Читать книгу Улюблена українська читанка. Хрестоматія для позакласного та сімейного читання. 1-4 класи - Группа авторов - Страница 52

Чоботи

Був собі чоловік багатий і мав тільки одного сина. От як умирав він, то призвав до себе сина та й каже йому:

– Гляди ж, синку, щоб у тебе, як я і вмру, було так, як і в мене, – щосуботи були чобітки новенькі.

Син і каже:

– Добре, тату.

Ото як умер батько, син, дождавши п’ятниці, йде до торгу в місто, купив собі чоботи й приходить у неділю в церкву в нових чоботях. Дождали другої п’ятниці – він знов іде в місто, купив чоботи, надів у неділю, а ті взяв та нагору закинув. І так він робив кожної неділі, поки все, що в його було: і воли, і коні, і клуня, і повітки, і город – усе попродав на чоботи.

От як не стало вже нічого й продавати, він сів собі та й давай журиться: «Що це батько мені наробив? Нащо він сказав, щоб у мене щонеділі були новенькі чобітки? А тепер мені цим зробив так, що я не маю нічого – зовсім бідний став!» А батько йому не сказав, а він сам не розшолопав, що батько не купував щонеділі чоботи, а тільки їх кожної суботи вимаже гарненько дьогтем – от вони й стануть новенькі.

Потім він надумався: «А що, у мене ж є багато чобіт, що я позакидав нагору, полізу, поздіймаю та буду носить». От він носив ті чоботи, носив, аж поки не стало, а далі й каже: «Адже нагорі в мене є ще батьківські шкарбани, дістану їх, то ще, може, яку годину походжу». Коли до тих шкарбанів – аж там гроші заховав батько. Він за ті гроші закупив собі знов і волів, і все хазяйство, та й став таким хазяїном, яким був батько; а чоботи вже не купував щонеділі, а латав їх, як часом подеруться, а в неділю або свято мазав їх дьогтем.

От як біда його навчила хазяйнувати та чоботи носити.

? Як чоботи навчили хлопця хазяйнувати?

? Відгадай загадки.

1) Удень б’ють дорогу, а вночі сплять біля порогу.

2) Удень із ногами, а вночі без ніг.

3) Обидва схожі, як брати, завжди удвох, куди б не йти: під ліжком, коли всі сплять, під столом, коли їдять.

? Склади діалог за питаннями й опорними словами.

Запитання:

• Що ж тобі батько наказав?

• Як ти виконував наказ?

• А чому ж тепер зажурився?

• Чи всі ти чоботи зносив?

• Звідки ж у тебе знову воли й усе хазяйство?

Опорні слова: йшов до торгу в місто; бідний; багато чобіт; батьківські шкарбани; щосуботи чобітки новенькі.

? Чому в народі кажуть: «Праця годує, а лінь марнує»; «Не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке»?

Ківш лиха

У багатого батька був один син, а батько нажив худобу не абияк, а таки чесно: багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалося, поки заблищали в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, то йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько – і гірко йому було, що син робити не хоче, а його заробленим добром так нехтує. Уже й казав, і вмовляв – нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько. Пішли якось батько з сином до річки, посідали, балакають. Іде якийсь чоловік і несе горобця встреленого. І заманулося синові нащось того горобця купити – зараз і вийма золотого.

– Дай мені! – каже батько.

Син дає. Батько заміривсь рукою стиха на річку, наче хоче золотого кинути, а синові й байдуже. Батько вдруге заміривсь. Син нічого. Узяв батько тоді та й кинув у воду червінця. Син навіть і не спитавсь у батька, нащо то й до чого, а зараз поліз у кишеню та й вийняв другого червінця. Батько баче, що лиха година, та й каже синові:

– Ось віддай мені капшук з грішми!

Син дає. Тоді батько знов:

– Іди ж ти, – каже, – як оце ти є, та зароби червінця! Як заробиш, отоді приходь і поживеш мою худобу, а то як ти такий, то краще я на сиріт віддам…

Син аж засміявся:

– Піду, – каже, а собі дума: «От розумний батько – чи диво то червінця заробити!»

