Читать книгу Загадки історії - Группа авторов - Страница 5

Відомості, що містилися в найважливіших дописуваннях, давно перебували в науковому обігу. Написані скорописом у XVI столітті на берегах літопису дописування заповнювали їх майже повністю і, не лягаючи на одну сторінку, переходили на наступні аркуші; деякі ж були зовсім короткі – виправлявся тільки один рядок або ж ім’я, інші – з виправленням букви чи крапки, що стояла над нею.

У другому варіанті, тобто в Царственій книзі, дописувань і виправлень було разів у десять більше, ніж у першому.

Найбільші дописування, що розтяглися на кілька аркушів, були вставлені в тих місцях, де розповідалося про найбільш важливі періоди царювання Івана Грозного. Зрозуміло, вони були зроблені не простим спостерігачем подій, а впливовим державним діячем, що звик до беззаперечного виконання своїх розпоряджень. Це виражалося, насамперед, у тому, що виправлення, внесені звичайно в чернетки, він робив на сторінках уже готового розкішного рукопису, призначеного для царя. Його мало турбувало, що цим він псував готову книгу. Не кажучи вже про старання переписувачів, марнувалася праця і художників, що прикрасили текст великою кількістю мистецьки виконаних малюнків. Його великі вставки часом обрамляли й основний текст, і малюнок, а іноді й цілий аркуш був безжалісно зіпсований одним незначним виправленням.

Після автора приписок ніхто вже не доторкався до книги. На полях обох варіантів хазяйнувала одна рука. І це, безперечно, була рука людини, яка мала необмежену владу і право на свій розсуд виправляти і перекроювати офіційний московський літопис, «творити» історію.

Цей же вимогливий редактор змушував художників переробляти малюнки. Під деякими з них можна було прочитати сердиті зауваження, на кшталт: «Здесь государь написан не к делу». На цьому аркуші був намальований сам Іван Грозний. Іноді редактор у наказовому тоні вказував, як саме повинен бути виправлений малюнок: «Тут написать у государя стол без доспехов (тобто не накритий), да стол велик» чи «царя писат тут надобет стара». На думку редактора, художник занадто омолодив Грозного. Не сподобалося редакторові зображення весілля Івана Грозного: він зажадав «розписат на двое – венчание да брак», тобто дати на цю тему дві нові мініатюри.

Як же виконувалися ці розпорядження? Там, де в першому варіанті малюнок був забракований, у другому був намальований інший, що точно відповідав зробленим вказівкам. Наказуючи на деяких малюнках прибрати царя, редактор водночас усіляко намагався в тексті своїх дописувань представити Івана Грозного спритним, мудрим і великодушним. Це було особливо помітно в додатках до розповіді про взяття Казані.

Хто ж міг бути автором таких дописувань?

Як відомо, багато хто з прибічників Івана Грозного в різний час потрапляв в опалу. Хто з них утримався до того часу, коли могли бути зроблені другі дописування й правка? Хто міг бути так докладно обізнаний про тривожні події дитинства Івана Грозного чи днів його тяжкої хвороби? Хто наважився б, нарешті, при Івані Грозному самостійно вирішувати: до діла чи не до діла намальований государ, та ще й вимагати: ні, звідси треба його забрати, «царя писат тут надобет стара»!

Поправки на сторінках Царственої книги

Ось перелік безсумнівних ознак, яким володів, судячи з характеру дописувань, їхній автор.

Він мав бути серед живих і перебувати при дворі після 1564 року.

Його політичні погляди суть політичні погляди Грозного.

Царю він винятково відданий.

Він – людина з великим політичним кругозором. Він у курсі всіх важливих подій, що відбуваються в Кремлі за участю царя і в найвіддаленіших куточках країни.

Він – спостерігач взяття Казані (про це безперечно свідчать живі подробиці, додані ним до розповіді про облогу й узяття цього міста).

Він докладно знайомий із таємною справою, що зберігалася в царському архіві, про зраду князя Лобанова-Ростовського і з історією боярського заколоту 1553 року, не кажучи вже про низку інших більш дрібних справ.

Усім цим ознакам безумовно відповідала тільки одна постать: сам цар Іван Васильович Грозний.