Читать книгу Етикет. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 6

Наші предки також віддали належне правилам поведінки. В Лаврентіївському списку під 1096 роком міститься досить незвичайна літературна пам’ятка Київської Русі – так зване «Повчання дітям» Володимира Мономаха. «Повчання» написане десь у середині лютого – на початку Великого посту 1117 року, але не пізніше 1125 року (дата смерті Мономаха).

«Повчання» містить багато цитат зі Святого письма. У першій частині вміщені уривки із «Слова про подвижництво» та «Слова продоброчинність» Василія Великого, який  повчав юнаків, що  «треба мати душі чисті непорочні тілахуді, лагідну бесіду і в міру слово Господнє: при іді і питті безгаласу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим – коритися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не ганити розмовою, надміру не сміятися, соромитися старших; до жінок не-достойних не говорити; долу очі опускати, а душу – вгору підносити; уникати повчати легковажних; владу ж – ні за що мати, як і од усіх честь».

«Повчання» дуже цікаве тим, що це перший оригінальний твір такого жанру на Русі. Безперечно, що жанр батьківських повчань був поширений у Середньовіччі і Володимир міг, взявши їх за основу, написати щось подібне.  Зокрема популярними були «Повчання Соломона синові» з «Притч Соломонових», «Заповіді дванадцяти патріархів». З Візантії прийшли два повчання синам, уміщені в «Ізборнику Святослава» 1076 року – Ксенофонта і Теодора. У VІІІ столітті були створені англосаксонські «Батьківські повчання».

Автор дає уривки з Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже в Біблії – священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом XXXVI:

«Не наслідуйте лиходіїв, не заздріть тим, хто творить беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на Господа, заволодіють землею».

Спираючись на свій величезний досвід, Мономах дає дітям поради щодо того, яким повинен бути справжній правитель і справжній християнин:

• «Убогих не збувайте, але… по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину»;

• «Якщо хто буде годен навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської»;

• «Річ мовлячи, не кляніться Богом, не хрестіться, але давши клятву, потрібно її дотримуватися – інакше можна погубити душу»;

• «Паче всього – гордості не майте в серці і в умі».

Володимир далі описує обов’язки князя: не покладатися на підданих, а все перевіряти самому. У поході князь повинен забути про сон, їжу і воду. Не можна дозволяти війську грабувати мирне населення. Князь – керівник держави – має вшановувати гостя, незважаючи на його статус.

Володимир Мономах підкреслює, що слід постійно працювати над собою: «Коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь». Тут Володимир посилається на приклад із життя, розповідаючи, що його батько – князь Всеволод, сидячи вдома, вивчив п’ять мов. Головне ж зло для людини – лінощі, бо «що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться».

Від часів Київської Русі десь до XVIII століття правила етикету змінювалися дуже слабо. Ідеалом вважалася скромна поведінка, повільні, величаві рухи. В сім’ї перевага надавалася старшим, її головою був чоловік, батько або дід. До батьків ставилися з повагою, зверталися до них на «ви». До речі, цей гарний звичай досі зберігся в Західній Україні.

Гість вважався Божим посланником. Господар, зустрічаючи гостей, відводив для них найкращі місця за столом, прикрашав оселю. Обов’язковим вважалося підкреслити, що він нижчий за гостя. Так, коли сідали за стіл, господар довго вибачався, що йому нема чим пригостити дорогого гостя, навіть коли всього було вдосталь. Гість, у свою чергу, повинен був відмовлятися від запрошення до столу, погоджуючись тільки на третій раз. Особливою відзнакою було, коли зі своїх кімнат виходила дружина господаря і частувала гостя чаркою горілки, а він у відповідь цілував її. Звичайно ж, так зустрічали тільки найближчих друзів.

Одним зі способів підкреслити повагу до людини було звертання до неї по батькові – величання. У багатьох билинах можна зустріти питання «Як тебе звати-величати?». Відповідаючи на нього, герої обов’язково називали не тільки своє ім’я, але й по батькові, а іноді – і місце, де народилися.

