Читать книгу Підводний свiт - - Страница 9

Людське життя пов’язане з підводним світом набагато тісніше, ніж ми звичайно думаємо. Наше тіло на 60—80 % складається з води, а втрата 12% від цієї кількості викликає зупинку серця та смерть. Ми постійно повинні поповнювати свої внутрішні «запаси», тому будуємо водопроводи, канали, буримо свердловини, щоб дістатися до підземних водойм. За минуле сторіччя великі міста планети (Париж, Рим, Москва, Берлін, Нью-Йорк) збільшили потребу у воді більше ніж в 100 разів. За прогнозом екологів, до 2025 року близько половини населення світу, 3,5 млрд людей, буде жити в регіонах з водним дефіцитом.

Сільське господарство та промисловість не можуть обійтися без використання прісної води. Для того, щоб видобути одну тонну міді, потрібно 5 000 тонн води, для однієї тонни сталі – не менше 300 тонн, а для того, щоб переробити тонну бавовни – 200 тонн. Назад, до річок та озер, вода повертається вже забрудненою, навіть тоді, коли проходить через системи очищення. Підводні мешканці страждають від забруднення води, оскільки воно порушує звичні умови існування.

Іноді відбуваються справжні катастрофа. Одна з найстрашніших— розлив нафти яку зазвичай перевозять на величезних танкерах.

Кожен городянин використовує за добу від  300 до 500 літрів води. Ця цифра  складається не тільки з тієї води, яку він  використовує для приготування їжі та прання, але й з побічних водних «витрат». Хліб, який ми купуємо, замішується на воді.  Опалення в більшості будинків також водне.  Нарешті, користування каналізацією пов’язане з неабиякою витратою води.

Нафта набагато легша за воду, вона розтікається по її поверхні тоненькою плівкою. Це призводить до загибелі багатьох морських мешканців: рибам не вистачає кисню, морські птахи – баклани, чайки – настільки забруднюють своє пір’я, що не можуть піднятися в повітря. Весь світ обійшли фотографії бакланів, перемазаних нафтою і тому приречених на смерть.

Коли на великих ріках будують греблі для електростанцій та шлюзи, щоб полегшити судноплавство, іноді забувають про те, що ці штучні перешкоди стають причиною вимирання риб, які звикли нереститися саме тут. Зазвичай це дуже цінні риби – лосось, осетер. Якщо вони не можуть дістатися до звичних місць нересту, наступного року їх стане набагато менше. Зараз біля великих гребель та шлюзів будують спеціальні обвідні канали, якими риба може дістатися до нерестилищ.

Під загрозу загибелі іноді підпадають не окремі види, а цілі моря. Сумним прикладом є Аральське море, яке на сьогодні майже не має надії на порятунок. Не так давно Арал був центром оазису. Його прозора і не надто солона вода була добре насичена киснем і давала притулок численним водним мешканцям. Береги цього моря оточували величезні зарості рогозу та очерету, з якого виготовляли папір. У морі процвітало риболовство. Воно, крім того, пом’якшувало місцевий клімат, зменшувало спеку.

У загибелі моря винні люди. Саме вони почали вирощувати на берегах двох річок – Амудар’ї та Сирдар’ї – бавовну.

Ці повноводні річки Артерії планети колись впадали в Аральське море, забезпечуючи його прісною свіжою водою. Зараз на деяких мапах можна побачити ту саму картину, але насправді жодна з цих річок до Аралу не дотікає. їх майже цілком «розбирають» іригаційні канали (тобто канали, які використовують для зрошування полів). Ці канали були побудовані наспіх, без урахування особливостей ґрунту та кліматичних умов. У результаті за 10 років зрошення на полив бавовняних плантацій було використано 83 млрд кубометрів води, а через стіни та дно каналів було втрачено майже 100 млрд кубометрів дорогоцінної вологи! Вона просто просочилася в пісок, без будь-якої користі. Після того, як Арал був позбавлений річкових вод, почалося швидке обміління. У деяких місцях вода відійшла від берега на 90 кілометрів. Коли об’єм води зменшився, виросла її солоність, розпочався масовий замор риби. Оголене дно колишнього моря перетворилося на солону пустелю. Вітер розносить частинки солі разом з піском, засолюючи плідні землі, внаслідок чого вони перестають родити. Фотографії з супутників показали, що шлейфи піску та солі мають більше 400 км у довжину та 40 км у ширину! Найстрашніше те, що цю катастрофу вже неможливо зупинити. Якщо повернути річкам воду, населення великих районів залишиться у мертвій пустелі. Але навіть якщо піти на такий крок, втрата води була занадто великою, щоб море змогло стати таким, як колись.

