Читать книгу Голова Якова - Любко Дереш - Страница 3

Тому звістка про батькову смерть була для Якова як прогнила щаблина: йому здалося, що він полетів з високої драбини аж до низу.

Яків розплющив очі і побачив, що досі живий. Що сидить із братом у кав’ярні. І що кав’ярня позбавлена прикмет смерті, яка сталася десь там, у Львові.

Він згадав, як на екрані з’явився невідомий номер. Анонімний абонент дотягнувся до нього крізь фотографію Майї, схопив за барки і повідомив те, від чого під ногами тріснула драбина.

Яків передчував цей тріск.

Він уникав відповідати на дзвінки – не тільки з невідомих номерів, з усіх номерів. Але думав зовсім про інше. Ніяк не про батька. Його намагалася видзвонити Іра, а почути в слухавці, як вона задихається від сліз, він не хотів. Баста.