Читать книгу Підводний свiт - - Страница 19

Після весілля настає час подбати про потомство. Батьки та діти у водному просторі встановлюють між собою іноді дуже дивні з точки зору людини стосунки. Наприклад, суринамська жаба настільки турбується про безпеку своїх ікринок, що носить їх з собою, на спині. Близько 50—60 майбутніх жабенят зручно влаштовуються у заглибленнях її шкіри. Там вони живуть протягом чотирьох довгих місяців, встигають перетворитися на пуголовків і навіть майже втратити хвіст. Мама весь цей час провадить звичне жаб’яче життя: плаває у прозорій воді, полює на черв’яків, яких вона вириває з придонного мулу. А потім нове покоління суринамських жаб вирушає в нове життя, стрибнувши в воду з широкої спини, яка була їм і за домівку, і за колиску.

Ще один приклад дбайливих батьків – хроміси красені. Ці рибки мають яскраве перламутрове забарвлення, тому їх дуже люблять розводити в акваріумах. Вони влаштовують гніздо на кам’янистому або піщаному дні і пильно стежать за сусідами: нікому не дозволено запливати на їхню територію! Якщо хтось наважиться, самець віджене його. Але найдивніше відбувається тоді, коли спокій сім’ї порушує хтось із крупних хижаків. Хроміс має довжину всього 7,5—10 см, тому він не може впоратись із серйозною загрозою. Тоді у справу вступає мати. Вона широко відкриває рот, і малюки кидаються туди, наче у підводну печеру. Ось тепер саме час тікати – разом з усім сімейством.

Макроподи та бійцеві рибки будують для малюків дім… з повітря! Самець заковтує бульбашки повітря і обгортає їх слиною. З цих пухирців утворюється піна, яка стає матеріалом для гнізда, збоку схожого на глибоку тарілку. Якщо подивитися зверху, воно нагадує сяючу гору, вкриту снігом. Слина в цих риб має дивну властивість: вона утримує повітря, доки мальки трохи не підростуть. Коли настає час виходу у «великий світ», гніздо тане, наче повітряний замок.

Ктенопоми влаштовують свої гнізда… з жиру! Вони виділяють його зі свого тіла. Масляна пляма на поверхні стає «дитячим садочком». У перші дні свого життя мальки просто лежать у масляній калюжі догори животиками. Але жир виконує не тільки функції колиски. Коли малюки переходять на харчування інфузоріями, у маслі починають дуже швидко ділитися бактерії. Це приваблює інфузорій, і малюки їх із задоволенням поїдають.

Індійський ляліус звиває справжні гнізда з трави. Вони трохи нагадують пташині, оскільки побудовані майже за тією ж технологією.

Коли навкруги багато ворогів, мешканці підводного світу об’єднують свої зусилля для того, щоб зберегти своїх дітей від небезпеки. Так, наприклад, роблять афаліни – один з видів дельфінів. Маленький дельфін народжується хвостом уперед і спочатку не розуміє, куди він потрапив. Для того, щоб він розпочав нове життя, йому потрібно якнайшвидше піднятися на поверхню (ви ж пам’ятаєте, дельфіни – не риби, а тварини, в них немає зябер). Тому мати підштовхує своє немовля вгору, щоб воно ковтнуло повітря. Якщо мати не справляється з цією задачею, їй допомагають інші дельфіни: народження малого – радість для всієї групи.

Згодом, поки малюк підростає і знайомиться з підводним світом, мати та інші дорослі відганяють від нього акул. Коли дельфінят декілька, вони під час нападу акул збираються докупи, а дорослі утворюють навкруги живе рухоме коло. Не кожна акула наважиться зустрітися з розгніваним дельфіном: розігнавшись, він може так вдарити її своїм рилом, що це надовго відучить її зазіхати на малюків. Іноді акули після такого удару гинуть миттєво.

Добре, коли малюки майже відразу можуть супроводжувати своїх батьків. А якщо ні? Тоді треба подбати і про їжу, і про тепло, і про захист дитинчат. Королівські пінгвіни, які мешкають на острові Південна Георгія, піклуються про пташенят майже упродовж року. Малюки з’являються на світ безпорадними, вкритими густим пухом. Втім, їхні шубки не настільки теплі, щоб пінгвіненята могли вирушати у довгі прогулянки. Королівські пінгвіни не влаштовують гнізд. Тому мати й батько по черзі тримають спочатку яйця, а потім – пташенят на своїх ногах. А той, хто передав цю вахту, прямує до моря, щоб наловити риби та кальмарів. Частину вони поїдають самі, а решту приносять дитині, використовуючи воло замість корзини. Коли взимку дмуть холодні вітри і море неспокійне, пінгвіненята можуть залишитися без їжі на два-три тижні. Виживають тільки найсильніші.

Важко приходиться і малюкам тюленя Ведделла, які народжуються на протилежному боці земної кулі. Мати захищає їх від суворих вітрів власним тілом і в перші дні їхнього життя годує теплим та дуже калорійним молоком. Сніданок плавно змінюється обідом, обід – вечерею. Інакше не можна: щоб захиститися від морозу, маленький тюлень повинен швидко обрости шаром жиру. Тюленята вміють плавати та пірнати майже відразу після народження, але у крижаній воді їм дуже некомфортно, краще вибратися з лунки та трохи погрітися на арктичному пляжі.

Однак тюлениха не може постійно залишатися біля малюка: вона має дбати про власне харчування. Коли вона йде до моря, маленьке тюленя залишається на кризі. Його майже не видно, оскільки його шкірка білого кольору. Тільки очі та ніс чорні.

Утім, більшість морських жителів не змогли б згадати, як виглядають їхні батьки. Тому що жодного разу їх не бачили. Це відбувається зовсім не тому, що батьки погано ставляться до своїх дітей. Просто вони настільки різні, що іноді важко навіть здогадатися, яким буде малюк, коли стане дорослим. Не вірите? Тоді подивіться на малюнки угорі сторінки. Хто це?

Правильна відповідь: маленький зелений краб, маленька камбала та медуза. Не вгадали? Нічого, навіть вчені не одразу здогадалися, що до чого. Такі вже загадкові ці мешканці підводного світу.

Гуляючи вздовж берега моря десь на Півночі, можна побачити у смузі прибою загадкові предмети, які нагадують сумку з чотирма «рогами», від яких відходять нитки, скручені, наче локони. Їх називають «русалчиними гаманцями», але русалки тут ні до чого. Насправді це – яйця котячої акули, яка мешкає у неглибоких морях Європи та Америки. Вся її турбота про дітей полягає в тому, що вона відкладає яйця у густих водоростевих «гаях», де їх не помітять хижаки. Коли з яєць з’являються маленькі акули, вони відразу ж починають самостійне життя.

У шкірястих черепах також не прийнято дбати про своїх дітей. Вони копають ямку на теплому піщаному пляжі, відкладають туди яйця (за один раз – близько 70), засипають їх піском та повертаються до моря. Сонце перетворює ямку на справжній інкубатор. Через сім тижнів маленькі черепашки проривають оболонку спеціальним яйцевим зубом, який знаходиться… на носі! Але це – тільки половина справи. Потрібно ще якось випростатися з-під піску та дошкандибати до води, де можна знайти і їжу, і відносний комфорт.