Читать книгу Загадки історії - Группа авторов - Страница 12

Події набули для Риму катастрофічного розвитку наприкінці IV століття. Гуни, що з’явилися в степах Східної Європи, блискавичним ударом розгромили готів, які контролювали територію сучасної України. Частина переможених пішла за переможцями. Інші принижено просили в імператора Валента дозволу перейти Дунай і оселитися в межах Римської імперії. Незабаром взаємна недовіра готів і римлян вилилась у військову конфронтацію, розв’язка якої прийшла 9 серпня 378 року. Розгром римлян при Адріанополі, у Фракії, був такий нищівний, що сам імператор Валент пропав безвісти. Недавні втікачі зненацька виявилися господарями становища. Адріанопольська катастрофа стала переломним моментом в історії відносин імперії й варварів, що наступали. Внаслідок військових зіткнень і договорів під одноосібний контроль готів фактично перейшли цілі римські провінції на Балканах і по берегах Дунаю.

Останній римський імператор Ромул Августул

Вторгнення готів під проводом Радагайса до Італії закінчилося винищуванням полчищ варварів. Але вночі 31 грудня 406 року вандали, алани і свеви прорвали кордони імперії на Рейні. Три роки грабежів і насильств перетворили Галлію на похоронне вогнище. Восени 409 року вандали, алани і свеви пробилися через піренейські перевали до Іспанії і закріпилися там.

ГОТИ (від Gothi, Gothones) – германські племена, які поселилися на початку нашої ери на південному узбережжі Балтійського моря і по нижній течії Віспи. Пересуваючись з кінця II століття на південний схід, вони на початку III століття досягли Північного Причорномор’я. Вплив більш високої культури скіфсько-сарматських племен і міст Північного і Західного Причорномор’я (захоплених готами близько 260 року) прискорив розвиток готських племен. Готи робили спустошливі набіги на Римську імперію, внаслідок чого вона змушена була віддати їм Данію – територію між ріками Дунаєм, Тисою, Прутом і Карпатами (тепер це частина сучасної Румунії). У IV столітті готи прийняли християнство у формі аріанства.

Аріанство – течія в християнстві, яка дістала назву від свого зачинателя – олександрійського священика Арія. Відповідно до його вчення Син Божий Логос (Христос) не єдиносущний з Богом-Отцем, тобто порівняно з ним є істотою нижчою).

ВАНДАЛИ – народ германського походження, який згадується вперше в Плінія (I століття нашої ери). У найдавнішому науково встановленому місці їхнього проживання – по обох берегах середньої течії Одеру, куди вони прийшли, на думку істориків, з берегів Балтійського моря, а до того жили в південній Скандинавії, – вони поділялися на дві групи: асдингів і силінгів, що злилися в одне політичне ціле лише після вторгнення в Галлію, а потім і в Іспанію на початку V століття. Протягом 20 років вандали протрималися на південному краї півострова, поки натиск вестготів не змусив їх переправитися в Африку. Тут вандали створили незалежне королівство, столицею якого став Карфаген. Найбільш відомим діянням вандалів став «вандалізм» – пограбування Риму в 455 році. Те, що вандали не могли забрати з собою, вони знищили. Наприкінці V століття королівство вандалів в Африці почало занепадати, і 533 року Карфаген був захоплений візантійським полководцем Велісарієм, а саме королівство знищене.

АЛАНИ – іраномовні племена сарматського походження. З І століття жили в Приазов’ї і Прикавказзі. Алани жили спочатку на Кавказі, звідки вони, прекрасні вершники і стрільці, поширили свої володіння на північ до Дону і часто нападали на Вірменію і Малу Азію, поки імператор Тацит у 276 році не змусив їх повернутися на території, які вони займали раніше. І через сто років, близько 375 року, вони в союзі з гунами витиснули остготів з територій між Доном і Дунаєм і потім, приєднавшись до великого руху народів на захід, у 406 році вдерлися до Галлії. Частина їх, що оселилася в місцевостях південніше Луари, у 651 році в союзі з римлянами виступила проти гунів, очолюваних Аттилою, і була пізніше знищена. До того інша їхня частина в 409 році перейшла до Іспанії, де була розбита вестготами. Спроби аланів завоювати Італію в 466 році закінчилися їхньою поразкою. У візантійську епоху аланів згадують серед народів Кавказу.

СВЕВИ, чи СВЕБИ (лат.Виеуі, Suebi) – збірна назва кількох сильних і войовничих германських племен (семнони, гермундури, квади й ін.), що займали в І столітті до нашої ери – II столітті нашої ери басейни Ельби, Майну, Неккару, Верхнього Рейну. Вперше описані Цезарем, який у 58 році до нашої ери завдав поразки свевам, що перейшли близько 71 року до нашої ери Рейн і намагалися оселитися в Галлії.

Новина про взяття Риму вестготами на чолі з королем Аларіхом 24 серпня 410  року вразила сучасників. Три дні Вічне місто перебувало в руках варварів. За згоди римської влади готи одержали значні території в Південній Галлії, ще більше розширили їх військовими діями і просунулися в глиб Іспанії, витісняючи звідти вандалів. Вандали і алани, які приєдналися до них, через Геркулесові Стовпи (сучасна Гібралтарська протока) переправилися до римської Африки – теперішні території Алжиру і Тунісу. У 455 році вони вдруге атакували і пограбували Рим.

