Читать книгу Етикет. Дитяча енциклопедія - Группа авторов - Страница 8

Колись світ здавався людям величезним. Але що далі, то меншим він ставав. Спочатку люди почали подорожувати по ріках або верхи на приручених тваринах, потім виникла писемність, за нею – книги, листи. Далі – телефон, телеграф… Сьогодні людина може сісти в літак і через кілька годин опинитися не просто в іншій країні, а й на іншому континенті. Поява телебачення сприяє тому, що мешканці різних країн можуть власними очима побачити життя в далеких країнах. Культури поступово запозичують одна в одної деякі звичаї, традиції, свята. Внаслідок цього відбувається поступове стирання кордонів між ними. Втім, деякі специфічні риси зберігаються, тому, виїжджаючи за кордон або спілкуючись з гостями з інших країн, треба враховувати різницю між жестами, стилями поведінки, мімікою і таке інше.

Схід та Захід, Південь та Північ

Культура різних народів, і етикет у тому числі, склалася під впливом їхнього способу життя. Іноді вчені говорять про характер народу і навіть про його дух. Про «загальний дух» народу писав свого часу Шарль Монтеск’є: «Багато речей управляють людьми: клімат, релігія, закони, принципи правління, приклади минулого, звичаї, як результат усього цього створюється загальний дух народу».

Зрозуміло, що двох однакових людей, навіть коли вони народилися в одній сім’ї, а не те що в одній країні, не існує. Однак про деякі спільні риси, притаманні представникам того чи іншого народу, добре відомо. Народи, які живуть поряд, зазвичай завважують типові риси сусідів. Так виникають узагальнені «портрети» типових англійців, німців, росіян, американців. Наприклад, американців пов’язують з діловитістю, німців – з пунктуальністю, французів – з дотепністю і галантністю, росіян – з відкритістю, щирістю, з майстерністю. Якщо поглянути на етичні норми різних народів, виявиться, що ці узагальнені уявлення не такі вже й далекі від правди. Що ж впливає на створення певних моральних норм?

По-перше, це спосіб господарювання. Осілий чи кочовий спосіб життя народу формує весь лад його моралі, мислення. Осілі народи тісно пов’язані із землею. їхній патріотизм, працьовитість і колективізм розвиваються на основі того, що вони живуть на певній території, де раніше жили предки і колись житимуть нащадки. Земля для землероба – найвища цінність, за яку не шкода покласти життя. Для кочових народів такі уявлення здаються чимось дивним. їм відомі ті самі моральні принципи (повага до старших, гостинність, любов до праці та ін.), але спираються вони в першу чергу на кревну єдність роду. Це й не дивно – кочові племена не мають якогось певного місця, до якого вони весь час повертаються. їхній дім та їхня батьківщина – то весь степ чи пустеля. А ось родичі – це справжнє багатство, навіть у чужій землі.

На характер народу впливає також і його вік. Природно, що «молодим» народам порівняно з іншими притаманні якості «моральної юності довірлтвість, сприйнятливість і водночас – вразлива гордість, нетерпимість. «Старі», давно  сформовані нації встигають виробити розвинуті моральні форми, більш складні порівняно з молодими народами. До того ж ці народи на своєму історичному шляху зустрічаються з багатьма сусідами і вчаться з повагою ставитися до чужих моральних уявлень.

«Батько історії» Геродот писав, що якби надати можливість усім народам у світі вибирати найкращі з усіх звичаі і традиції, то кожен народ, уважно розглянувши іх, вибрав би свої власні звичаї. Геродот підкреслював, що кожен народ переконаний у тім, що його власні звичаї і спосіб життя – найкращі.

«Захід є Захід, а Схід – то є Схід, і з місця їм не зійти», – ці слова Кіплінга дуже люблять цитувати, коли йдеться про різницю культур між Європою та Азією. Правда, далеко не всі читачі знають, про що далі йдеться у цьому вірші. А йдеться в ньому про те, що діалог між Заходом та Сходом все ж таки цілком можливий, особливо тоді, коли його ведуть достойні люди. Насправді східний та західний етикет мають багато спільного, бо вони базуються майже на тих самих моральних цінностях. До того ж розумні люди завжди знайдуть спосіб домовитися між собою. Але деякі деталі все ж таки слід знати. Не випадково у стількох народів існують приказки щодо поводження в інших землях:

• «У чужий монастир зі своїм уставом не ходять» (російська).

• «Коли йдеш у селище одноногих, кульгай» (африканська).

• «До овець зайшов – бекай, до волів – реви» (індонезійська).

А в арабів існує цікавий вислів щодо розуміння іноземцями їхньої культури та способу життя. Вони кажуть: «Навіть зрячий іноземець – сліпий». Це означає, що він не може зрозуміти сенсу того, що бачить. Скажімо, коли ми бачимо китайця чи китаянку в білому вбранні, першою нашою думкою буде, що вони зібрались на свято або весілля. Але в Китаї білий колір – це колір трауру. Якщо ми потрапили в Америку і вирішили поспілкуватися з індіанцями в національному вбранні, ми побачимо тільки те, що воно дуже гарне й незвичне. А людина, знайома з культурою індіанців, розповість, до якого племені він належить, чи користується повагою, чи добрий він мисливець і таке інше. Отже, спробуймо зазирнути краєм ока в різні культури.

Принципом східного життя є вислів: «Коли Аллах створював час, він створив його достатньо». У країнах арабського Сходу і нині зберігається стиль руху по вулиці високопоставленої особи. І що важливіша особа, то повільніше вона повинна рухатися. Цим забезпечується її важливість, а зустрічним надається можливість встигнути вклонитися.