Озера також страждають від наслідків людської діяльності. Тільки недавно, після виконання цілої програми «реанімаційних» робіт води Великих Озер (США) знов стали відносно чистими. Кілька десятиріч тому вважалося, що вони можуть втратити всіх своїх мешканців. Найбільше в світі прісноводне озеро Байкал ледве не стало жертвою підприємств, побудованих біля його берегів. Вода цього гігантського озера була найчистішою в світі. Але стоки не-очищених промислових вод призвели до кількох випадків загибелі риби та водоростей. Журналісти сповістили про цю трагедію весь світ, і тоді більшість підприємств, які загрожували перетворити озеро на смітник, було закрито.

Ріки Європи забруднені настільки, що вода деяких небезпечна на тільки для водних мешканців, але й для людей. Рейн, красу якого оспівували протягом століть європейські поети та письменники, деякий час вважався мертвою річкою. Обсяг отруйних речовин, які щорічно зливали в ріку промислові підприємства, перевищував об’єм його вод. Єдині істоти, які почували себе комфортно в таких жахливих умовах, – це мікроби. Там, де Рейн впадає в Баденське озеро, їхня кількість досягала фантастичних розмірів: 1,5 мільйони на один кубічний сантиметр води. Ідея захищати Рейн спільними зусиллями виникла 1950-го року в Голландії. Тобто там, де в нижній течії річки вода була найбруднішою, й там, де люди найбільше залежали від її якості, бо використовували воду Рейну як питну. 1963 року Швейцарія, Франція та Німеччина, територіями яких тече головна водна артерія Європи, підписали першу міжнародну угоду щодо захисту чистоти Рейну. Згодом до цих країн приєдналося чимало інших європейських ініціатив, і оголошену колись біологічно мертвою річку вдалося врятувати. Тепер екологи не мають сумнівів, що Рейн видужує. У ньому сьогодні налічується понад 40 видів риби, і ця кількість постійно зростає.

Наші річки, на жаль, також можна назвати небезпечно хворими. Найголовніша артерія нашої країни – Дніпро – потерпає від сильного забруднення. На Славутичі – колись найчистішій річці – розташовано 50 великих промислових центрів, чотири атомні електростанції, десятки тисяч підприємств промислового й сільськогосподарського профілю, 50 великих зрошувальних систем, які беруть воду з Дніпра. Що ж ми повертаємо назад? Переважно промислові й каналізаційні відходи. За останні три роки рівень мікробіологічного забруднення Дніпра в окремих районах перевищив допустимі норми у 2400 разів! А біля Дніпропетровського річкового порту забруднення сягнуло немислимих меж – у 240 тисяч (!) разів більше максимально допустимого. Не випадково, певне, європейці називають Дніпро «жовтушною річкою», оскільки нині на Україну, за даними «Гобест Інтернешнл Україна», припадає до 30 відсотків захворювань на вірусний гепатит у Європі.

Вода – дорогоцінність сама по собі, але ті, хто в ній мешкають, іноді допомагають людині навіть самим фактом свого існування. Деякі види риби, наприклад, поїдають личинок малярійного комара і цим сприяють боротьбі з цією страшною хворобою. Різні види водоростей використовують у медицині, оскільки вони містять цілющі речовини. З водоростей також отримують цінні органічні добрива. В медичних цілях використовують п’явок (про них ми розповімо у четвертому розділі книжки), акул (препарати з акулячого хряща ефективні при лікуванні онкологічних захворювань).

Основний промисел, пов’язаний з водою, – це, звичайно ж, риболовство. Понад 18 % населення земної кулі задовольняє потребу у тваринних білках за рахунок водних тварин. Окрім різних видів риб, до нашого столу потрапляють молюски, краби, раки, медузи.  У XIX ст. під загрозою зникнення опинилися кити: китобійні флотилії знищували їх сотнями. Китів убивали не тільки заради м’яса.

Понад 2000 років тому видатний лікар  Авіценна дійшов висновку, що з 1000 хвороб 999 пов’язані зі станом води, яку споживає людина.