От і пішов він; ішов він чи довго, чи ні, та й замислився: «Що ж я робити вмію? Письма я знаю!» От і пішов він скрізь по місту шукати роботи письменської. Та куди не поткнеться – скрізь не треба. А тут уже й їсти хочеться. Продав він кожушинку – ходить у легенькому, а вже холодна осінь. Прийшов у бакалійницю, проситься у крамарчука у прикажчики. Питаються в нього:

– Де ж ви були? Що знаєте?

– Я, – каже, – жив біля батька, був коло хліборобства…

– Та й тільки? – кажуть йому. – Не треба нам таких. Узяти вас хіба за хлопця-попихача, так ви більше із’їсте, ніж зробите.

Що його робити? А тут холодно, а тут їсти хочеться! Пішов він до Дніпра – там пароплавів та всяких суден без ліку стоїть. Нічого робити – найнявся він лантухи тягати. Так, як лозинка од вітру, гнувся він під тими лантухами важкими, ноги трусились, горіли. Увечері з незвички як упав на вулиці, так і заснув. Був би замерз, та солдат-поліціянт побачив, до поліції одвіз: думав, що п’яний.

Другого дня те саме, третього, четвертого – усе те саме. Він уже й недоїдає, й недопиває, щоб більше грошей зоставалося, а ще далеко до золотого, бо й плата мала, і сили в його небагато.

Робить – і так усю осінь і зиму проробив. І повесні зібралось у його стільки грошенят, що виміняв він за їх золотого.

Тоді йде до батька. Прийшов, аж батько стоїть біля млина, саме біля річки.

– Здорові, тату!

– Здоров, синку! – каже батько. – Ну, синку, приніс?

Лізе син у кишеню та потихеньку, як скляне, виймає щось загорнуте у ганчірочку, а потім ще й у папірець, – еге, червінець, та й боїться давати батькові.

Узяв батько, повертів того золотого в руках та як заміриться на річку… Син як ухопить батька обома руками за руку, як крикне:

– Ой батечку, батечку! – А сам як не свій.

Тоді батько засміявся та й каже:

– Ну, тепер я бачу, що ти знаєш, почому ківш лиха, як достається червінець. Отепер ти мені син і моя худоба буде тобі.

І з того часу син годі вже гроші розкидати – такий працьовитий та хазяйновитий зробився.

? Чому було гірко батькові за сина?

? Як ти гадаєш, чи легко заробляти гроші?

? Для чого людям потрібна професія?

? Чому у народі поважають працьовитих людей, а нероб зневажають?

? У чому проявився ківш лиха для сина?

? Яка реакція була у хлопця, коли батько хотів кинути гроші в річку?

? Поясни, як ти уявляєш професії крамарчука, прикажчика.

Скільки в небі зірок?

В одного чоловіка були великі маєтки, і він часто хвалився, що краще від нього ніхто не живе, бо він ніякої журби не має.

Дізнався про це цар і дуже розгнівався, як таке може бути, що цар має журбу, а хтось її не має.

Написав цар чоловікові листа, загадавши дві загадки: щоб полічив у небі зірки й щоб написав цареві, де є середина світу. І дав термін – чотири дні. А якщо цього не зробить, то здійме йому голову з пліч.

Прочитавши листа, чоловік дуже зажурився.

Довідався про це один циган і напросився піти замість нього до царя, якщо той дасть йому корову.

– Я тобі дам і три корови, якщо мене виручиш, – відказує.

Тоді циган помився, поголився, переодягнувся, сів на коня і помчав до царя.

– От я і приїхав до вас, славний царю, зі своїми відповідями на ваші загадки, – каже циган цареві.

Тепер цар питає:

– Ну, чи полічив ти, скільки в небі зірок?

– Полічив, – відповідає циган.

– Ну, то скільки ж у небі зірок? – питає цар.

– Саме стільки, скільки на цьому коневі волосин, – відповідає циган. – Якщо не вірите, славний царю, то й ви полічіть, – додає.

Бачить цар, що загадку розгадано, і не знає, що на це сказати.

Потім запитав другу загадку:

– А де середина світу?

Циган покрутився на одному місці, стукнув паличкою об землю і каже:

– Якраз тут і є середина світу. Якщо не вірите, славний царю, то поміряйте.