Заходячи в будинок, чоловіки обов’язково знімали шапки, хрестилися на ікони й бажали здоров’я господарю й усім присутнім. Розмову про справи не годилося починати відразу, спочатку потрібно було сказати декілька фраз про погоду, види на врожай, поцікавитися, чи все гаразд у домі.

Жінки вели більш «закритий» спосіб життя, ніж чоловіки. Змалку й до заміжжя вони перебували в оточенні мамок, бідних родичок та нахлібників (звичайно, в багатих сім’ях). Їм треба було навчитися домоведенню та рукоділлю. Освіта вважалася чимось зайвим для жінки. Далеко не всі вміли читати, ще менше – рахувати, і тільки одиниці знали іноземні мови. Від майбутньої дружини очікувалося, що вона народжуватиме дітей і буде вести господарство. Отже, дівчатам залишалося хіба що мріяти, аби батьки видали їх за добрих чоловіків.

XVIII століття стало епохою великих змін. Цікавим джерелом, з якого можна дізнатися про етикет тих часів, є написане сподвижниками Петра I «Юності чесне зерцало, або Показання до житейського обходження». Цей посібник був призначений для дітей дворян, яким належало засвоїти нові для Росії правила та норми етикету. Вперше він був виданий у 1717 році і з того часу витримав безліч видань. У передмові зазначено, що людину прикрашають три чесноти: привітність, смиренність та чемність. Чи не на першому місці серед викладених правил є повага до батьків. Діти не повинні були стояти перед ними в шапках, втручатися в їхню розмову, слухатися в усьому і взагалі – вести себе подібно до слуг. Багато уваги приділялося й поведінці за столом, під час прийомів. Уявіть лише собі, якими були манери в тодішньої молоді, якщо треба було спеціально писати, що за столом не можна плямкати, плюватися, говорити з повним ротом! Але це був тільки початок. Юнакам слід було засвоїти, на якій відстані від знайомого треба знімати шапку, як правильно вклонятися. Молоді дворяни повинні були їхати за кордон для навчання різним наукам, тому від їхнього поводження залежала честь усієї країни. А для тих, хто залишався вдома або повертався до Росії після кількох років, були свої випробування – введені Петром I асамблеї.

За царським указом, на асамблеї та маскаради повинні були приходити всі чиновники, дворяни, відомі купці разом зі своїми дружинами та дорослими дітьми. Гості приїжджали приблизно о п’ятій годині вечора, поводилися досить вільно, дружини іноземних шкіперів, наприклад, плели. Чоловіки в присутності жінок нерідко лаялися, дехто напивався. До речі, жінки могли пити разом з чоловіками, чого раніше ніколи не дозволяли. Найважливішою подією був приїзд Петра і Катерини, яким представляли гостей. Багато хто вчився танцювальним рухам просто під час танців, незважаючи на іронічне ставлення до них публіки. О двадцятій вечора гості повинні були обов’язково роз’їхатися.

Маскаради були вже відомі вищому світові, їх проводили ще за часів Івана Грозного, щоправда, тільки при дворі. Але в ті часи ставлення до них було негативне. Князь Рєпнін, який відмовився надягнути «личину» і був за це страчений, став для прихильників старих традицій справжнім героєм.

Втім, поведінка на асамблеях зовсім не була витонченою. Петро I переніс на російський простір тільки зовнішні правила. Він впровадив новий одяг, і придворні під страхом покарання повинні були його носити. Він розпочав боротьбу з боярами, іноді примусово збриваючи їм бороди. Здавалося б, яка різниця – носити бороду чи голитися? Однак не забуваймо: бояри та купці клялися своєю бородою, вона свідчила про високе становище того, хто її носив. Отже, незважаючи на великі штрафи, знатні люди не квапилися голитися. Велике обурення викликали статуї римських богів та богинь, які були привезені з-за кордону. Річ у тім, що жінки і навіть чоловіки, за багатовіковою традицією, не повинні були демонструвати своє тіло. Одяг був глухим, складався з кількох шарів, довгі рукава прикривали руки, волосся підбиралося. Коли люди побачили статуї Венери, для них це стало справжнім шоком.

