Читать книгу Кожен платить за себе - Ксеня Корчук - Страница 3

Устим пішов прогулятися, але як сцени з фільмів, картинки з минулого поставали перед його очима. Навіть той спортивний майданчик, знайомий ще з дитинства, по-зрадницьки переніс його думки в той день, як він вперше побачив Джулі.

Недільного вечора, як правило, Устим грав з друзями в баскетбол. Він отримує м’яч, декілька секунд оцінює ситуацію на полі, щоб передати пас у «правильні руки», ще не встигає прийняти правильне рішення, коли біля їх ігрового поля появляються двоє дівчат, які проходили мимо. Устим ніколи не забуде того моменту, коли вперше побачив Джулі. Ця дівчина не змогла б пройти не поміченою. Її граційна хода заставляла обернутися кожного, легка блакитна сукня контрастно дивилася на смаглявому тілі, а вітер ніжно боровся з її акуратно укладеним довгим волоссям. Вона відносилася до тих жінок, якими захоплювався і таємно хотів кожен чоловік.

Приховати власне зачарування Устимові так і не вдалося – його погляд повністю застиг на молодій дівчині, а м’яч з його рук покотився в зовсім протилежну сторону, така реакція розвеселила дівчат, вони посміхнулися і проминули стадіон.

– Ей, ми тут граємо чи на дівок зазираємо? – претензійно крикнув Андрій, коли дівчат вже не було.

– А може, в мене тут важливіші справи – не знаючи, що сказати, відповів Устим.

Андрій підбираючи м’яч з землі:

– Краще грай, ця дівчина і так не твого рівня.

– А може я колись на ній одружусь.

– Так-так, звичайно – з неприхованою насмішкою відповів Андрій.

Образ Джулії дійсно надовго засів у голові Устима, він дуже хотів хоча б ще раз побачити ту дівчину в блакитній сукні. І все-таки удача повернулася до нього лицем.

Це було весілля його хороших друзів: Олі та Романа. Велике, пишне весілля, на якому Устим був зі своєю компанією.

– До речі, там твоя майбутня наречена, – жартома сказав Андрій, сідаючи за стіл – може хоч познайомишся.

– Про що ти говориш?

– Ти вже забув? Як ми грали в баскетбол.

– То тут є ця дівчина?

– Так, і зараз біля неї крутиться дуже багато хлопців – конкуренція ще та. Вона – Олі подруга. Якщо не пощастить познайомитись, то її звати Джулія.

Устим і правда планував познайомитись – підійшовши з якимось цікавим і дуже веселим жартом, але навіть самої можливості підійти, майже не було. Дівчина, як завжди, виглядала просто вишукано і кожна деталь її гардеробу була досконало підібрана. Відповідно уваги до неї було аж забагато, претендентів потанцювати чи просто поспілкуватися завжди вистачало. Особливо її оточив своєю увагою Толя – «надзвичайно красивий, дуже розумний, веселий і високоосвічений хлопець» – саме так про себе думав Толік, що думали інші, то це вже не мало ніякого значення. Він настільки перенасичував Джулію своєю увагою і лишньою турботою, що моментами це нагадувало переслідування, і тільки рівень культури дівчини не дозволяв їй прямим текстом відшити Толю.

Устим стояв надворі, він просто відпочивав від весільного шуму, думаючи ні про що. Джулія теж вийшла надвір, як не дивно, сама. Вона сперлася руками на поруччя імпровізованого балкончика, біля ресторану, між нею та Устимом була відстань всього декілька метрів. За час весілля їм так і не вдалося познайомитися через велику кількість прихильників, хлопець вже давно здався у своїх спробах підійти до дівчини. А тут всього декілька метрів, але коли він глянув на Джулію, то побачив у її погляді втому, просте бажання тиші та спокою. В якийсь момент йому навіть стало жаль дівчини, якій хотілося просто відпочити від надмірної уваги. Добре, цю можливість прийдеться опустити, просто непомітно насолоджуватися красивим жіночим силуетом під місячним світлом.

– Джулія! – О, Боже, невже це знову Толя, таке враження, ніби деякі люди просто створенні, для того, щоб руйнувати такі умиротворенні моменти цього життя. – Де ти пропала? – З посмішкою запитав Толік обнімаючи дівчину за талію, так ніби вони вже давно зустрічалися, але Джулія зразу ж забрала його руку.

«Невже це він питає за тих 5 хвилин, що я втекла, щоб відпочити від його нав’язливості?!»– На жаль, не сказала, а тільки подумала дівчина.

– Я … я хотіла іти до дому – на ходу придумувала Джулі.

– Тоді я тебе проведу.

– Не треба я на таксі.

– Добре, я зараз викличу таксі й поїду з тобою, щоб переконатися, що все гаразд.

Це був такий момент, коли людина немає часу на роздуми, що сказати, а рішення треба приймати вже і правильно. І коли її розум блукав у пошуках правильної відповіді, погляд наштовхнувся на Устима.

– Я йду з ним – на цих словах Джулія взяла Устима під руку, так ніби вони вже давно знайомі.

– Як тебе звати? – тихо і швидко запитала дівчина.

– Устим – така ж тиха була відповідь.

– Так, я йду з Устимом, нам по дорозі.

– Я думав… – розгублено почав Толя, він явно не чекав такого розвитку подій – може даси мені хоч свій номер телефону.

– Ой, мій номер якраз заблокований оператором, неправильно введений пін-код. Ну добре, ми пішли, трохи спішимо. Вибач, дякую за компанію.

– Може, ще зустрінемося? – з останньою надією в голосі сказав Толя.

– Може… колись…щасливо! – відповіла Джулі вже ідучи в протилежну сторону.

Не можна сказати, що Устим був щасливчиком по житті, але в той момент не дочекавшись ніяких лишніх рухів від Устима, удача сама взяла його під руку і повела на довгу прогулянку.

– Вибач, за це – трохи соромлячись своєї поведінки сказала Джулія – він просто такий нав’язливий. Я зараз викличу таксі.

– Я з радістю тебе проведу – спокійно відповів Устим, тоді коли в його голові вже горіли феєрверки від блискучої перемоги. – Помітно, ти вже втомилась від цієї надмірної уваги.

– О так, знаєш я й не планувала іти додому, але вернутися теж не зможу. Навіть з молодими не попрощалася. Вибач, я тільки подзвоню сестрі, що я пішла.

– Так, добре, я теж напишу.

Устим – Андрієві в skype:

«Я вже пішов, не дзвони мені й не пиши, забереш мій піджак».

Через хвилину дописав: «Забув, вибачишся перед Олею і Романом, що я не попрощався, придумай якусь серйозну причину».

Проводжання додому плавно переросло в довгу прогулянку. Їх спілкування було таким легким і цікавим, як між добрими друзями. Джулія побачила в Устимові веселого, відкритого і приємного хлопця. Устим у свою чергу помітив прекрасний внутрішній світ дівчини, який гармонійно співвідносився з її зовнішністю. І ось так, прогулянка додому переросла в 3 роки закоханості.