Читать книгу Загадки історії - Группа авторов - Страница 22

З усіх, хто коли-небудь посідав патріарший престол у Константинополі, святий патріарх Фотій був найвидатнішим мислителем і великим політиком. Після сходження на патріарший престол у 857 році (куди він був піднесений, будучи мирянином) Фотія невдовзі втягли в суперечку з Папою Миколою I (858—867). Попередній же патріарх, Ігнатій, що потрапив у немилість, був відправлений у вигнання імператором Михайлом III і змушений був відректися від престолу. Прихильники Ігнатія, що не хотіли визнати його зречення, дивилися на Фотія як на узурпатора. Фотій відправив Папі послання, в якому повідомляв про своє сходження на патріарший престол, тільки через три роки. Микола, невдоволений нечуваним для Римської Церкви зведенням у патріархи мирянина, який не мав досвіду служіння навіть священиком, вирішив для з’ясування обставин конфлікту між Фотієм і Ігнатієм послати своїх легатів до Константинополя.

Фотій дуже шанобливо зустрів легатів, запросивши їх очолити Константинопольський собор, який мав розсудити його з Ігнатієм. Легати прийняли цю пропозицію й разом з іншими учасниками собору визнали Фотія законним патріархом. Але коли вони повернулися до Рима, Микола заявив, що вони перевищили свої повноваження, скасував прийняте ними рішення й сам узявся за розгляд справи. Собор, що відбувся під його головуванням у 863 році, визнав патріархом Ігнатія, Фотія ж позбавив священного сану. Відбувся явний розрив між Римською і Константинопольською церквами.

Очевидно, що конфлікт був пов’язаний з позицією Папи. Папа Микола був видатним реформатором. Його уявлення про прерогативи Римського престолу було для Римської Церкви традиційним, він багато чого зробив для утвердження абсолютної папської влади над усіма єпископами Заходу. Водночас Папа Микола був переконаний, що його абсолютна влада простирається і на Схід, з чим візантійці, за традицією, погодитися не могли.

У конфлікті між Ігнатієм і Фотієм Папа Микола бачив прекрасний шанс зміцнити свої домагання на всесвітню юрисдикцію, бажаючи змусити обидві сторони підкоритися своєму рішенню. Проте він добре розумів, що Фотій добровільно погодився на розслідування справи папськими легатами, а тому цей акт не можна розглядати як визнання переваги Папи. Ось чому (поза іншими причинами) Микола скасував рішення легатів. Незабаром суперечка йшла вже не тільки про папські домагання, але і про «філіокве».

Filioque (від лат. – «і від Сина») – навчання латинської церкви про схождення Святого Духа не тільки від Батька, на чому наполягають православні богослови, але й від Сина.

Ще одним приводом для розбіжностей стала місія серед слов’ян, а яблуком розбрату – Болгарія – держава, яку й Рим, і Константинополь однаковою мірою прагнули приєднати до сфери своєї юрисдикції. Болгарський каган (князь) Борис спочатку був схильний прийняти водохрещення від германських місіонерів, але під загрозою візантійського вторгнення змінив політику і близько 865 року прийняв водохрещення від візантійського кліру. Однак Борис хотів бачити Болгарську Церкву незалежною. Коли ж Константинополь відмовився надати їй автономію, він звернувся до Заходу. Діставши волю діяти в Болгарії, як їм заманеться, латинські місіонери невдовзі розгорнули наступ на греків, наголошуючи на тих моментах, у яких візантійська практика розходилася з їх власною – шлюби духовних осіб, правила отримання посади, і насамперед «філіокве». У самому Римі поняття «філіокве» ще не вживалося, але Папа Микола зробив у цьому питанні повну підтримку германцям, що наполягали на його введенні в Болгарії.

Природно, Фотій був украй стурбований зростанням германського впливу на Балканах, але ще більше його непокоїла нав’язана латинянами суперечка про «філіокве». І в 867 році Фотій вдався до активних дій. Він направив іншим східним патріархам послання, де виклав докладне спростування «філіокве» і обвинуватив у єресі тих, хто його визнавав. Услід за цим Фотій скликав собор у Константинополі, який прийняв рішення про відлучення Папи Миколи від Церкви й оголосив його єретиком.

Але в цей критичний момент ситуація раптом круто змінилася. У тім же 867 році імператор скинув Фотія. Ігнатій знову зійшов на патріарший престол, і спілкування з Римом було відновлено. У 869—870 роках у Константинополі відбувся повторний собор, відомий як «антифотіїв». На ньому колишнього патріарха засудили і оголосили йому анафему, а рішення собору від 867 року переглянули.

Але й на цьому змінам не було покладено край. Собор 869—870 років зажадав від імператора вирішити питання про статус Болгарської Церкви, після чого було прийняте рішення про її підпорядкування Константинопольському патріархату. Борис погодився з цим рішенням, розуміючи, що Рим надасть йому ще менше незалежності, ніж Візантія. У 870 році німецьких місіонерів вигнали з Болгарії, «філіокве» більше не лунало в болгарських землях. Та й це ще не все…

У Константинополі Ігнатій і Фотій нарешті примирилися, і, коли 877 року Ігнатій помер, Фотій знову успадкував патріарший престол. Через два роки відбувся ще один Константинопольський собор, який оголосив анафему зборам 869 року і зняв із Фотія всі звинувачення. Рим погодився з усіма рішеннями собору, не висловивши протесту. Так Фотій домігся перемоги, здобув визнання в Римі й церковне управління над Болгарією.