Нові правила поведінки засвоювалися важко. Непристойними вважалися танці, не сприймали жінок, які намагалися пристосуватися до нових правил гри і фліртували з кавалерами, адже в допетровські часи жінки зазвичай не сідали до столу з чоловіками. Поступово всі звикли до нових правил, і саме з цього часу різниця між світським, придворним етикетом та етикетом, скажімо, купецтва й боярства почала збільшуватися.

Придворний етикет більш близьких до нас часів – XIX століття – був майже цілком запозичений у французів. Бали й прийоми майже нічим не відрізнялися від паризьких. Французька мова звучала набагато частіше за російську, українську ж вважали просто одним з діалектів, до того ж доволі грубим. О. С. Пушкін якось згадував про те, що деякі з дам вищого світу не вміли говорити російською мовою. З дитинства їх виховували гувернантки-француженки. До послуг дворянських дітей того часу була величезна кількість перекладних та російських видань, у яких докладно було розписано, що можна робити, а чого не можна. Серед авторів таких видань особливо вирізняється добрий приятель Пушкіна, Володимир Федорович Одоєвський. Він надрукував в «Литературной газете» деякі з рекомендацій щодо правил поведінки. Вони були опубліковані під назвою «Лекції доктора Пуфа» (літературний псевдонім Одоєвського). Деякі з його висловлювань такі цікаві, що варто їх навести:

• Будьте обережні з людиною, яка не вміє ні їсти, ні годувати.

• Чи знаєте ви точну ознаку невихованої людини? Коли вона входить, у кімнаті робиться тісно, здається, вона в кожного на носі й кожному заважає.

• Вихована людина вміє слухати – під час запеклої суперечки вона не урве вашу промову і дасть вам наговоритися вдосталь, але й не залишить вас без відповіді.

• Черства крижана чемність є такою ж далекою від гостинності, як грибні котлети від соковитого біфштексу.

• Бійтеся господаря, який заговорює своїх гостей.

• Вихована людина не розмовляє за столом голосно, але й не говорить пошепки – все, що говориться за столом, повинні чути всі – будь-яка таємниця може привести до неспокою, зіпсувати травлення. Поважайте шлунок ближнього!

На початку XX століття зчинився справжній бунт проти етикету. З’являються численні гуртки й салони, де модним є безцеремонне спілкування. Неповага до правил поведінки стала вважатися знаком творчої натури, яскравої особистості. Дами зверталися до чоловіків за прізвиськом, один час модним було годувати їх з ложечки. Справжні аристократи дивилися на це з легким презирством, хоча їхні манери також зазнали змін. Вони запозичили англійське захоплення спортом, вдягалися у трохи застарілі фасони. Жінки з вищого світу нехтували косметикою, вдягалися в темні сукні для повсякденних візитів та в білі – для балів. Природність поведінки та вміння підтримати невимушену бесіду в цей час цінувалися дуже високо.

Революція визнала етикет «буржуйським пережитком». Після неї в суспільстві стало популярним звернення «товариш», а різниця між жінками й чоловіками старанно розмивалася. Звичайно, жінкам поступалися місцем, говорили компліменти. Але вже не цілували руку, а лише потискували. Однією з особливостей радянського періоду була заборона всього «західного». Зарубіжна мода, музика, косметика були чимось недозволе-ним. Захоплення джазом, довге волосся в хлопців, джинси вважалися першим кроком до зради батьківщини. У школах усі носили форму, в повоєнні часи вона була і повсякденним одягом. Якщо хтось поводився не так, як усі, його суворо засуджували.

Втім, у ті часи нікому не спадало на думку вдаватися до брудної лайки в школі, відверто курити. А неосвіченість вважалася серйозним недоліком.

Нині все більше обов’язкові колись правила сприймаються як щось застаріле. Ввічливість стала необов’язковою, повага до старших змінилася презирством – що вони, мовляв, розуміють? Одяг, манери, мова – все це вже ніким не контролюється. Можна поводитись як завгодно. Але… Чи варто? Історія знає багато випадків тимчасового занепаду етикету. Але люди не дуже змінилися протягом тисячоліть. Вони так само здатні на прихильність, вдячність або, навпаки, образу та ненависть. Тому мине ще небагато часу, і виникне новий етикет. І можливо, що деякі правила створите саме ви. А щоб не було потреби винаходити велосипед, дізнаємося про те, що було створено до нас.