У середині V століття західні провінції Римської імперії опинилися під страшним ударом гунів. У 451 році римляни і готи, які воювали пліч-о-пліч, зупинили натиск гунів у страшній битві на Каталаунських полях у Галлії. Гунська держава розпалася зі смертю свого ватажка Аттили два роки по тому, хоча ворогів у римлян від цього не стало менше. Подібно до вибуху вулкана, вона викинула в римський світ величезні шматки колишньої гунської коаліції.

Римська Британія помалу ставала здобиччю англів, саксів, ютів. На свою частину Галлії претендували бургунди, потім і франки. Франкський король Хлодвіг у боях з римлянами і готами в 481 і 507 роках об’єднав під своєю владою три чверті галльських земель. Його сини довершили справу, у 534 році розгромивши слабосильне бургундське королівство. Після 476 року Італію контролювали варварські загони під проводом Одоакра. Можна сказати, що це і було падінням Римської імперії. Сучасники на це вже не звернули особливої уваги. Ласий шматок у різношерстого воїнства Одоакра в 493 році вирвав король Теодоріх, що виступав на чолі тієї частини готів, яка свого часу підкорилася гунам.

АНГЛИ – давньогерманське плем’я, що його вперше згадує римський історик Тацит у 98 році нашої ери серед інших германських племен, які населяли північно-західне узбережжя Німеччини. У V столітті англи разом з ютами (германське плем’я, яке жило на півночі Ютландського півострова) і саксами (група германських племен, що жили між нижньою течією річок Рейн і Ельба) завоювали Британію, де розселилися уздовж річки Трент і південніше, на рівнинах Мідлендсу (території сучасних центральних графств), утворивши королівство Мерсія. Інша частина англів, відомих як нортумбрійці, розселилася на північ від річки Хамбер, захопивши також південні області Шотландії. Згодом тут виникли королівства Берніція і Дейра, що злилися згодом у Нортумбрію. Протягом кількох століть королівства східних англів Мерсія і Нортумбрія відігравали значну роль в історії Англії.

ФРАНКИ – збірна назва західногерманських племен (сігамбрів, хамавів, бруктерів, тенктерів та ін.), згадувана вперше римськими істориками в другій половині III століття. Мешкали на схід від низов’їв Рейну. Франки робили набіги на області вниз за течією цієї річки. Вони розділялися на дві племінні групи – саліїв (тобто морських, приморських) і рипуаріїв (берегових, але ця назва з’являється лише з VIII століття). Спочатку салії селилися на території сучасних Нідерландів (у басейні річки Ейссел), а до IV століття – по прибережних районах між Рейном і Шельдою, тоді як рипуарії оселилися в середньорейнському басейні аж до Майну. Салічні франки в період Великого переселення народів почали робити набіги на Галлію. На цей час головне місце серед саліїв посіла династія Меровінгів. Один з її представників, франкський вождь Хлодвіг I, у 496 році прийняв водохрещення. Це дало йому змогу під прапором боротьби з єрессю виступити проти сусіднього племені вестготів, які сповідували аріанство, і заволодіти Аквітанією. За правління королів Теодоріха І (511—534), Хільдеберта І (511—558), Хлотара І (511—561) і Теодеберта І (534—548) – спадкоємців Хлодвіга, франки завершили підкорення римської Галлії, анексувавши землі бургундів (у басейні верхньої Луари, Рони і Сони з головними містами Женевою, Діжоном і Ліоном), заволоділи на півдні Провансом, Гасконью і Септиманією, підкорили на сході тюрингів. Надалі васалами франків визнали себе бавари.

БУРГУНДИ (від лат.Burgundii, Burgundiones) – плем’я східних германців. У перші століття нашої ери бургунди, які, на думку вчених, спочатку жили на острові Борнхольм, потрапили на континент.

У 406 році заснували на Рейні королівство з центром у Вормсі, яке було знищено войовничими гунами через 30 років. У 443 році на правах римських федератів оселилися на території Савойї. У 457 році, скориставшись ослабленням імперії, зайняли басейн річки Рони, де утворили нове королівство з центром у Ліоні – одне з перших «варварських» королівств на території Західної Римської імперії, яка на той час розпалася. На початку VI століття бургунди прийняли католицтво. У 534 році завершився процес приєднання королівства бургундів до Франкської держави. Надалі бургунди стали частиною південнофранцузької народності.

Від Римської імперії залишилося те, що сучасники продовжували називати Римською імперією, але ми сьогодні називаємо Візантією. Візантійський імператор Юстиніан спробував силою повернути імперії Західне Середземномор’я.

Трон короля франків Дагоберта

Успіхи його полководців, Велісарія і Нарсеса, були хоч і грандіозними, але нетривалими. У запеклій боротьбі візантійці розгромили королівства вандалів в Африці й готів в Італії. Та всі зусилля видалися марними через кілька років. Починаючи з 568 року більшою частиною Італії заволоділи нові варвари – лангобарди. Але візантійським імператорам у цей час було вже не до них. Вони мали великі проблеми на Сході в боротьбі з персами, а потім і арабами.

Авари, господарі європейських степів після гунів, і їхні союзники слов’яни жорстоко спустошували Балканський півострів, брали в облогу міста, не роблячи винятку і для візантійської столиці. З грабіжницькими набігами і ворожими арміями якоюсь мірою ще можна було впоратися. Чи не найгіршим лихом для візантійських Балкан, які збезлюділи після вторгнень VI століття, виявилася мирна слов’янська колонізація. «Мирні» розбійники просто приходили і селилися на цих землях. Вони не сплачували встановлені в країні податки, не підкорялися владі й прагнули залишатися незалежними. Таке некероване населення не можна було по-справжньому ні перемогти, ні прогнати, ні навчити жити за місцевими звичаями і порядком.

Печатка короля Беренгара