Справа в тім, що вони виробляють особливу речовину, яка широко використовується у косметичній промисловості. Зараз більшість видів китів знаходиться під охороною, полювати на них не можна.

Кити – не єдиніводні тварини, які постраждали від зажерливості людей. Коли в моду увійшли сумочки та взуття з крокодилячої шкіри, мільйони  крокодилів були винищені. Їхня чисельність поступово відновлюється, тому що вчені встигли попередити про наслідки цієї бійні.

Коли людина почала будувати канали для зрошення, вона зіткнулася з несподіваною перешкодою: в них дуже швидко розрослися  водорості. У деяких місцях вони створили настільки густі зарості, що течія води сильно зменшилася. Спробували вибрати водорості з води – вони наросли знов. Тоді вчені запустили у канал товстолобиків та амурів – риб, що харчуються водоростями. Дуже скоро «підводні пробки» були ліквідовані.

А ось стеллерова корова, смирне створіння, яке великими стадами паслося на підводних пасовиськах, вже ніколи не підійметься на поверхню моря, щоб ковтнути повітря. Їхній жир виявився надто смачним, щоб люди дозволили цим істотам і далі існувати.

Доля моржів та тюленів не менш печальна. Іх винищували і заради шкіри, і заради бивнів. Кривава бійня призвела до спустіння багатьох тюленячих пляжів, а моржів довелося занести до Червоної книги – настільки мало їх залишилося.

Люди навчилися не тільки готувати страви з морських та річкових мешканців, але й використовувати неїстівні частини їхнього тіла. Скажімо, що цікавого може бути в плавальних міхурах, лусці, кістках та хрящах? Але саме з цих компонентів готують риб’ячий клей. У давнину ним склеювали луки, кріпили пір’я на стріли. Зараз він використовується набагато ширше: у текстильному виробництві, кондитерській промисловості, медицині. З відходів дрібних риб роблять риб’яче борошно, яке додають у корм для худоби. Це сприяє тому, що в молодих тварин формуються міцні кістки, вони менше хворіють та швидше ростуть. Коли риби було дуже багато, її використовували і у рослинництві. Скажімо, перші американські колоністи використовували оселедців як чудове добриво.

Раніше людство користувалося водними ресурсами, не замислюючись про майбутнє. Але сьогодні чисельність окремих видів риб зменшилася настільки, що виникла потреба у їх розведенні. У давнину щось подібне сталося з тваринами: замість того, щоб полювати на диких звірів, люди одомашнили кілька видів. Тепер вченим вдалося вирішити проблему розведення підводних мешканців. Японці навчилися розведенню устриць та креветок, крім того, вони збирають з підводних плантацій великі врожаї морської капусти. Ще одне досягнення людства – вирощування перлин, які поступаються справжнім тільки ціною.

Екологічні проблеми колись вважали чимось віддаленим. Але зараз стан навколишнього середовища викликає все більше занепокоєння.

У програмі ЄС «Природа-2000» було визначено: «Усім видам тварин та рослин європейського континенту має бути забезпечена територія для виживання». Тому кожного року складаються нові угоди, видаються нові закони, присвячені захисту гідросфери.

Захистом водного світу займаються спеціальні організації. Але подбати про чистоту водного простору можемо і ми. Що для цього потрібно? Не так уже й багато:

– Зменшити використання різних миючих засобів. Уявляєте, скільки шкоди може наробити одна краплина розрекламованого миючого засобу, якої вистачить на цілу гору посуду.

– Не вмикати воду тоді, коли в цьому немає справжньої потреби, стежити за тим, щоб крани не протікали. Кожна крапля, яка витікає з крану безцільно, вкрадена у наших річок і їхніх мешканців.

– Старайтеся не спускати в каналізацію рештки жирної їжі, використану чайну заварку та кофейну гущу. Вони не тільки забивають труби, але й здатні отруїти воду.

– Знаходячись на березі річки та моря, не кидайте у воду нічого, що ви не збираєтесь тут же з неї дістати. Пляшки, папір та інше сміття не потрібні підводним мешканцям! Вони ж не приносять до вашого дому свій мотлох.

– Якщо ви йдете на риболовлю, не беріть від рік та озер більше, ніж вам потрібно. Навіть хижаки не полюють тоді, коли вони ситі.