Читать книгу Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи - Группа авторов - Страница 48

Були дід і баба, і дуже вони бідно жили. Свариться баба з дідом:

– Відколи я віддалася за тебе, то все бідуєм і бідуєм. І все через тебе.

Мав дід трохи грошей, і взяв він собі за ті гроші гектар поля на рік. І посіяв на тім полі пшеницю.

Ходить дід у поле, дивиться – файна пшениця росте. Каже дід бабі:

– Добре нам тепер буде, будемо мати свій хліб.

Прийшов він раз на поле, подивився – пшеницю вже можна жати. Нагострив дід серпи, завтра підуть з бабою жати. А вночі знялася буря з градом і град побив дідові всю пшеницю. Приходить дід з поля і каже:

– Бабо, побив град нашу пшеницю.

А баба ще гірше свариться з дідом:

– Треба було жати вчора, треба було позавчора!

Набридло це дідові, покинув він бабу й пішов. Ішов, скільки йшов, і зайшов у ліс. І забачив у лісі хатку. Заходить у хатку, а там якась баба. Привітався він, а баба й питає:

– Куди, чоловіче добрий, ідеш?

А він і розказує, що баба свариться з ним за пшеницю.

– Виросла нам файна пшениця, а вночі знялася буря з градом і побила всю.

– І в людей побив град?

– Ні, лиш мій гектар побив.

Баба й каже:

– Мої сини – Вітри. Котрийсь із них зробив це. Прийдуть додому, спитаю їх.

Приходить старший син, баба питає його, а він каже:

– Ні, я в тій стороні не був.

Приходить другий син, питає стара і його. І другий каже, що не був у тій стороні. Приходить третій. Мати спитала його, а він засміявся та й каже:

– Так, це я зробив. Але я тобі, діду, допоможу. На оцю скатерку. Як простелиш її, то що схочеш тобі буде. І їсти, і пити – всього доволі.

Дід узяв скатерку й пішов.

За день він додому не дійшов. Довелося ночувати у корчмі. А корчмар каже йому:

– Діду, це корчма, тут усе дають лиш за гроші. Це не те, що у вуйка якогось переночувати й повечеряти задурно.

– Мені нічого не треба, у мене все є, – каже дід.

Та бере застеляє стіл скатеркою, і з’явилося на тій скатерці їсти й пити, що хочеш. Сів із дідом і корчмар за стіл, сіла й корчмарева жінка. Наїлися, напилися. А корчмар усе старається напоїти діда.

Напився дід і лягає спати. А корчмар зняв чарівну скатерку зі столу, заховав її, а на стіл поклав іншу. Устав дід рано, взяв скатерку й пішов додому.

Баба забачила діда й знов свариться з ним. А дід їй каже:

– Мовчи, бабо, тепер ми заживем.

І простелив дід скатерку. А на скатерці нічого нема.

Баба ще гірше свариться:

– То ти ще й обманюєш мене?!

Думає дід: «Що ж це зробилося зі скатеркою? То, мабуть, Вітер обдурив мене». І пішов дід знову до Вітра.

А Вітер каже:

– Діду, як ти загубив мою скатерку, то дам тобі гаманець. Будеш мати з нього грошей стільки, скільки схочеш. Лиш спорожниш його, а він уже знов повний.

Дід узяв того гаманця і пішов додому.

За день дід не міг дійти додому й знов зайшов до корчмаря. Той зустрів його як старого знайомого. Посадив діда за стіл, п’ють, їдять. Корчмар і запитує:

– Покажіть, діду, ще якісь чудеса. Що у вас є цікавого?

А дід виймає гаманець і показує корчмареві. Спорожнив гаманець на стіл – купа золота! Поклав гаманець у кишеню, тоді витягає, спорожняє – знов купа золота.

Напоїв діда корчмар. Дід заснув, а корчмар витягнув із дідової кишені гаманець, а в кишеню поклав інший.

Встав дід рано й пішов додому. А жінка знов свариться з дідом. Дід і каже:

– Не сварись, бабо, тепер ми будемо добре жити до самої смерті.

