Читать книгу Кращі твори (збірник) - Леся Українка - Страница 12

Південний краю! як тепер далеко

Лежиш від мене ти! за горами крутими,

За долами розлогими, за морем,

Що вже тепер туманами густими

Укрилося, бурливе. Та не страшно

Моїм думкам осінньої негоди

На Чорнім морі. Швидше тої чайки

Вони перелетять за темні води.

Вони перелетять у ту країну,

Де небо ще синіє, як весняне,

Де виноград в долині зеленіє,

Де грає сонця проміння кохане.

Туди мої думки полинуть швидко

І привітають ту ясну країну,

Де прожила я не одную днину,

А не була щаслива й на годину…

Та я за те докірливого слова

Тобі не кину, стороно прекрасна!

Не винна ти, що я не маю долі,

Не винна ти, що я така нещасна!

Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.

Шле місяць з неба промені злотисті,

Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,

Спить ціле місто, мов заклятий край.

Скрізь мінарети й дерева сріблисті

Мов стережуть сей тихий сонний рай;

У темряві та в винограднім листі

Таємно плеще тихий водограй.

Повітря дише чарівним спокоєм,

Над сонним містом легкокрилим роєм

Витають красні мрії, давні сни.

І верховіттям тонкії тополі

Кивають стиха, шепотять поволі,

Про давні часи згадують вони…

Хоч не зруйнована – руїна ся будова,

З усіх кутків тут пустка вигляда.

Здається, тільки що промчалась тут біда,

Мов хуртовина грізная, раптова.

Тут водограїв ледве чутна мова, –

Журливо, тихо гомонить вода, –

Немов сльозами, краплями спада;

Себе оплакує оселя ся чудова.

Стоять з гарему звалища сумні,

Садок і башта; тут в колишні дні

Вродливі бранки вроду марнували.

Колись тут сила і неволя панували,

Та сила зникла, все лежить в руїні, –

Неволя й досі править в сій країні!

Палкого сонця промені ворожі

На кладовище сиплються, мов стріли,

На те каміння, що вкрива могили,

Де правовірні сплять, піддані божі.

Ні квітів, ні дерев, ні огорожі…

І серед пустки, наче на сторожі,

Стоїть гробниця. Ті, що в ній спочили,

Навіки в ній своє імення скрили.

З чужого краю тут співці бували

І тіні бранки любої шукали, –

Витає ж тута інша тінь, кривава:

Ні, тута не лежить краса гарема,

Марія смутна чи палка Зарема, –

Тут спочива бахчисарайська слава!