуючись на запах води. Акули можуть відчути запах крові у воді навіть на відстані 600 м.

На початку нашої розповіді ми вже казали, що звук під водою поширюється набагато краще, ніж у повітрі. Тому не дивно, що підводні мешканці вміють розрізняти звуки. Втім, навіть ті, хто добре чує, можуть не мати вух. Дехто з них сприймає коливання води усією поверхнею тіла. А у риб функції барабанної перетинки виконує плавальний міхур. Він передає коливання до внутрішнього вуха, яке складається з чотирьох пар кісток.

Риби також користуються особливим органом – бічною лінією, яка проходить уздовж їхнього тіла з обох боків. Там скупчені особливі чуттєві клітини, які реагують на зміни тиску води. Здатність відчувати найменші коливання, спричинені рухом води, іноді називають «шостим чуттям». Деякі риби за допомогою бічної лінії можуть виявити рухоме тіло на відстані понад 15 метрів. У більшості риб бічна лінія пряма. А ось у чехоні вона звивиста і розташована ближче до черева, ніж до спини. Слух у риб з’являється у шести- або семимісячному віці. Але чують вони неоднаково наприклад голья-ни сприймають звуки від 16 до 6000 герц, вугри від 36 до 650 Гц, в’язь – до 5524 Гц.

У шарах води з неоднаковою густиною звук поширюється трохи по-різному. Дельфіни та кити протягом тисячоріч користуються «підводним телефоном». Справа в тім, що  зазвичай звук розходиться в усі боки та  поступово затихає. Але різниця температур у  шарах води створює «коридори», в яких звукові хвилі переміщаються переважно в  горизонтальному напрямку, і тому їх можна почути за тисячі миль від їхнього джерела.

Низькі звуки риби сприймають зазвичай так само, як і ми, а високі – набагато гірше за людей.

Китоподібні чують значно краще за людину. Вони здатні сприймати не тільки ті ж самі звуки, що і ми, але й ті, які знаходяться поза зоною нашого сприйняття. Дуже низькі звуки ми називаємо інфразвуком, а дуже високі – ультразвуком. Кити й дельфіни використовують ультразвукові «ехолоти», щоб орієнтуватися та знаходити косяки риби. Ехолот дельфінів працює так: дельфін видає ультразвук, і він поширюється у воді доти, доки не натрапить на якусь перешкоду. Тоді він відбивається від неї і повертається до дель- фіна, який сприймає та засвоює інформацію.

Існує думка, що дельфіни добре ставляться до людей тому, що «бачать їх наскрізь» за допомогою свого ехолота. А внутрішня будова людини набагато ближча до  дельфіна, ніж внутрішня будова риб. Чутливість ультразвукового «пристрою» дельфінів настільки висока, що вони можуть не тільки віднайти предмет, але й визначити його форму.