Читать книгу Етикет. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 7
І. Історія походження етикету
Історичні анекдоти про етикет
ОглавлениеЗ етикетом пов’язано чимало цікавих історій – і сумних, і веселих. їхні герої – історичні особи, видатні політики, вчені, придворні. До речі, слово «анекдот» колись означало не зовсім те, що ми розуміємо під ним тепер. Раніше анекдотами називали розповідь про кумедний чи повчальний випадок із життя знаменитих людей. Пізніше почали розповідати смішні історії про фольклорних персонажів, і тільки потім з’явилися анекдоти, що торкалися всіх сфер людського життя.
Одного разу сиракузький тиран Гелон довідався про змову, що готується проти нього, скликав народні збори і вирушив туди озброєний. Спочатку він дав звіт про свою діяльність, а потім повідомив про змову. Отут Гелон скинув із себе зброю і сказав: «Ось я стою перед вами в самому хітоні – робіть зі мною що хочете». Сиракузці вирішили видати змовників Гелону і зберегти за ним усю повноту влади. Однак він надав народу право самому покарати змовників. На згадку про його справедливе правління мешканці міста поставили Гелону статую, що зображувала його в самому хітоні.
Якийсь граматик виступав на Родосі в театрі з показовими риторичними вправами на запропонованих йому текстах. Але його виступ не сподобався родосцям. Один зі слухачів запропонував йому вірш з «Одіссеї»: «Геть іди, недостойний! Покинь-бо негайно мій острів!»
Один базіка, який дуже докучав Арістотелю своїм марнослів’ям, спитав його:
– Я тебе не стомив?
Арістотель відповів:
– Ні, я не слухав.
Знаменитого поета Сааді якось спитали:
– У кого ти вчився вихованості?
– У невихованих, – відповів він. – Я уникав робити те, що роблять вони.
Англійський король Георг IV погодився сплатити за концерт Паганіні тільки половину гонорару. Знаменитий скрипаль розлютився: «Його Величність може послухати мене і за ще меншу суму, якщо відвідає один із моїх публічних концертів!»
Англійський посол у Неаполі якось влаштував чарівне свято, яке, втім, обійшлося йому не дуже дорого. У світі спочатку вважали свято дуже вдалим, але, довідавшись про незначні витрати посла, взялися лихословити. Посол вирішив розквитатися з тими, хто його ганьбив, як справжній англієць і людина, що вміє зневажати гроші. Він оголосив, що має намір влаштувати новий прийом. Усі вирішили, що англієць має намір взяти реванш і що свято буде просто розкішним. У призначений день гості юрбою з’їхалися в посольство, але ніякої підготовки до прийому не помітили. Нарешті слуга виніс жаровню. Ті, що зібралися, завмерли, очікуючи на диво. Посол звернувся до гостей: «Добродії! Вам не важливо, весело в мене чи нудно. Вас цікавить одне – скільки мені коштував прийом. Погляньте ж!» Посол розгорнув свій фрак і показав запрошеним його підкладку. Потім він продовжив: «На неї пішло полотно Доменіко Дзамп’єрі (знаменитого болонського художника), ціна якого – п’ять тисяч гіней. Але це не все. Ось десять векселів на пред’явника по тисячі гіней кожний. Вони виписані на амстердамський банк». З цими словами посол зім’яв векселі і кинув їх на жаровню, а приголомшені гості слухали закінчення його мови: «Не маю сумнівів, що сьогодні ви роз’їдетеся задоволеними і святом, і мною. До побачення, добродії! Прийом закінчений!»
Англійський посланник подарував Катерині ІІ телескоп, який їй дуже сподобався. Придворні, бажаючи догодити государині, поспішали наводити інструмент на небо і запевняли, що досить ясно розрізняють на місяці гори.
– Я бачу не тільки гори, але й ліс, – сказав граф Львов.
– Ви збуджуєте мою цікавість, – мовила Катерина, підводячись з крісла, щоб подивитися.
– Кваптеся, государине, ліс почали рубати, ви не встигнете.
Одного разу в Сенаті Розумовський відмовився підписати рішення, яке вважав несправедливим.
– Государиня бажає, щоб справа була вирішена таким чином, – сказали йому сенатори.
– Коли так – не смію не послухатися, – відповів Розумовський і підписав своє прізвище «догори ногами». Цей вчинок відразу ж став відомий імператриці, і вона зажадала пояснень.
– Я виконав вашу волю, але покривив душею, тому і підпис мій кривий.
Петро І не любив носити нового плаття, воно завжди здавалося йому незручним; під час перебування в Парижі він зважився, однак, вдягнутися по-паризьки, та, коли примірив вбрання, голова його не витримала вагу перуки, а тіло стомилося під вишивками і різними прикрасами. Обрізавши кучері перуки на російський штиб, він прийшов до двору в своєму старому короткому сірому каптані без галунів, у манишці без манжет, у шляпі без пера і чорній шкіряній портупеї через плече. Його новий одяг, дивний і ніколи не бачений французами, справив таке враження, що після його від’їзду з Парижа вони ввели його в моду під назвою «вбрання дикуна».
Вольтер працював над новою книжкою і наказав слугам нікого до себе не впускати. І ось до нього у двері постукав якийсь чоловік. Слуга відповів, що пана Вольтера немає вдома і повернеться він дуже пізно.
– Я зачекаю, – відповів гість і залишився коло дверей.
– Я хворий, – подав голос Вольтер, коли почув, що візитер не збирається йти.
– Я швидко поставлю вас на ноги, замолоду я вивчав медицину!
– Я помер! – вигукнув Вольтер.
– Тоді я поклонюся вашому праху, відслужу панахиду і, з вашого дозволу, поховаю вас.
Після цієї репліки Вольтер з цікавістю подивився на дотепного гостя. Але вирішив залишити за собою останнє слово:
– Що ж, заходьте, тільки за вхід до мого будинку я беру шість су.
– Ось вам дванадцять, я прийду ще й завтра.
Вольтер розсміявся й простягнув гостю руку. Це був знаменитий історик Гібон.
Коли Бенджамін Франклін був послом США у Франції, його часто запрошували на звані обіди. Посол ще не дуже добре розумів французьку мову. І ось на одному з обідів він про щось замислився, а щоб не здатися нечемним, просто вирішив аплодувати разом з усіма присутніми. Раптом після чергових, особливо бурхливих, оплесків Франклін помітив, що всі присутні сміються і дивляться на нього. Він спитав у свого сусіда, у чому справа. Той відповів: «У щойно вимовленому тості говорилося про те, що ви прекрасний дипломат і дуже скромна людина».
Нільс Бор ніколи різко не критикував доповідачів, і його ввічливість була всім добре відома. Один фізик був дуже засмучений після свого виступу на семінарі.
Коли в нього поцікавилися, що трапилося, він відповів: «Сталася біда, професор Бор сказав, “це дуже цікаво”».
Якось англійський посол побачив, що Авраам Лінкольн власноруч чистить черевики. Він не зміг стримати свого подиву:
– Пане президент! Ви чистите собі черевики?!
– Так, – спокійно відповів Лінкольн. – Ави кому?
Колишній міністр внутрішніх справ Росії, вельможа часів Катерини II князь Олексій Борисович Куракін був настільки педантичним щодо питань етикету, що нерідко доходив до безглуздя. Так, він звільнив свого старого домашнього лікаря лише за те, що той насмілився вночі, під час загострення хвороби князя, з’явитися не у фраці.