Читать книгу Кожен платить за себе - Ксеня Корчук - Страница 7

Устим ще довго прогулювався містом, намагаючись розібратися в собі та позбутися спогадів, які вже давно вкоренилися. А тривала прогулянка і пекуче сонце повело Устима в магазин по мінералку. То був старенький магазинчик на районні, який би вже давно закрили, якби не молоденька і дуже балакуча продавщиця – Маша, ніхто з покупців не відмовляв собі у задоволенні поспілкуватися з дівчиною, а вона в свою чергу знала все про всіх і жодна плітка не могла пролетіти повз її вуха.

Без лишніх думок, відчинивши двері крамниці, Устим побачив Джулію, яка якраз розраховувалась на касі, вона виглядала такою ж красивою, як і тоді, коли вони ще були разом. Її волосся акуратно зібране блискучою шпилькою на бік, а легка зелена сукня облягала тендітну фігуру. Пройшло стільки часу, що Устимові було якось незвично бачити свою колишню дівчину, щось затиснуло його в серці й мурашки побігли під шкірою. Ступивши декілька кроків Устим зупинився, очікуючи на коротку розмову з Джулією.

Дівчина виходячи здивовано глянула на Устима, не очікуючи такої зустрічі.

– Привіт! – Устим зупинився.

– Привіт! – з сухою посмішкою відповіла Джулі й пройшла мимо так ніби це був якийсь далекий знайомий.

Така реакція дівчини здивувала й одночасно зачепила за живе, невже після всього, що між ними було, він навіть не заслужив на коротку розмову з Джулією.

– О, мій столичний хлопець повернувся! – помітивши Устима, весело прощебетала продавщиця.

– Привіт, Маша!

– Якщо ще раз так затримаєшся в своєму Києві – нам прийдеться ще раз знайомитися.

– Не хвилюйся, я тобі нагадаю про себе.

– Чому ти так засумував?

– Та ні, ні. Жара, хотів мінералки купити.

– Якої? Це не жара, щось сталося.

– «Моршинської». Все добре.

– Боже, невже це через Джулі. Ви були прекрасною парою. Кажуть шлюб її змінив.

– Що значить змінив?

– Пам’ятаєш, яка вона була завжди привітна і весела. Тепер ні одного лишнього слова не скаже, я думаю, що в неї, можливо якісь проблеми. 10 гривень. – Маша подала водичку.

– Це тільки тобі так здається?

– Ні, деякі її друзі теж розповідали, що зустрітись з Джулією і поспілкуватися – це велика рідкість. Вона вже не така, як раніше.

В магазин зайшли нові покупці. Устим подав гроші:

– Ясно, дякую.

Зустріч з Джулі та розмова з Машею ще більше заплутувала Устима. Він не міг стати байдужим до дівчини, хоч вона й не з ним, але нехай буде щаслива з іншим, але тепер вже все було під великим знаком питання.

Через декілька днів Устим таки вирішив поспілкуватися, хоча б через Фейсбук, тільки переписування виявилася дуже короткою. Устим:

– Привіт! Я чув, що ти вийшла заміж, вітаю!

– Так, дякую!

– Як в тебе справи? Все нормально?

– Так, все добре. Вибач, зайнята. Па.

Навіть в такий спосіб не вдалося поговорити. Подумавши декілька хвилин Устим вирішив ще щось дописати, але «що це?», на екрані висвітлилося «нема в списку друзів», невже Джулія його видалила зі списку своїх друзів у Фейсбуці: «що сталося?», пізніше Устим подивився на інші соцмережі: контакти, вайбер, скайп; дівчина його видалила з усіх своїх контактів. Ні, він її таки напряму запитає, це вже дійсно розізлило Устима. Що сталося? Чим він завинив? Це все так не схоже на Джулію, навіть після їхнього розриву, вона так себе не поводила.

Устим розгнівавшись кинув свій телефон на підлогу, якраз в той момент, як в кімнату зайшов Андрій:

– Е, що це за летючі телефони по кімнаті?

– Вона божевільна, на питання «як в тебе справи?», видалила мене з усіх контактів. Це нормально?

– Хто?

– Джулія, коли ми з нею зустрілися, то вона поводилася так, ніби ми ледве знайомі. Я не розумію цієї жіночої логіки.

– А я не розумію твоєї, Джулія – заміжня жінка. Забудь про неї.

– Я хочу. – Після невеликої паузи. – Я хочу побачити в її очах, що вона щаслива і поряд з чоловіком, якого вона любить. І тоді зі спокійною душею поїхати в свій Київ і забути про все, що мене зв’язує з цією жінкою.

– Ти вже повинен був зробити це. Вибач, але всі знали, що з ваших відносин нічого хорошого не вийде – ви надто різні, ти знаєш, що я маю на увазі.

– «Нерівність душ – це гірше, ніж майна». Ми були щасливі разом і якби не загальні думки і ставлення інших, ми були би досі разом. Але це вже немає ніякого значення, все вже в минулому.

Так, майже в кожній ситуації можна поставити «якби». Але життя нам і підкидає проблеми, щоб побачити нашу готовність боротися за власне щастя. І той, хто здається передчасно, може дуже пожаліти про це в майбутньому.