Не знав цар, що на це циганові відповісти, і відпустив його додому.

Приходить циган до чоловіка й розповідає, як було. Віддячив той циганові: дав три корови та ще й триста золотих грішми.

– Оце тобі, цигане, за те, що ти врятував мене від смерті, – сказав на прощання.

? Чи знаєш ти, де розташована середина світу?

? Чи можна насправді полічити зірки на небі?

? Добери прикметники до слова зірка: яскрава, вечірня…

? Відгадай загадки.

1) У синьому мішечку золотих ґудзиків багато.

2) Тисяча овець, а між ними один баранець.

? Склади власну лічилку про зірки, небо, місяць.

Чудо-груша

Жив на світі один бідний чоловік. Тільки й багатства в нього було, що дітки. Та ще корівка, але така вже вона стара була – самі кості та шкура. Ні телят, ні молока від неї не було.

Не раз люди казали йому, щоб зарізав її, то діти хоч кістку якусь обгризуть.

– Ні, – каже він, – я цього не зроблю. Скільки років годувала нас, а тепер її різать та їсти! Нехай уже від своєї смерті гине.

А корівка вже й не встає. Підійшов він до неї та й говорить, як з людиною, оплакує, що вже скоро не стане її, як погано їм буде без неї. Чухає, пестить її. Коли чує, корова заговорила до нього людською мовою:

– Добрий мій хазяїне, спасибі тобі за все, за ласку, за те, що ти жалієш мене. Тепер же ти послухай і зроби так, як я кажу. Коли мене не стане, візьми мене закопай у себе біля хати під вікном, а там побачиш, що буде.

Так він і зробив, як корівка казала. На третій день бачить, що на тому місці росте якесь дерево. З кожним днем все більшає і більшає. За весну виросла велика груша.

Зацвіла, а на осінь і груші вродили. Так рясно! А які груші! Здорові та гарні, а добрі вже які! Таких груш ще ніхто не бачив. Посмакували вони грушами, сусідів пригостили. Тоді хазяїн каже, що треба ще й пана грушами пригостити. Бо пан у них був добрий, не такий, як інші, що з людей знущаються. Поніс він до пана цілий кошик груш. У пана якраз були гості – інші пани.

Побачили такі груші, а як покуштували, то й кажуть:

– Це чудо, а не груші. Таких груш у світі нема.

Питає пан:

– Де такі груші ростуть?

Розказав чоловік панові все про корову. Всі здивувались. Пан тоді каже:

– Дам я тобі корову, нехай твої діти молоко п’ють.

Веде чоловік корову додому, радий-радісінький.

Зустрічає його один багач, питає, де корову взяв. Розказав чоловік і багатому, як йому пан корову подарував. Не вірить той. Захотів сам побачить грушу. А як побачив та покуштував груш, то від заздрості мало не луснув. А тут пани приїхали груші купувати. Гарні гроші дають за них.

Є вже в бідного й молоко, і гроші. А багач злиться, місця собі не знаходить, що в бідного така груша є.

«Як у мене нема, то і в тебе не буде», – подумав він. Діждався ночі, нагострив сокиру добре й пішов грушу рубати. Як розмахнувся, з усієї сили вдарив по груші, а груша була дуже тверда. Як відлетить сокира, та вдарила його по нозі. Від болю він знепритомнів, упав під грушею.

А хазяїн чув, як щось бухнуло. Вийшов з хати подивитись. Побіг людей покликав, по лікаря послав. Зійшлися люди, побачили, що багач сам собі накоїв. Комусь зло робив, а воно обернулося проти нього. Ніхто й не жалів його; кажуть, що заробив, те й одержав.

А груша росла собі, кожного року врожай добрий давала. Хазяїн мав добро сам і з іншими ділився. А люди шанували його.

На цьому казці кінець, а хто слухав – молодець.

? Знайди зачин і кінцівку казки, перечитай їх.

? За що люди шанували хазяїна?

? Добери слова, протилежні за значенням до поданих: злий, зневажати, бідність.

Мудра Оленка

Було собі два брати – один убогий, а другий багатий. От багатий колись зласкавився над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, каже:

– Потроху відробиш мені за неї.

Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корову, він і каже вбогому братові:

– Віддай мені корову назад!