Читать книгу Загадки історії - Группа авторов - Страница 2

Месопотамія1 – так у давнину називали землі, розташовані між Тигром і Євфратом. Дві тисячі років тому тут говорили арамейською. Ще дві тисячі років тому, тобто за дві тисячі років до нашої ери, в Межиріччі панувала мова аккадців. А якщо ми поглибимося у часі ще далі, то знайдемо, що близько п’яти тисячоліть тому тут говорили шумерською. І не тільки говорили, але й писали. До нас дійшла велика кількість «глиняних книг» – обпалених глиняних табличок, вкритих письмовими знаками.

Фахівці від самого початку розрізняли в шумерській писемності два її види – первісне ідеографічне письмо і створений на його основі клинопис. Саме клинописом написаний великий епос, пісня про героя Гільгамеша, який вирушив на пошуки вічного життя.

Клинопис

Перехід до клинопису почався приблизно на початку III тисячоліття до нашої ери, а завершився остаточно в епоху династії Ура, в середині II тисячоліття до нашої ери, тобто 4,5 тисячі років тому. І коли щодо походження клинопису у фахівців не було особливих сумнівів, то щодо походження первісного письма вони зайшли в глухий кут і знайти відповідь не змогли. Чому?

Дослідження останніх років – археологічні, лінгвістичні, антропологічні – показали, що не шумери були аборигенами Дворіччя. Вони прийшли на цю землю і побачили тут не дикі племена, а вже сформовану, високорозвинену цивілізацію, кращі досягнення якої вони успадкували, у тому числі і писемність, пристосувавши її до власної мови. Таким чином, учені дійшли висновку, що цивілізація Дворіччя зобов’язана своїм походженням не шумерам, а їхнім попередникам – протошумерам. А оскільки протошумери, тобто ті, що були тут до шумерів, говорили іншою, не шумерською мовою, то було взято й іншу назву творців найдавнішої цивілізації Месопотамії. За назвою пагорба Ель-Убайд, де вперше була виявлена ця цивілізація, їх назвали «убаїдцями». І тепер, говорячи про найдавнішу систему письма, що існувала в Дворіччі-Месопотамії ще до появи там шумерів, можна вживати термін «протошумерська» чи «убаїдська».

Статуя шумерського царя

Шумерські скульптори зображували на своїх витворах гігантські очі та вуха, підкреслюючи таким чином розум та проникливість. Шумерською мовою gestusum-a – «вухом наділений» – означало мудрий, глибокодумний.

Але убаїдці також є прибулим плем’ям, і їхнє походження дотепер залишається загадковим. Люди убаїдської культури якось відразу і несподівано освоюють родючі землі низов’їв Тигру і Євфрату, засновують тут перші селища, що пізніше стануть знаменитими шумерськими містами. Ці прибульці з’являються перед нами від самого початку як носії високорозвиненої культури, і в цьому розумінні убаїдці були першими на цій землі, позаяк до них тут існувала дуже примітивна культура епохи каменю.

Таким чином, не в Месопотамії, а в іншім місці треба шукати джерела убаїдського письма і якесь ще давніше протописьмо. Від цього протописьма відокремилося письмо убаїдців, коли вони прийшли з якогось «центру X» на південь Месопотамії. Це ж протописьмо дало початок протоіндійському і протоеламському письму. Крім трьох найвідоміших цивілізацій Давнього Сходу – Дворіччя, долини Нілу (Єгипет) і Індостану, існувала ще одна, не менш давня, але не така відома – еламська. Про Елам знають дуже мало, а тим часом тут (еламіти жили в гірських областях Ірану) були розкопані давні міста, знайдені предмети високого мистецтва, виявлені письмена, що дотепер ще не розшифровані. Еламська культура має багато рис, спільних з убаїдською (протошумерською) і протоіндійською культурами, а найдавніші письмена Еламу, Дворіччя та Індостану дуже схожі між собою.

Час існування трьох гілок писемності – убаїдської, протоеламської і протоіндійської – відділений від нас проміжком у 4—5,5 тисяч років. Цікаво, що до цієї ж епохи належить і виникнення єгипетської писемності і цивілізації в долині Нілу. Цілком можливо, що крім трьох основних, які ми згадали вже, відгалужень, протописьмо дало ще одну «бічну» галузь – давньоєгипетську.

Але де розташовувався цей «центр X» – колиска протописьма? Припущень щодо цього дуже багато: Кавказ, Алтай, Індостан і т. ін. Але жодна з цих «адрес» не дістала загального визнання через відсутність незаперечних доказів. От коли б пощастило знайти пам’ятки письма більш давні, ніж письмена Дворіччя, і водночас чимось схожі на них, тоді питання про прабатьківщину убаїдців і «центр X» розв’язалося б само собою.