Витягає дід гаманець, витрушує на стіл – нічого нема. А баба ще гірше свариться.

– Другий раз мене обманюєш!

Іде дід знову до Вітра. І скаржиться:

– Не слухається мене гаманець, нема в нім більше грошей.

А Вітер знає, що робиться, лиш не каже дідові нічого. Усміхнувся він і сказав:

– Даю тобі, діду, ще оцю сумку. Як захочеш бачити, що в ній є, то відкрий її і крикни: «Два з сумки!» А як не захочеш більше бачити тих двох, то крикни: «Два в сумку!» – і закрий сумку.

Вийшов дід і йде додому. І захотілося йому бачити, що є в сумці. Відкрив він сумку й каже:

– Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зачали діда молотити! Пригадав дід, що Вітер казав.

– Два в сумку! – крикнув він, і ті два лишили його й пішли в сумку.

Дід закрив сумку й пішов далі. І прийшов знов до того корчмаря. Зрадів корчмар.

– О, старий знайомий прийшов!

Та садить діда за стіл. Наїлися, напилися. А корчмар запитує:

– Ану, діду, що за чудеса в тебе є? Показуй.

Дід і каже:

– Два з сумки!

Як вийшли два з сумки! Як зачали корчмаря бити, як зачали молотити! Б’ють до смерті. Корчмар кричить:

– Жінко, віддай дідові його скатерку й гаманець, хай він мене лишить живого!

Узяв дід скатерку й гаманець.

– Два в сумку! – крикнув він, закрив сумку й пішов.

Приходить дід додому, а баба знов свариться. Дід думає: «За те, бабо, що ти зі мною стільки сваришся, провчу тебе». Та відкрив сумку.

– Два з сумки!

Як вийшли два з сумки, як зловили бабу! Б’ють, аж порох летить! Побачив дід, що вже досить бабі, і крикнув:

– Два в сумку!

Та бере скатерку, застеляє стіл. І на столі, що лиш на світі буває, – їж і пий. Сіли вони з бабою за стіл. Дід був дуже хороший чоловік. Каже він бабі:

– Бабо, іди попроси до нас у гості сусідів.

Напросила баба сусідів, і сусіди наїлися й напилися, скільки хотіли й чого хотіли.

І дочувся пан, що в діда є такі чудеса: скатерка й гаманець. Приїхав він бричкою до діда, зайшов до хати.

– Здрастуй, діду!

– Здрастуйте.

– Чув я, що в тебе, діду, чудесна скатерка є.

– Еге, – каже дід, – є.

Простелив дід скатерку. Пан зроду не бачив таких напитків і наїдків. Сів пан з дідом і бабою за стіл, наївся, напився, чого тільки хотів, а потому й питає діда:

– Де ж твій чудесний гаманець?

Показує дід і гаманець. А пан подивився та й каже дідові:

– Цю скатерку й цей гаманець загорни в папір, віднеси в мою бричку й поклади під сидіння.

Дід почав просити пана:

– Я старий, баба стара, як же ми будемо без цього жити? Не беріть, прошу вас.

А пан не хоче й слухати. Забачив дід, що не впросить, та й каже:

– У мене ще одна цікава річ є.

Та відкрив сумку й крикнув:

– Два з сумки! Рахуйте панові кості!

Як вискочили два з сумки, як узяли пана в роботу!

Пан кричить не своїм голосом:

– Не треба мені нічого! Лиши мене тільки живого!

А дід мовчить, хай пана ще помолотять. А тоді крикнув:

– Два в сумку!

І закрив сумку.

Поїхав пан, а дід з бабою лишилися. І мали вони чим жити, поки не вмерли. І самі їли-пили й сусідів годували. І більше баба з дідом не сварилася.

? Якою змальована баба у казці?

? Від чого пропав урожай пшениці на дідовому полі?

? Як загладив свою провину Вітер?

? Яку з цих чарівних речей хотілось би мати тобі?