Існує на Сході і таке правило: неетично чоловіку вітати… гарну жінку. Такий крок означає наявність у його душі «диявола». Можна вітати тільки негарних жінок. При цьому жінка повинна бути дуже стриманою у вчинках і словах, аби не дати приводу для виникнення безцеремонності стосовно неї.

Ритуал вітання на Сході має свій почерк. Вітання між мусульманами можуть вважатися виконаними, коли привіт і відповідь вимовлені за всіма правилами і взаємно почуті. Після перших вітань слід запитувати про здоров’я один одного і членів родини. Словесний знак вітання – «Мир вам!»

Коли мова йде про Схід, дуже часто згадують про надзвичайну гостинність цих народів. У давнину гість міг попросити в хазяїна будь-яку річ, і той повинен був йому відразу ж її подарувати. При цьому прямого прохання було навіть не потрібно: достатньо сказати, що вона вам сподобалась. Існувала колись жартівлива пісня про гостя й хазяїна. Гість спочатку похвалив шаблю хазяїна, потім його коня, потім дружину і нарешті – весь дім. Хазяїн подарував йому все, що він назвав, а потім сказав: що ж, тепер я твій гість, а мені дуже сподобалась твоя шабля, дружина, кінь і будинок – і повернув усе назад.

У мусульманських країнах є спеціальна наука про пристойну поведінку – адаб. Людина, яка приймає гостя, повинна дотримуватися таких правил:

• Зустріти гостя привітно; посадити на краще місце; показати йому місця загального користування (туалет, ванну); накрити для нього стіл; показати місце, де він може спати; спитати про час, коли він має намір прокинутись.

• Говорити з гостем треба шанобливо; намагатися виконати всі його бажання, щоб він залишився задоволений прийомом. В одному з хадисів (переказів про вчинки та вислови пророка Мухаммеда) сказано: «Виконання одним із вас бажання гостя краще, ніж цілий місяць, проведений у служінні в моїй мечеті».

• Не можна змушувати гостя виконувати якусь роботу, бо це може якось вразити його самолюбство або ж скривдити його.

• Слід говорити з гостем про приємні для нього речі; радіти його приходу і засмучуватися, коли він іде; приховувати від нього нестачу грошей; не лаяти своїх близьких у його присутності, щоб він не взяв твій гнів на свій рахунок.

Гість також повинен дотримуватися правил ввічливості. Якщо він не хоче завдати клопоту або образи господарю будинку, то повинен:

• Заздалегідь довідатися про розпорядок дня друга, щоб своїм приходом не зіпсувати йому день, не порушити його плани, а також не приходити до нього додому раніш, ніж він повернеться з роботи. Однак у разі, якщо зустріч повинна відбутися в будинку близьких родичів, можна прийти заздалегідь і дочекатися господаря.

• Необхідно обов’язково попередити господаря про те, що ви збираєтесь йти, і не залишати будинку до приходу хазяїна.

• Небажано затримуватися в гостях більше трьох днів, аби не завдавати зайвого клопоту господарям будинку. У хадисі сказано: «Гостинність триває три дні. Усе, що зверх цього, є актом милостині». Арабське прислів’я повідомляє: «Першого дня – гість, на другий день – халепа, а на третій день – чума». Однак у гостя є право залишитися, якщо хазяїн побажає, щоб він залишався більше трьох днів.

Етична система японців включає концепцію «амае», що стверджує принцип підпорядкування, залежності від батьків. Вона, однак, поширюється тільки на обмежене коло осіб, що включає родичів. У стосунках зі знайомими головними принципами для японця будуть стриманість і передбачливість. До чужого ж японець ставиться цілком байдуже доти, поки він не вторгається в його світ. Це стосується і незнайомих японців, і іноземців. Таким чином, японець використовує ту чи іншу модель поведінки залежно від того, з ким має справу.

В Японії іноземців називають «гайдзін». Це слово означає людину, від якої не доводиться чекати суворого дотримання національних традицій. Проте слід знати кілька правил, аби не дістати образливого прізвиська «бака гайдзін», тобто «дурний іноземець». По-перше, ні в якому разі не слід наступати і тим більше стояти у взутті на солом’яних матах – татамі. Це вважається святотатством. Взуття треба залишати в передпокої, рівень підлоги якої на 10—20 см нижчий, ніж в інших приміщеннях. По-друге, не можна потискувати японцю руку, якщо тільки він сам цього не побажає. Рукостискання тут заміняють уклони (руки притиснуті до боків, спина згинається в попереку). Існує три види уклонів, що розрізняються за тривалістю: легкий – триває близько однієї секунди, ординарний (церемоніальний) – дві-три секунди і сайкерей —найповільніший і найважливіший, ним виражають повну повагу, наприклад, перед вівтарем у храмі або перед національним прапором. Повертати уклони потрібно з тією ж тривалістю і шанобливістю. Під час уклону заведено дивитися на підлогу. Прямий погляд у цій країні розцінюється як ознака агресії. Розмовляючи з японкою, можна помітити, що вона весь час посміхатиметься, навіть коли тема розмови сумна. Звичаї зобов’язують японських жінок поводитися так за будь-яких обставин. Обмінюючись думками з японцем будь-якого віку і рангу, неввічливо насуплюватися і демонструвати поганий настрій. Японці дуже високо цінують вміння приховувати свої справжні почуття, і якщо ви цього не вмієте, то до вас будуть ставитися як до людини зі слабким характером.