Три маленькі глиняні таблички, вкриті малюнками і геометричними знаками, напрочуд схожі на знаки писемності Дворіччя, були виявлені під час розкопок у давньому культово-релігійному об’єкті поблизу селища Тертерія, позначеного навіть не на всіх картах Румунії.

Поталанило цього разу археологові Н. Влассу. Таке трапляється раз на сто років, і багато газет світу того 1961 року повідомили про сенсаційну знахідку румунського археолога: адже знайдені таблички були майже на 1000 років старші за «шумерські».

Радіовуглецевий метод допоміг визначити вік табличок – їм було понад 6500 років, що відповідало ранньому етапу культури Вінча – Вінча-Турдаш.

Табличка з Тертерії

Про існування в Подунав’ї цієї культури, яку відкрив ще в 30-ті роки минулого століття югославський археолог М. Васич, знало лиш вузьке коло фахівців. А тим часом це була одна з найдавніших цивілізацій Старого світу. Розквіт її припадав на середину V – середину IV тисячоліття до нашої ери. В історії розвитку Європи культуру Вінча можна порівняти хіба що з культурою Греції і її впливом на «варварський» світ.

Говорячи про характер і особливості цієї культури, слід наголосити, що культура ця насамперед була землеробська. Землеробство було таким інтенсивним, що фахівців і сьогодні вражає потужність культурного шару вінчанських поселень – він сягає кількох метрів. Орали вінчанці на биках, сохою. Сіяли пшеницю трьох сортів – однозернянку, двозернянку, спельту, ячмінь двох видів, просо; саджали льон, а також віку, сочевицю, горох. Збирали врожай «серпами», а зерно зберігали у великих кошиках, обмазаних глиною. Частину зерна мололи на борошно й випікали хліб. На зелених придунайських лугах паслися череди гладких корів і отари овець.

Жили вінчанці в численних поселеннях, у будинках на зразок українських хат. Пізніше (період Вінча-Плечнік) на місці найбільших поселень виростуть міста. Ми не знаємо їхніх назв, але їх планували архітектори, а просторі будинки, палаци і храми зводили вмілі будівельники. Це вони побудували перші абсидні будинки – будинки із закругленою торцевою стіною і перші «мегарони» – архітектурні комплекси для правителів.

Були серед вінчанців гончарі і теслі, ткачі і кушніри, металурги і ковалі. Вінчанці відкривали копальні, видобували мідну руду і виплавляли з неї мідь – уперше в Європі. Художники, скульптори, різьбярі прикрашали своїми мистецькими витворами житло вінчанців.

Важливу роль у житті вінчанців відігравали обряди і традиції. Так, небіжчика клали на бік, під кутом 30°, у напрямку північ – південь, обличчям назустріч сонцю. У могилу поміщали керамічний посуд, кістки жертовних тварин, намиста з морських мушель, знаряддя праці, серед яких обов’язково була сокира.

За дотриманням обрядів і традицій стежили жерці. Володіли вони і писемністю. Але можна припустити, що вміння писати не було привілеєм самих лише жерців. Адже вміння писати передбачає й уміння читати, а письмові знаки ми знаходимо на всіляких предметах побуту, з якими повсякденно мали справу звичайні люди.

Вінчанське письмо представлено поодинокими знаками геометричного типу. Налічують 210 таких знаків. Оскільки знаки не утворювали більш-менш зв’язних великих текстів, то багато фахівців поставилися до них обережно, гадаючи, що це лиш звичайні клейма майстрів, які виготовили той чи інший предмет. Та коли були знайдені тертерійські таблички, всі відразу згадали і про вінчанські знаки і разом заговорили про найдавнішу на нашій планеті вінчанську писемність. Щоправда, у цьому хорі були чутні й голоси скептиків: адже крім того, що тертерійські й вінчанські знаки були ідентичні, вони, як уже про це йшлося, були дуже подібні до протошумерських письмових знаків. Як пояснити цей феномен? Скептики заявили, що тертерійські таблички завезли до Тертерії з Дворіччя шумерські купці, де ці таблички скопіювали тубільці. Таким чином, зміст табличок вінчанцям не був зрозумілий, але вони, проте, використовували їх у релігійних обрядах. Украй «цікаве» судження, та коли б не одна обставина… Як можна привезти щось із Шумерії, якщо тоді, коли вінчанці старанно креслили письмові знаки на глиняних табличках, Шумерії ще не існувало, а писемність виникла лише наприкінці IV тисячоліття до нашої ери.

Хто ж були вінчанці? Якою мовою вони говорили? Є лише одна можливість довідатися про це – змусити заговорити самих вінчанців, тобто прочитати тертерійські таблички.